12.2. Психологічні процеси людини; їх роль у трудовій діяльності

Маючи певні знання і уявлення про психологію особистості, умови її формування і розвитку, необхідно глибше проникнути в суть її основних рис. Все це необхідно зробити через розкриття таких основних понять: здібності, темперамент, характер, емоції і почуття, мотивація, воля.

Серед найбільш соціально-обумовлених здібностей людини можна виділити два їх види: здібності до спілкування, взаємодії з людьми, з одного боку, її предметно-діяльнісні, чи предметно-пізнавальні здібності, – з другого.

Перші належать до сфери взаємодії людини з людиною, а інші – до її взаємодії з предметами матеріальної, духовної культури і природи. Як приклад здібностей першого виду можна привести мову людини, як засіб спілкування, здібності міжособистісного сприйняття і оцінки людей, здібності соціально-психологічної адаптації до різних ситуацій, здібності входити в контакт з різними людьми, впливати на них, привертати до себе і т.п. Приклади здібностей предметно–пізнавального плану добре відомі. Це ті здібності, які традиційно вважають здібностями до різних видів теоретичної і практичної діяльності.

Як перші, так і другі здібності в житті пов’язані між собою, вони однаково важливі для людини. Наприклад, без володіння мовою як засобом спілкування, без вміння адаптуватись до людей, правильно сприймати і оцінювати їх самих і їх вчинки, взаємодіяти з ними, створювати добрі стосунки в різних соціальних ситуаціях, нормальне життя і психічний розвиток людини було б просто неможливо. Відсутність в людині таких здібностей було б великою перешкодою до її самовираження і досягнення успіху в житті. Наукою доведено, що психічний розвиток людини починається з встановлення емоційного контакту з матір’ю, тобто з акту спілкування. Як виясняється, у дитини дійсно існує генетично обумовлена здібність до спілкування у найранніших її проявах. Величезне значення надається спілкуванню людей з навколишнім світом, з людьми, доводячи, що там, де ця взаємодія обмежена (часто через нерозвинуті здібності батьків до спілкування), обов’язково спостерігається затримка в психологічному розвитку. Часто це виливається у всім відомі комплекси підлітка.

Таким чином, здібності людини до спілкування і предметно-пізнавальні здібності – це здібності, які значною мірою закладені в людини від народження, вони генетично-обумовлені. Кожна людина індивідуальна. В одної краще розвинені предметно-пізнавальні здібності, в іншої – здібності до спілкування, але на кожні з них можна впливати, розвиваючи їх з дитинства і протягом всього життя.

Свої предметно-пізнавальні здібності ми розвиваємо шляхом освіти чи самоосвіти. При розвитку своїх здібностей до спілкування людина стикається з соціальними нормами, оскільки вона існує в колективі. Соціальна норма поведінки – це не що інше, як ідеально втілена в відповідних знаннях і вимогах здібність спілкування з людьми, вести себе так, щоб бути прийнятим і зрозумілим ними. В повсякденному житті на звичайній для нас мові ми часто називаємо людину, яка знає норми етикету і виконує їх, як здібну спілкуватися з людьми.

З меншою підставою здібностями можна називати такі риси людини, як уміння переконувати інших, домагатися взаєморозуміння, впливати на людей. Щодо вміння правильно сприймати людей і правильно їх оцінювати, то воно вважається здібністю особливого виду, оскільки в реальному житті досягти гармонії в цьому відношенні надзвичайно важко.

І міжособистісні, і предметно-пізнавальні здібності взаємно доповнюють один одного. Завдяки їх поєднанню людина має можливість розвиватись повноцінно і гармонійно.

Другий аспект особи – темперамент. Під темпераментом розуміють природні особливості поведінки, типові для даної людини і які проявляються в динаміці, тонусі і реакції на життєві впливи.

Учення про темперамент виникло ще в давнину. Родоначальником його є Гіппократ, який вважав, що в тілі людини є 4 рідини: кров, слиз, жовта і чорна жовч. При правильному змішуванню цих рідин людина здорова, при неправильному – хвора. Переважання однієї з рідин і визначає темперамент людини. Назви темпераментів, даних за назвами рідин, залишились до наших днів.

Так, холерик походить від слова chole (жовч), сангвінік – від sangnis (кров), флегматик – (phlegma) – слиз, меланхолік – від melan chole (чорна жовч).

Гіпократ вважав, що темперамент залежить від способу життя людини і від кліматичних умов. Так, в сидячому положенні накопичується флегма, а при рухливому способі життя – жовч. Звідси і відповідні прояви темпераменту.

Таким чином, розрізняють 4 типи темпераменту:

1. Холерик. Цей тип характеризується підвищеною збудливістю, а значить неврівноваженістю в поведінці. Холерик запальний, агресивний, прямолінійний у відносинах, енергійний у діяльності. Для холериків властива циклічність в роботі. Вони віддаються повністю якійсь меті, вони готові дійсно долати всі труднощі і перешкоди на шляху до досягнення мети. Але якщо вичерпались сили, упала віра у свій успіх і можливості, холерики нічого не будуть робити. Ця циклічність пояснюється неврівноваженістю їх нервової системи.

2. Сангвінік. Цей тип відзначається рухливістю, легко адаптується до мінливих умов життя, не відчуває скованості в новій обстановці. В колективі сангвінік веселий, життєрадісний, з охотою береться за нову справу, здатний захоплюватися. Однак, розвиваючи бурхливву діяльність, він може швидко перегоріти, якщо вона перестає його цікавити. У сангвініка емоції легко збуджуються і легко зникають, тому він легко виходить із пригніченого настрою, якщо він буває. Сангвінік частіше перебуває в оптимістичному настрої, чим завойовує прихильність людей. Сангвінік здібний, дотепний, швидко реагує на нове, продуктивний в динамічній і різноманітній роботі. Робота, яка потребує швидкої реакції, і водночас врівноваженості, найбільше підходить сангвініку.

3. Флегматик. Це спокійний, врівноважений, завжди рівний тип; наполегливий трудівник життя. Урівноваженість і певна інертність нервових процесів дозволяють флегматику залишатись спокійним у будь-якій ситуації. Йому не важко стримувати свої імпульси, пориви, точно дотримуватись розпорядку в житті. Флегматик може виконувати роботу, яка вимагає часу і терпіння. Флегматик не розтрачує сил, він уводить їх у певне русло і доводить почате до кінця. Недоліком його є інертність, малорухомість, йому потрібен час для “розкачування”, для переключення з одного об’єкта на інший. Але інертність має позитивне значення – вона забезпечує постійність, впевненість, визначеність.

4. Меланхолік. Цей тип має високу емоційну чутливість. З цього випливає підвищена вразливість. Меланхоліки дещо замкнуті, особливо при зустрічі з новими людьми, нерішучі в складних обставинах, в небезпечних ситуаціях. Слабкість процесів збудження і гальмування при їх неврівноваженості приводить до того, що всякий сильний вплив гальмує діяльність меланхоліка. Специфічно діє на цей тип і слабке дратування, суб’єктивно воно сприймається як сильний вплив, тому меланхолік переживає з незначного приводу. В звичних обставинах меланхолік в міру контактний, успішно веде доручену йому справу. Таким чином, темперамент впливає на характер активності (в працездатності, комунікабельності, в соціальному контакті) і на ступінь адаптації до мінливих умов.