11.3. Відтворення відносин у сфері попит–пропозиція робочої сили на конкурентній основі

Ринок робочої сили, як будь-який ринок, передбачає конкуренцію. Це можливо лише за умови максимальної свободи його суб'єктів. Роботодавець повинен мати право більшого вибору робочої сили необхідної якості, використання її, або звільнення працівника. Потенційний робітник має вільно розпоряджатися своєю робочою силою, самостійно обирати місце діяльності. За таких умов ринок робочої сили не монополізується з боку його суб'єктів, він конкурентний.

Ринкові робочої сили властива конкуренція подвійного характеру. По-перше, конкуренція між роботодавцями щодо залучення трудових ресурсів певної кваліфікації і структури. Від такої конкуренції виграють наймані робітники: підвищується зарплата, поліпшуються умови праці. По-друге, конкуренція між потенційними працівниками за одержання робочого місця, її гострота залежить від рівня безробіття. За певних умов тут завжди виграє роботодавець. Безробіття є потужним чинником, який спонукає найманих робітників набувати потрібних знань і використовувати їх у трудовому процесі. Отже, ринок робочої сили охоплює серцевину не лише ринкової системи господарювання, а й соціально-економічних відносин суспільства. Природа робочої сили безпосередньо пов'язана з наймом робітників і зарплатою. Безробіття є протилежним боком ринку робочої сили.

Стосунки між підприємцями і найманими працівниками охоплюють відносини виробництва і розподілу. За визначенням МОП, роботодавці, робітники і їх організації за своєю природою мають різні інтереси і цілі. Однак і ті і інші зацікавлені в ефективному функціонуванні економіки. І роботодавців, і найманих працівників поєднує те, що всі вони прагнуть максималізувати новоутворену вартість. Та „братерські почуття”, як правило, зникають, як тільки треба розділити створену вартість. Збільшення зарплати веде до відповідного зменшення прибутку підприємця, і навпаки, тобто інтереси роботодавця і найманого робітника не збігаються. В кінцевому підсумку саме в цьому полягає суть економічної боротьби між найманими робітниками і підприємцями, яка в багатьох випадках призводить до гострих соціальних конфліктів.

Ринкова економіка стала панівною системою господарювання лише тоді, коли в широких масштабах почала використовувати найману працю. При цьому тут чітко проявляється закономірність – з розвитком товарного виробництва чисельність і частка найманих робітників збільшується. Сучасні розвинені країни – це суспільства переважно найманої праці. Абсолютна більшість працездатного населення (80-95%) зайнята за наймом на приватних, державних та інших підприємствах. Звичайно, наймана праця буває різною. В певних умовах вона може задовольняти більшість біологічних потреб людини, але не може повною мірою задовольняти соціальних, особливо такої, як потреба в самовираженні через творчість. Вже Фур'є зазначав, що наймана праця завжди виступає як щось образливе, як праця за зовнішнім примусом.

Уникнути цих негативних впливів найманої праці можна, надаючи всім членам демократичного суспільства рівних можливостей. По-перше людина повинна мати можливість або стати бізнесменом, або „продати” свою робочу силу і стати найманим робітником у тій чи іншій сфері діяльності. По-друге, купівля-продаж робочої сили має бути добровільною угодою між двома суверенними суб'єктами ринкової економіки. Один має засоби виробництва, створює робочі місця, організовує виробництво, ризикує своєю власністю. Інший володіє робочою силою і може втратити лише робоче місце. По-третє, робоча сила – особливий товар. Всі інші товари в процесі купівлі-продажу змінюють власника, робоча сила по закінченні терміну контракту повертається до власника, тобто це скоріше тимчасова оренда, ніж купівля-продаж.

Перехід до соціально орієнтованої ринкової економіки потребує створення принципово нової системи забезпечення соціальних гарантій зайнятості, перегляду орієнтирів як державної, так і регіональної політики, соціального захисту населення в сфері зайнятості, пріоритетного застосування активних організаційних заходів на ринку праці. Висока динамічність сучасної економіки потребує гнучкого ринку праці.

Кризовий стан економіки України безпосередньо вплинув на формування сучасного ринку праці, який характеризується перевищенням пропозиції над попитом, низькою ціною робочої сили, її невідповідністю реальній вартості, низькою часткою офіційно зареєстрованих безробітних, молодіжним безробіттям, еміграцією висококваліфікованих кадрів.

Як підкреслювалось в Посланні Президента до Верховної Ради, якість пропозиції робочої сили часто не відповідає сучасним вимогам щодо її професійно-освітньої підготовки, трудової та виконавчої дисципліни, мобільності та економічної активності в цілому. Наслідком незбалансованості пропозиції робочої сили з попитом на неї є високий рівень безробіття. За офіційними даними, кількість безробітних громадян у віці 15-70 років за 2003 р. порівняно з 2002 р. зменшилася на 154,1 тис. осіб, або на 1%, та становила 15,7 млн. осіб, або 43,4% всієї кількості населення зазначеного віку. При цьому, за методологією МОП, кількість безробітних по країні в 2003 р. порівняно з 2002 р. скоротилася на 10,7%. Зростання зайнятості населення повністю зумовлене збільшенням працюючих на підприємствах приватної форми власності (7%), але при цьому скорочується чисельність працівників на підприємствах державної (1,6%) та колективної (2%) форм власності. Реформування відносин власності зумовило перерозподіл зайнятого населення у напрямі збільшення працюючих у секторі самостійної зайнятості. Співвідношення між попитом на робочу силу і пропозицією її в Україні досить нестабільне, але останнім часом спостерігається тенденція до деякого скорочення пропозиції робочої сили. Так, якщо на початок 1998 р. на 1 місце претендувало 20 чоловік, то в 2003 р. лише 7. Будь-які диспропорції у виробництві супроводжуються порушенням пропозицій на ринку праці, тобто порушенням співвідношення між сукупною величиною попиту на робочу силу та її пропозицією за галузями, регіонами, співвідношення між попитом і пропозицією на окремі професії, спеціальності.

Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці про політику в галузі зайнятості в сільських районах, необхідно приділяти: а) особливу увагу широкій програмі створення продуктивної зайнятості в сільському секторі шляхом поєднання організаційних і технічних заходів, покладаючись на зусилля заінтересованого населення; б) створювати стимули і соціальні умови для повнішого використання місцевої робочої сили у заходах щодо розвитку сільських районів, для підвищення продуктивності праці та поліпшення якості продукції. Державні заходи мають забезпечити проведення аграрних реформ стосовно потреб країни, зокрема земельні, розширювати кредитування, сприяти розвиткові кооперативних організацій у сфері виробництва і збуту.*

____________________________________________________________________

*Конвенції та рекомендації. Міжнародна організація праці. – Т.І., с.758-759.