11.2 Робоча сила як специфічний вид товару

Ринок робочої сили – це купівля-продаж товару „робоча сила”, економічний зв'язок між роботодавцем і людиною, здатною до праці. Власник робочої сили може стати найманим робітником і зобов'язується здійснювати за певну плату господарську чи іншу діяльність.

В умовах ринкової економіки купівля-продаж робочої сили юридично оформляється у вигляді договору чи контракту. В них зазначаються строк дії, права і обов'язки сторін та їх відповідальність за порушення умов договору, умови праці та оплата. Згідно з трудовим договором найманий працівник повинен працювати в організації роботодавця за певною професією, кваліфікацією, мати певне робоче місце й дотримуватися режиму праці цієї організації. Роботодавець зобов'язаний виплачувати найманому працівникові заробітну плату відповідно до його кваліфікації і виконаної роботи, забезпечувати умови праці, передбачені законодавством про працю і зайнятість, колективним і трудовим договором (контрактом).

Вартість робочої сили визначається вартістю тих життєвих благ, які необхідні для задоволення традиційних потреб робітника і членів його сім'ї. Ціна робочої сили – це грошовий вираз її вартості. Вона, як правило, набирає форми зарплати.

На практиці найманий робітник одержує зарплату не лише тому, що він повинен нормально відтворити робочу силу, а й тому, що він працює певний час з певною інтенсивністю і виробляє товари з певними параметрами, тобто зарплата залежить від ефективності праці найманого робітника.

В цілому зарплата як ціна будь-якого товару визначається багатьма факторами: по-перше, якістю робочої сили (її корисністю); по-друге, кількістю і якістю праці, її продуктивністю; по-третє, умовами праці.

Якість робочої сили вимірюється кількома параметрами: фізичне здоров'я людини, загальноосвітній і культурний рівень, рівень професійної підготовки, працелюбство.

Робочі місця мають різну привабливість, тому заробітна плата на менш привабливих робочих місцях повинна бути більшою, тобто відмінність у заробітній платі, яка компенсує умови праці, характеризується „як порівнювальна вартість”. Те саме стосується і робочих місць, з важкими або шкідливими умовами праці.

У „постіндустріальній” економіці, яку ще називають „інформаційною”, рівень заробітної плати насамперед залежить від творчих здібностей працівника, а не від індивідуальних чи колективних фізичних зусиль.

З цих позицій в зарплаті проявляються принципи розподілу за якістю робочої сили і за працею. У цілому протиставлення закону вартості робочої сили і принципу розподілу за працею досить обмежене, абсолютизація цих відмінностей невиправдана і шкідлива.

Крім того, загальний рівень заробітної плати в країні залежить від ступеня розвитку продуктивних сил суспільства, технології, продуктивності та інтенсивності праці, організації її. Порівняльний аналіз величини зарплати в різних країнах підтверджує залежність її рівня від цих чинників. На рівень зарплати значно впливає співвідношення попиту і пропозиції. Обмеження пропозиції робочої сили підвищує рівень зарплати і, навпаки підвищення пропозиції знижує її рівень.

Попит на ринку праці може бути індивідуальним і сукупним. Сукупний попит на робочу силу – це ринковий попит з боку всіх фірм, організацій, представлених на ринку. Індивідуальний попит на робочу силу – це попит окремого роботодавця (підприємця, фірми) Він залежить від:

- попиту на продукцію фірми, організації;

- стану виробництва, розмірів і ефективності капіталу, методів організації виробництва і праці тощо;

- якості праці (рівень професійності, освіти, продуктивності);

- фонду заробітної плати для оплати найманої праці.

Регулювання попиту на робочу силу може здійснюватись кількома способами: створенням постійних або тимчасових місць; розвитком нестандартних форм зайнятості; розширенням інвестицій у створення і реконструкцію робочих місць; впровадженням пільгового оподаткування і кредитування тих галузей і регіонів, в яких доцільно збільшити кількість робочих місць; відшкодуванням підприємству витрат, пов'язаних з пошуком, навчанням та найманням на роботу працівників тощо.

Економічні методи регулювання ринку праці включають методи державного впливу на обсяги сукупного попиту і сукупної пропозиції щодо формування мотивації громадян до трудової зайнятості.

Роль держави в регулюванні ринку праці полягає, зокрема, в необхідності економічно заінтересовувати підприємства брати участь у забезпеченні зайнятості менш конкурентноспроможних верств населення, таких як молодь, інваліди, жінки з малими дітьми. Це здійснюється через встановлення пільг за плату до бюджету за використання робочої сили цих груп населення, дотації для створення робочих місць, організації профнавчання тощо.

Попит на робочу силу формується під впливом таких факторів: приросту величини трудових ресурсів, співвідношення зайнятого і незайнятого населення, використання малоконкурентних груп населення, особливостей пенсійного забезпечення, а також кадрової політики на кожному підприємстві.

Співвідношення попиту і пропозиції праці на певний період часу створює кон'юнктуру ринку, яка буває трудодефіцитною, трудонадлишковою і рівноважною. Трудодефіцитна – це коли на ринку праці спостерігається нестача робочої сили. Трудонадлишкова – навпаки, коли є багато безробітних, тобто надлишок пропозиції праці. Рівноважна – коли попит відповідає пропозиції, що в реальному житті просто недосяжно. Кон'юнктура ринку безпосередньо впливає на ціну робочої сили.

Забезпечення відповідності між попитом на робочу силу і її пропозицією за обсягом і структурою, тобто досягнення їх збалансованості здійснюється за допомогою ринкового механізму, який поєднує дію стихійних регуляторів попиту і регулюючого впливу держави на ці процеси. Держава активно впливає на всі найважливіші ринкові фактори: попит на робочу силу і її пропозицію; порядок найму і звільнення робітників; режим роботи і відпочинку (тривалість робочого дня, відпустки), і головне на рівень заробітної плати, її індексацію у зв'язку із зміною цін на життєві засоби. Держава законодавчо встановлює рівень мінімальної зарплати.