Зростання ролі Києва

Один з найдавніших укріплених градів – Київ об’єктивно став ядром формування державності у середовищі східнослов’янських племен. Ця роль Києва пояснюється його вдалим географічним положенням (розташований в надзвичайно зручній географічній точці, котра була своєрідним природноісторичним фокусом Східноєвропейської /Руської/ рівнини; його контроль за багатьма притоками Дніпра – основними торговими артеріями),

вигідним топографічним розташуванням (наявність природних рубежів) на кордоні багатьох союзів племен. Тісні зносини культурних елементів, переймання передових досягнень слов’янських племен забезпечували Києву (з самого свого зародження) високий рівень соціально-економічного розвитку. Ранній Київ (V-VI ст.), ставши політичним центром великого об’єднання полян, зростав і розвивався за рахунок припливу населення із різних східнослов’янських племен, і вже в ті часи, набуваючи міжплемінного характеру, перетворився в головний політичний центр східних слов’ян. В VII-VIII ст. Київ стрімко збільшувався у розмірах; він з протоміста став поступово перетворюватися в справжнє місто. У VIII ст. навколо нього сформувалося перше державне об’єднання східних слов’ян – Полянське князівство, яке й заклало державотворчу основу Русі, Руської землі – Київської Русі. Вже на той час стосовно до Полянської землі з центром у Києві, що лежала в ареалі гідронімів з коренем рос – типу Рось, Росава, Роставиця і т.д., у розвитку тривалого періоду закріпилася назва

„Русь”. Відомі дві форми цього слова – „рос” і „рус”. Найдавніші пам’ятки надавали перевагу першій формі („роські письмена”, „Правда роська” і т.д.).

На грані VIII- ІХ ст. придніпровський Полянський союз племен, який

перетворився в союз союзів племен і перейняв назву „Русь”, переріс в ще більш могутнє державне об’єднання з назвою „Руська земля”.

Про початковий період існування першого державного об’єднання

„Русь”, „Руська земля”, адміністративно-політичним центром якого був зростаючий Київ, можна судити, робити висновки завдяки описань ряду

морських походів проти Візантії, здійснених під керівництвом деяких князів місцевої київської династії. В грецькій книжці „Житіє Стефана Сурозького” згадується, як наприкінці VIII чи відразу вже на початку ІХ ст. „руська

рать” на чолі з князем Бравліном штурмом взяла візантійське (на той час) м.

Сурож (нині Судак центр однойменного району в Криму), а інша рать

„народна Русь” (так назвала його грецька книжка „Житіє св. Юрія

Амастридського), ім’я проводиря цієї раті невідоме, між 825-м і 842-м рр. оволоділа візантійським м. Амастридою на Малоазійському (нині територія Туреччини) побережжі Чорного моря. Здійснюючи такі походи, тодішні київські князі мали на меті утвердити Русь на чорноморських ринках. З житій (оповідань про життя славнозвісних осіб) грецьких й анналів (літописів) західноєвропейських авторів відомо, що у 839 р. посли руського князя побували у візантійського імператора Теофіла, а потім – у франківського імператора Людовіка Благочестивого. В середині ІХ ст., за повідомленням арабського письменника Ібн Хордадбеха, руси плавали через Керченську протоку в Азовське море, піднімалися Доном до його зближення з Волгою і спускалися в Каспійське море, доходячи сухим шляхом до Багдада. Інші східні автори саме в той час розрізнювали русів і слов’ян, розуміючи, очевидно, під русами дружини держави Русі, а під

слов’янами – ті слов’янські племена, які ще не ввійшли до її складу.

Першим містом держави Русі вони називали Куябе – Київ.

Давно розпочата колонізація південних регіонів слов’янами полегшувала утвердження держави Русі на Чорному морі. Тут руси

стикалися з Візантією, хазарами, печенігами. У 860 р. руський флот із