
- •1. Актуальність теми
- •2. Навчальні цілі заняття
- •3. Матеріали доаудиторної самостійної роботи
- •3.1. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)
- •3.2. Зміст теми заняття
- •Короткий зміст теми.
- •Сучасні засоби забезпечення прохідності дихальних шляхів і штучної вентиляції легень у дорослих.
- •Техніка штучної вентиляції легень рот до рота або рот до носу
- •Використання повітроводів
- •Використання комбітрубки
- •Застосування ларингеального масочного повітроводу
- •Методика введення ларингеального повітроводу
- •Застосування інтубації трахеї
- •Видалення стороннього тіла з дихальних шляхів
- •Проведення піддіафрагмальних поштовхів (прийом Геймліха):
- •Звільнення дихальних шляхів у вагітної жінки або повного постраждалого:
- •Звільнення дихальних шляхів у потерпілого, що знаходиться без свідомості:
- •Структурно-логічна схема змісту теми
- •Порушення прохідності дихальних шляхів
- •3.3. Список рекомендованої літератури
- •3.4. Матеріали для самоконтролю студентів на доаудиторному етапі Теоретичні питання для самоконтролю
- •Тестові завдання для самоконтролю:
- •Типова задача для самоконтролю
- •4. Матеріали для аудиторної самостійної роботи
- •4.1. Перелік навчальних практичних завдань, які необхідно виконати на основному етапі практичного заняття для оволодіння практичними навиками та професійними вміннями
- •4.2. Професійні алгоритми (інструкції) для оволодіння практичними навичками та професійними вміннями
- •4.3. Методичне забезпечення самостійної роботи студентів на основному етапі практичного заняття
- •5. Матеріали для післяаудиторної самостійної роботи.
- •Професійні алгоритми щодо формування вмінь та навичок (орієнтовна карта дій студента при наданні допомоги хворому з асфіксією)
- •Алгоритм надання невідкладної медичної допомоги у випадку потрапляння чужорідного тіла у дихальні шляхи
Використання повітроводів
Якщо у Вас є можливість використати один з видів повітроводів, що значно полегшує процес штучної вентиляції легень. Це Т-подібна або S-подібна гумова трубка різних розмірів. Для вибору потрібного розміру треба визначити у постраждалого відстань від кута нижньої щелепи до мочки вуха і ввести у глотку для попередження западання язика.
Серед повітроводів розрізняють: назофарингеальні (вставляють у носоглотку) і орофарингеальні (вставляють у ротоглотку). Серед останніх найбільш поширеними в клінічній практиці є повітроводи Гведела (Guedel) та Cафара (Safar). Повітровід Сафара інколи називають «два Гведели», оскільки Sподібна трубка нагадує два прикладені один до одного пласкі повітроводи Гведела. Їх застосування не вирішує проблеми захисту дихальних шляхів (ДШ) від аспірації, але нерідко дозволяє на короткий період контролювати прохідність ДШ (виграти час у разі відсутності можливості застосування більш надійних методів).
Певні переваги перед орофарингеальними мають назофарингеальні повітроводи Магілла (Magill), оскільки меншою мірою провокують блювоту та дозволяють одночасно здійснювати санацію ротоглотки. З метою попередження ускладнень слід дотримуватися правильної техніки його встановлення, що передбачає, насамперед, зволоження повітроводу фурациліном, стерильним ізотонічним розчином натрію хлориду або нейтральним гелем; здійснення маніпуляції обережними повільними обертальнопоступальними рухами з урахуванням анатомічних особливостей конкретного пацієнта (співставлення розмірів повітроводу та носових ходів).
Використання комбітрубки
У разі неефективності вищевказаних підходів та неможливості контролю ДШ за допомогою інтубації трахеї чи ларінгеальної маски наступним кроком надання невідкладної медичної допомоги має бути застосування комбітрубки (combitube). При введенні її у ротоглотку дистальний кінець потрапляє в стравохід. Наявність двох роздувних манжеток та бокових отворів між ними забезпечує достатню прохідність ДШ та запобігає ризику аспірації шлункового вмісту (у випадку, коли манжетки роздуті). Серед переваг комбітрубки — її швидке введення та мінімальні строки опанування методики та можливість використання на догоспітальному етапі одним медичним працівником. Серед недоліків — короткочасність застосування, неефективність у разі наявного аспіраційного синдрому.
Ларингеальна трубка, що являє собою однопросвітну вкорочену комбітрубку, також має переваги швидкого та атравматичного встановлення, проте поступається за ефективністю інтубації трахеї.
Застосування ларингеального масочного повітроводу
Ларингеальний масочний повітровід використовують у клінічній практиці з метою уникнення небезпек ендотрахеальної інтубації трахеї та створення зручності в надійному підтриманні прохідності дихальних шляхів. Ларінгеальна маска (ЛМ) забезпечує вільне потрапляння суміші з дихального контура до повітроносних шляхів пацієнта за рахунок створення герметичного контакту.
Розмір та форма ЛМ мають ряд певних переваг перед ендотрахеальною трубкою: проникнення масочного повітроводу в стравохід чи трахею неможливе, ризик ушкодження голосових зв’язок відсутній, ларингоспазм та кашель виникають рідше.
У разі необхідності використовують ЛМ спеціальних модифікацій, що дозволяє здійснювати огляд голосової щілини з наступною, більш безпечною інтубацією трахеї. Ідеальну позицію ЛМ (коли надгортанник та вхід у стравохід розміщені ззовні й гортань повністю видно у просвіті ЛМ) досягають у переважній більшості випадків.
Один з останніх винаходів — перша одноразова ЛМ із вбудованим дренажним каналом (LMA Supreme). Максимально точний дизайн ідеального згину забезпечує легкість установлення, а декілька простих і швидких тестів дозволяють перевірити правильність установлення маски. Це найкращий пристрій для забезпечення прохідності ДШ в усіх необхідних ситуаціях як на догоспітальному, так і cтаціонарному етапах. Універсальність конструкції та простота техніки використання дозволяють її застосовувати середньому медичному персоналу та парамедиками при забезпеченні прохідності ДШ в екстремальних ситуаціях.
У разі надання допомоги немедичними працівниками спрощена техніка застосування ЛМ без манжети — маска IGEL. Звичайно, захист ДШ від аспірації негарантований, але такий підхід у разі наявної гострої дихальної недостатності крайнього ступеня в постраждалих при катастрофах (асфіксії) для осіб, які надають першу допомогу (рятувальники), є обгрунтованим.
ЛМ забезпечує високий відсоток успіху адекватної вентиляції легень, допомогає вирішувати проблему тяжких порушень прохідності ДШ, дозволяє проводити санаційну бронхоскопію. Застосування ЛМ не потребує здійснення ларингоскопії та допомоги середнього медичного персоналу, не супроводжується значними гемодинамічними проявами та травматичними ушкодженнями ДШ. При проведенні серцеволегеневої реанімації ЛМ використовують для екстреного забезпечення прохідності ДШ та проведення ШВЛ, особливо у випадках неможливої інтубації трахеї у разі відсутності необхідного обладнання чи якихнебудь інших умов.
Встановлення ЛМ показане в пацієнтів із захворюваннями та травмами шийного відділу хребта, при здійсненні ШВЛ на догоспітальному етапі.