1.2. Понятійний апарат науки соціологія праці

В наукових дослідженнях особливе місце посідає розробка понятійного апарату для визначення характерних ознак процесів, явищ.

З поглибленням соціально-економічних процесів розвитку суспільства невпинно зростає роль людського фактора, множаться форми прояву творчої активності працівників, що супроводжується збільшенням наукових досліджень, появою нових термінів, понять, їх тлумачень. Все це певною мірою стосується і соціології праці. Проте тут досі не існує єдиної думки щодо термінів, які характеризують її суть та функції, кола проблем, які вона вивчає.

Аналіз літературних джерел свідчить про подальше невиправдане збільшення кількості наукових термінів, що обумовлює необхідність узагальнення накопиченого матеріалу та розробки чіткого понятійного апарату соціології праці. Відомо, що одним з критеріїв науковості є “однозначність понятійного фонду”.

Полеміка щодо понятійного або ,,категоріального апарату ”як сукупності специфічних понять свідчить про розвиток, становлення, самоствердження соціології праці як науки.

Значна частина термінів, використовуваних для визначення соціологічних понять, “прийшла” з повсякденного життя, а також від змісту, який вкладають у те чи інше поняття різні дослідники. Зміст поняття зумовлюється характером певного способу розуміння, тлумаченням будь-якого предмета, керівною ідеєю для системного висвітлення. Тобто, називатися те чи інше явище може однаково, але зміст, який вкладається у цю назву, може бути іншим і часом дуже відмінним.

Наприклад, трудова діяльність є соціально-економічною категорією, і кожна наука розглядає її по-своєму. В економічній теорії вивчається соціально-економічний характер праці, її суспільна форма – відношення між людьми в процесі суспільної праці.

В економіці трудова діяльність розглядається головним чином з погляду виконання функціональної ролі робітника в процесі виробництва.

Вивчення трудової діяльності в рамках соціології відзначається тим, що на перший план тут виходить аспект особи, як суб’єкта соціальних відносин, виконання індивідом або групою соціальних ролей, взаємодія індивіда із суспільними групами, які представляють свої специфічні інтереси. При цьому враховується той факт, що поведінка працівника формується під впливом трудової мотивації.

З філософського погляду, категорія діяльності відображає специфіку суто людського ставлення до світу як ставлення суб’єкта. У своїй діяльності індивід не лише створює “іншу реальність”, а й самого себе, а також через спілкування впливає на інших людей.

Отже, під категорією трудова діяльність слід розуміти взаємодію суспільної людини з об’єктивним світом, процес матеріального та духовного творення.

Праця – це процес доцільної діяльності людини, спрямований на перетворення того, що дала природа, та його привласнення у формі, придатній для задоволення людських потреб.

З соціального погляду, праця – це свідома, універсальна і організована людська діяльність, зміст і характер якої визначається ступенем розвитку засобів праці і особливостями суспільних відносин, в межах яких вона здійснюється, людина самостверджується в ній як генетична істота, створюючи матеріальні і духовні цінності, які задовольняють її потреби.

Процес праці – це взаємодія суб’єкта з об’єктом, людини з природою для перетворення ідеального результату, що був на початку уявним, на реальний продукт праці в кінці цього процесу, з використанням системи дій і рухів і в умовах певних взаємовідносин між людьми.

Цілі праці – це динамічна модель майбутнього результату діяльності, яка визначає систему дій та рухів, необхідних для її досягнення.

Результатом праці є певний матеріальний чи духовний продукт, тобто річ, реальний предмет, в якому втілені знання, навички, уміння людини і який має властивість задовольнити певні потреби людини, колективу, суспільства. Залежно від об’єктивних умов виробництва, праця може бути рутинною та творчою.

Рутинна праця – це праця, основними ознаками якої є стандартність, однотипність, досягнення цілі не передбачає змін умов, корекції цілі і дій. Вона виконується механічно і може бути легко автоматизована, з тим щоб людина не сприймала її як важкий тягар, як прокляття, не була обтяжливою та відразливою. Продукт рутинної праці – це результат репродуктивних дій.

