М’язи шиї (серед них м’язи, що опускають нижню щелепу).

М’язи шиї поділяються на групи: поверхневі, середні, глибокі і підпотиличні. До поверхневої групи відносяться два м’язи: підшкірний і грудинно-ключично-соскоподібний.

Середня група поділяється ще на надпід’язикові і підпід’язикові. До підпід’язикових м’язів відносять грудинно-під’язиковий, грудинно-щитоподібний, щитоподібно-під’язиковий і лопатково-під’язиковий.

До надпід’язикових м’язів належать двочеревцевий, підборідно-під’язиковий, щелепно-під’язиковий і шило-під’язиковий (рис. 26).

Глибокі м’язи поділяються на бічні (передній, середній і задній драбинчасті м’язи) і присередні, або передхребтові (довгий м’яз шиї, довгий м’яз голови, прямий передній м’яз голови, прямий бічний м’яз голови).

До підпотиличних м’язів відносяться: великий задній прямий м’яз голови, малий задній прямий м’яз голови, нижній косий м’яз голови, верхній косий м’яз голови.

Серед м’язів шиї лише три опускають нижню щелепу.

Двочерецевий м’яз, заднє черевце починається від соскоподібної вирізки скроневої кістки, переднє - від двочеревцевої ямки нижньої щелепи, обидва черевця направляються вниз до під’язикової кістки і прикріплюються сухожилком до її тіла і великого рогу.

Функція. Опускає нижню щелепу при фіксованій під’язиковій кістці, а при фіксованій нижній шелепі - підіймає під’язикову кістку.

Щелепно-під’язиковий м’яз починається від щелепно-під’язикової лінії нижньої щелепи, направляється при середньо, прикріплюється до тіла під’язикової кістки (задні пучки) і зростається з однойменним м’язом протилежного боку (передні пучки), утворюючи по серединній лінії шов.

Функція. При фіксованій під’язиковій кістці опускає нижню щелепу, а при фіксованій нижній щелепі піднімає під’язикову кістку. Крім того цей м’яз утворює дно або діафрагму ротової порожнини.

Підборідно-під’язиковий м’яз лежить над попереднім м’язом і починається від ості нижньої щелепи, направляється назад і прикріплюється до тіла під’язикової кістки.

Функція. При фіксованій під’язиковій кістці опускає нижню щелепу, а при фіксованій нижній щелепі - підіймає під'язикову кістку. Крім того, всі ці м’язи беруть участь у артикуляції мови та акті ковтання їжі.

Рис. 26. М’язи шиї.

1 – заднє черевце двочеревцевого м’яза; 2 – шило-під’язиковий м’яз; 3 – жувальний м’яз; 4 – під’язиково-язиковий м’яз; 5 - щелепно-під’язиковий м’яз; 6 - переднє черевце двочеревцевого м’яза; 7 - щелепно-під’язиковий шов; 8 – під’язикова кістка; 9 – під’язиково- щитоподібний м’яз; 10 – нижній стискач глотки.

Фізіологія жування.

Жування – це сукупність механічних процесів, в основі якого лежить розчавлювання, подрібнення, змочування слиною їжі в ротовій порожнині. Воно складається з відкушування, розчавлювання, подрібнення і перемелювання їжі. Механічна обробка їжі в ротовій порожнині здійснюється зубами, які виконують складний цикл рухів разом з нижньою щелепою.

Відкушування їжі відбувається передніми зубами при змиканні обох щелеп. Малі і великі кутні зуби в цей час не функціонують. Язик при дотику до їжі в цей момент оцінює її смакові і температурні властивості, займаючи початкову зручну позицію для передавання шматочка їжі на корінні зуби. Після відкушування їжі з допомогою губних м’язів і кінчика язика їжа пересувається на жувальну поверхню правого або лівого першого моляра нижньої щелепи. Медіальний валик щічного м’яза притискається до зубів, утворюючи стінку щічної кишені. Власне з цього починається жування. Цей же м’яз повертає їжу на зуби, якщо вона потрапляє в щічну кишеню. Далі нижня щелепа відсувається в бік, ротова порожнина закривається, а їжа перемелюється. Жування може відбуватися на обох боках, або тільки на одному. Передавання їжі з одного боку на другий відбувається за допомогою язика, губних і щічних м’язів. Одночасно з подрібненням їжі відбувається і її змочування слиною.

Ступінь розм’якшення їжі регулюється рецепторами, які закладені в слизовій оболонці ротової порожнини. Завдяки цьому відбувається групування частин їжі, роздрібнені часточки збираються в харчову грудочку, великі частини поступають для додаткової механічної обробки, а сторонні тіла (камінці, кісточки) виштовхуються язиком.

Жувальні рухи нижньої щелепи поділяють на основні і допоміжні. Основні рухи це ті, які безпосередньо пов’язані з розмелюванням їжі, а допоміжні – здійснюються для захоплення їжі, пересування з одного боку на другий. Жувальні рухи, в залежності від їжі, мають певний ритм і сталість протягом процесу жування. Між руховими актами, які відбуваються на різних рівнях травного тракту є рефлекторний зв’язок. Наприклад, при інтенсивному жуванні відбувається рефлекторне тонічне скорочення гладкої мускулатури шлунка, а під час ковтання – рефлекторне розслаблення її.

