3 . Управління державним боргом

Система управління державним боргом - це упорядкована в певний спосіб сукупність об' єктів, суб' єктів, методів, важелів, інструментів, норм, стандартів, процедур, регламентованих нормами національного й міжнародного права, сформована з метою оптимізації формування, перерозподілу та використання тимчасово вільних кредитних ресурсів в інтересах реалізації загальнонаціональних завдань та пріоритетів.Завдання системи управління державним боргом: 1. Мінімізація вартості залучення коштів та обслуговування державних боргів.

2. Визначення обсягів залучених у розпорядження держави коштів за рахунок внутрішнього ринку та зовнішніх джерел.

3. Узгодження боргової та грошово-кредитної політики уряду й центрального банку.

4. Залучення необхідних державі ресурсів за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел.

5. Сприяння розвитку процесу інвестування у виробництво за рахунок надання державних гарантій.

6. Недопущення переповнення фінансового ринку державними борговими паперами.

7. Забезпечення контролю за ефективністю використання залучених кредитних ресурсів та заходів з управління державним боргом.

Ефективність функціонування управління державним боргом залежить від чинників, до яких відносять такі:

o рівень та стабільність розвитку економіки країни;

o фінансова стабільність держави;

o розвиток ринку державних боргових паперів;

o диверсифікованість державних боргових інструментів;

o обсяги грошової та товарної маси в обігу;

o ставки позичкового процента;

o рівень інфляції та інфляційних очікувань;

o сталість курсу національної валюти;

o "доларизація" економіки;

o досконалість національного законодавства;

o незалежність національної боргової політики від політики кредиторів тощо.

Ефективність державних запозичень визначається з урахуванням таких чинників:

♦ умови отримання кредитних ресурсів;

♦ характер інвестування коштів;

♦ механізм отримання коштів;

♦ ставка процента;

♦ наявність специфічних умов кредитування;

♦ умови та механізм обслуговування такого боргу;

♦ напрями використання кредитних ресурсів;

♦ рівень підготовленості та обґрунтованості кредитних проектів;

♦ рівень менеджменту проекту;

♦ ступінь контролю за ефективністю та результативністю проекту;

♦ вартість підготовчих робіт та витрат, пов' язаних із залученням коштів.

Модель функціонування управління державним боргом з точки зору оцінювання її ефективності має визначатися такими сегментами:

1. Оцінювання ефективності кредитних, у тому числі самоокупних, проектів.

2. Оцінка ефективності надання державних гарантій та використання гарантованих урядом позик.

3. Оцінка ефективності державних запозичень на внутрішньому та зовнішньому ринках.

4. Оцінка ефективності заходів з управління державним боргом.

Згідно із зазначеним Положенням у процесі управління ризиками, пов' язаними з державним боргом, мають дотримуватися такі принципи:

- економність й ефективність (витрати на управління ризиками не повинні перевищувати витрат, що можуть бути здійснені під дією фактора ризику);

- узгодження завдань управління ризиками з цілями і завданнями управління державним боргом;

- незалежність (прийняття рішень щодо управління ризиками має бути об' єктивним та без впливу на такі рішення з боку осіб, що не здійснюють управління ризиками);

- принцип інтеграції (у виявленні й управлінні ризиками беруть участь усі структурні підрозділи відповідного департаменту Міністерства фінансів);

- безперервність (моніторинг рівня ризиків та контроль за результатами здійснених заходів з управління ними здійснюється постійно);

- періодичний перегляд політики управління ризиками (здійснення аналізу доцільності використання визначених раніше методів оцінювання ризиків, доцільності подальшого впливу на рівень ризиків способами, визначеними раніше, доцільності досягнення установлених раніше цільових показників та прийняття відповідних змін);

- публічність і прозорість (інформація щодо рівня ризиків, здійснених заходів з управління ними та отриманих результатів, а також інформація щодо методики й механізмів проведення розрахунків є публічною та оприлюднюється);

- системність (усі види ризиків розглядаються як складові однієї системи);

- достатність і достовірність інформаційного забезпечення управління ризиками;

- принцип максимізації (найширше охоплення всіх можливих джерел виникнення ризиків та розгляд і використання на практиці всіх можливих способів впливу на них);

- оперативне реагування (розроблення заходів, які слід використовувати в разі негативного розвитку подій на внутрішньому ринку державних цінних паперів і на світових ринках капіталу, та їх застосування за потреби;

- принцип диверсифікації (уникнення концентрації вартісних характеристик державного боргу на одному з видів факторів ризику);

- реалізованість декларованих способів управління ризиками та реалістичність досягнення цільових показників.

Отже, управління державним боргом потребує врахування значної кількості чинників, якісного контролю і постійного моніторингу та обліку не лише розмірів державного боргу, а й результативності кредитних проектів, боргових інструментів та відповідних видатків бюджетів. Вагому роль у забезпеченні ефективності управління державним боргом має відіграти виважена й узгоджена із соціально-економічними процесами бюджетна та боргова політика держави, розрахована на середньострокову перспективу.