Творча праця – це праця, яка передбачає реалізацію інтелектуальних потенцій індивіда, внесення нового в процес праці, удосконалення дій і рухів, спрямованих на досягнення цілі. Результату творчої праці передує робота думки. Інтуїція і натхнення як характеристики творчої праці не протистоять праці взагалі, здебільшого вони самі результат, підсумковий момент особливого піднесення, зосередження фізичних і духовних сил, які спрямовує воля людини на створення певного продукту.

Процес творчої праці як суспільно-корисна діяльність обумовлює ставлення до праці та стосунки між людьми в процесі праці. Розмежовуючи вкладені в нього творчі дії суб’єкта, продукт праці сам спонукає до діяльності.

Особливе місце в понятійному апараті науки належить такій категорії як змістовність праці, основними критеріями якої є ідеальний план дій та очікуваний результат; емоційна схильність або відчуженість по відношенню до праці, відчуття її доцільності; зовнішні чинники, які спонукають до трудової активності; цінності і ціннісні орієнтації; відчуття задоволення працею; стан збалансованості між запитами, потребами особистості та оцінкою ступеня їх реалізації.

Відношення до праці – це складне соціальне явище, вираз трудової активності людини в системі трудових відносин суспільства, який відображає ставлення людини або групи людей до конкретних видів трудової діяльності та їх результатів. На рівні індивіда відношення до праці проявляється в емоційній схильності або відчуженості по відношенню до своєї праці, у розумінні її доцільності і залежить від цінностей, установок, потреб, мотивів.

Цінність – це об’єкт, котрий має певне емпіричне значення для соціальної групи і тому може бути предметом спільних інтересів та діяльності. Суспільна цінність предмета не тотожна його фізичній природі, оскільки вона постає в процесі співвідношення об’єкта з людською дією.

Установка – це форма індивідуальної свідомості, суб’єктивний відповідник тієї чи іншої соціальної цінності, певний психологічний процес, який співвідноситься із соціальним світом та існуючою системою цінностей.

Потреба – це основна рушійна сила дійової активності індивіда, групи, колективу щодо самозбереження та забезпечення власної біологічної та соціальної цілісності. Вона є внутрішньою інтенцією людини щодо ствердження свого буття, як єдності природних, соціальних та духовних витоків, які відображаються в активації людиною цілеспрямованих, предметних, життєстверджуючих дій. Потреба пов’язується з характерною рисою живих істот – здатністю підтримувати сталість внутрішнього середовища, реакції на зміни, що відбуваються в навколишньому середовищі.

Мотив – це певний усвідомлюваний образ, який збуджує активність людини, орієнтує її поведінку та надає конкретної спрямованості діяльності на задоволення певних потреб.

В суспільстві завжди діє складна система мотивації трудової діяльності, котра, з одного боку, включає в себе велике число чинників, що визначають активність людини; з іншого, – неоднозначно діє на окремих людей.

Отже, під системою мотивації слід розглядати певну сукупність чинників, які спричиняють ту чи іншу форму активності особи, спрямовану на зовнішній світ для задоволення особистих чи групових потреб.

Інтенсивність трудової мотивації залежить від змістовності праці, величини заробітної плати, зацікавленості інших працівників у роботі окремої особи та у співпраці з нею; можливості зростання та просування; стабільності становища; суспільного престижу праці; відповідності між вимогами праці та особистими здібностями і досвідом людини; самостійності, можливості пізнавати нові речі, цілі та інші чинники.

Так, вилучення цілі (внутрішнього сенсу праці) призводить до того, що людина стає “цілком байдужою до змісту своєї праці”. Вона байдужа до збереження обладнання та інструментів, до якості продукції, обслуговування споживачів. Таке відношення до праці характерне для всіх працівників, де не існує потреби в коротко-, середньо- та довгострокових цілях.

Характеризуючи різні соціологічні категорії і з’ясовуючи їх залежність від методологічної стратегії, слід визначити їх взаємодію з іншими поняттями та призначення в межах теорії та методології.