Абсолютна сила жувальних м’язів. Напруження, яке розвивається м’язами при їх максимальному скороченні, називається абсолютною м’язовою силою. Її величина вираховується шляхом помноження площини фізіологічного поперечного перерізу м’язів на її питому силу (коефіцієн Вебера). За Вебером, м’яз з поперечним перерізом 1см² може розвивати при своєму скороченні силу в 10 кг. Наприклад, поперечний переріз скроневого м’яза дорівнює 8 см², жувального – 7,5 см², медіального крилоподібного – 4 см². Таким чином, загальна площа поперечного перерізу м’язів, що підіймають нижню щелепу, дорівнює 19,5 см² (8 + 7,5 + 4 = 10,5). Абсолютна сила м’язів, що підіймають нижню щелепу на одному боці, дорівнює 195 кг (19,5 х 10 = 195), а для всіх м’язів, тобто з обох боків, – 380 кг (190 х 2=380). Точність проведеного розрахунку неодноразово піддавалася сумніву, тому, що в складі жувальних м’язів є пучки волокон, розміщених під кутом один до одного. Наприклад, при скороченні двох волокон розміщених таким чином, загальна сума дорівнює не арифметичній сумі, а рівнодіючій сил, направлених під кутом одна до одної.

Звичайно, що м’язи володіють значною абсолютною силою, лише в хвилини небезпеки, або сильного психічного збудження, а в звичайних умовах для підняття нижньої щелепи потребується значно менше сили.

Абсолютна сила, якою би мірою вона не визначалась, успадкована від наших предків, їжа яких вимагала значних зусиль для роздрібнення. В сучасних умовах така сила рідко коли потрібна.

Жувальний тиск. Крім абсолютної сили м’язів, що підіймають нижню щелепу, відрізняють ще жувальний тиск. По Дюбуа-Реймону, жувальним тиском називається сила, яку розвивають м’язи, що підіймають нижню щелепу, діючи на певну площину. Абсолютна сила м’язів для даного суб’єкта характеризується певною величиною, і жувальний тиск при однаковому зусиллі м’язів, що підіймають нижню щелепу, буде різним на корінних і передніх зубах. Це пояснюється тим, що нижня щелепа є важелем другого роду з віссю обертання в суглобі.

Для дослідження жувального тиску Блек створив два апарати: один для визначення жувального тиску в ротовій порожнині, а другий – для визначення сили, потрібної при подрібненні окремих видів їжі. Перший апарат Блека – гнатодинамометр, подібний на звичайний роторозширювач, щічки якого розсуваються міцною пружиною. Гнатодинамометр має шкалу з поділками, стрілка якої при стисканні щічок зубами пересувається, показуючи силу тиску в певних одиницях. В наш час такі апарати оснащені електронними датчиками.

Блек перший звернув увагу на те, що одержане ним цифрове вираження тиску для молярів 77,7 кг не є показником всієї м’язової сили, а є лише порогом сили, яку може витримати періодонт зуба. Після цього починається больове відчуття, що припиняє подальше скорочення м’язів.

З приведених даних видно, що жувальний тиск на різних ділянках зубної дуги розподіляється неоднаково і нерівномірно. Пояснюється це характером діяльності нижньої щелепи, як важеля другого роду і тим, що жувальний тиск, який розвивається м’язами в якійсь ділянці, не вичерпує всю силу м’язів, а означає межу стійкості зуба, вік і ступінь тренованості пародонта. Дані про жувальний тиск використовують для характеристики функціональної здатності пародонта.

В практичній діяльності важливо знати зусилля, що розвивають м’язи для подрібнення їжі і залежать від місця, де вона подрібнюється, та її консистенції. Регуляція прикладання м’язових зусиль здійснюється рефлекторно під впливом барорецепторів пародонта.

Для визначення величини зусиль, необхідних для подрібнення різної їжі проводяться експериментальні дослідження. При цьому отримують різні показники. Різні люди для подрібнення тої самої їжі витрачають різні зусилля, що також залежить від якості і складу слини та інших факторів.

Важливо також знати витривалість пародонта певних зубів до жувального тиску, щоб орієнтуватись в допустимому навантаженні при протезуванні мостоподібними та іншими протезами.

Чітке розмежування цих понять вперше спробував ввести С. Ю. Гельман. Жувальною силою він назвав таку силу, яку може розвивати вся жувальна мускулатура, що підіймає нижню щелепу. Теоретично вона дорівнює 390-400 кг.

Жувальний тиск – це частина жувальної сили, що може бути сконцентрована на будь-якій окремій ділянці зубного ряду, вимірюється в кілограмах.

Жувальна потужність – це здатність зубощелепової системи виконувати роботу за певних умов, наприклад, протягом певного часу, обчислюється в відсотках.

Жувальна ефективність – це здатність зубощелепової системи повністю розжовувати їжу, без обмеження часу. Людям з повноцінною зубощелеповою системою для повного подрібнення їжі необхідно затратити певний час, а при неповноцінності цієї системи – значно більше часу. Жувальна ефективність обчислюється у відсотках.

Враховуючи, що вимірювання функціональної цінності кожного зуба, зокрема за допомогою гнатодинамометрів і сумації одержаних даних, справа дуже складна і трудомістка, деякі автори запропонували користуватися постійними коефіцієнтами. Так виникли статичні методи визначення функціонального стану зубощелепової системи.

Найпоширенішою є методика М. І. Агапова. Він вважав, що при наявності всіх зубів жувальна ефективність дорівнює 100. Ця сума складається з жувальних коєфіцієнтів кожного зуба. На кожному боці щелепи сума дорівнює 25, а на обох – 50, на верхній і нижній щелепі вона становить 100 (табл. 1).

Таблиця 1

Зуби	1	2	3	4	5	6	7	Всього
Жувальний коефіцієнт	2	1	3	4	4	6	5	25

Для того, щоб визначити на скільки знижена жувальна здатність, підраховують суму коефіцієнтів втрачених зубів. Зуби, що не мають антагоністів, вважаються відсутніми.

Так само роблять підрахунок і при втраті інших зубів (табл. 2).

Таблиця 2