
- •1. Актуальність теми
- •2. Навчальні цілі заняття
- •3. Матеріали доаудиторної самостійної роботи
- •3.1. Базові знання, вміння, навички, необхідні для вивчення теми (міждисциплінарна інтеграція)
- •3.2. Зміст теми заняття
- •Короткий зміст теми.
- •Сучасні засоби забезпечення прохідності дихальних шляхів і штучної вентиляції легень у дорослих.
- •Техніка штучної вентиляції легень рот до рота або рот до носу
- •Використання повітроводів
- •Використання комбітрубки
- •Застосування ларингеального масочного повітроводу
- •Методика введення ларингеального повітроводу
- •Застосування інтубації трахеї
- •Видалення стороннього тіла з дихальних шляхів
- •Проведення піддіафрагмальних поштовхів (прийом Геймліха):
- •Звільнення дихальних шляхів у вагітної жінки або повного постраждалого:
- •Звільнення дихальних шляхів у потерпілого, що знаходиться без свідомості:
- •Структурно-логічна схема змісту теми
- •Порушення прохідності дихальних шляхів
- •3.3. Список рекомендованої літератури
- •3.4. Матеріали для самоконтролю студентів на доаудиторному етапі Теоретичні питання для самоконтролю
- •Тестові завдання для самоконтролю:
- •Типова задача для самоконтролю
- •4. Матеріали для аудиторної самостійної роботи
- •4.1. Перелік навчальних практичних завдань, які необхідно виконати на основному етапі практичного заняття для оволодіння практичними навиками та професійними вміннями
- •4.2. Професійні алгоритми (інструкції) для оволодіння практичними навичками та професійними вміннями
- •4.3. Методичне забезпечення самостійної роботи студентів на основному етапі практичного заняття
- •5. Матеріали для післяаудиторної самостійної роботи.
- •Професійні алгоритми щодо формування вмінь та навичок (орієнтовна карта дій студента при наданні допомоги хворому з асфіксією)
- •Алгоритм надання невідкладної медичної допомоги у випадку потрапляння чужорідного тіла у дихальні шляхи
Сучасні засоби забезпечення прохідності дихальних шляхів і штучної вентиляції легень у дорослих.
Необхідність у штучному диханні, або штучній вентиляції легень, виникає при асфіксії у зв'язку із закупоркою дихальних шляхів сторонніми предметами, утопленні, у коматозному стані, ураженні електричним струмом, отруєнні різними токсичними речовинами або лікарськими засобами, крововиливі у мозок, шоках тощо. Штучне дихання є єдиним методом лікування станів, при яких самостійне дихання хворого не може забезпечити достатнє насичення крові киснем. Гостра дихальна недостатність може виникнути і внаслідок порушення системи кровообігу.
Гостра дихальна недостатність та її крайній ступінь — зупинка дихання — незалежно від причини призводять до зниження кисню в організмі (гіпоксії) та надмірного накопичення у крові та тканинах двоокису вуглецю (гіперкапнії). Внаслідок гіпоксії та гіперкапнії в організмі розвиваються тяжкі порушення функцій усіх органів, які можна усунути лише своєчасною реанімацією — штучною вентиляцією легень.
Існують різні методи штучної вентиляції легень. У наш час способи Сільвестра та Шефера (методи стискання грудної клітки) застосовують рідко, бо вони менш ефективні, ніж штучне дихання, засноване на принципі вдування у легені, та застосовуються переважно до осіб з пошкодженням обличчя. Методи Сільвестра та Шефера протипоказані при травмах грудної клітки. Метод Сільвестра не можна застосовувати при непрохідності дихальних шляхів, що виникло у зв'язку з утопленням.
Штучне дихання шляхом вдування повітря може бути здійснене декількома способами. Найпростіший з них — штучна вентиляція легень рот в рот або рот в ніс. Розроблені ручні апарати для штучного дихання у вигляді гумового мішечка Амбу з маскою. Ці мішки-респіратори повинні бути у будь-якому медичному закладі, у медпункті, фельдшерсько-акушерському пункті. У лікарні для штучної вентиляції легень використовують спеціальні апарати - респіратори. Портативними респіраторами оснащені машини швидкої допомоги, рятувальні станції на пляжах.
|
|
|
Техніка штучної вентиляції легень рот до рота або рот до носу
Для проведення штучного дихання необхідно покласти хворого на спину, розстебнути стискаючий грудну клітку одяг та забезпечити вільну прохідність дихальних шляхів. Якщо у ротовій порожнині або глотці є якийсь вміст, його потрібно швидко видалити пальцями (один або два пальця обгорнуті серветкою або хустинкою) або за допомогою відсосу. З цією метою можна використати гумову спринцівку, відрізавши спочатку її тонкий кінчик.
Для проведення штучного дихання «з рота в рот» той, хто надає допомогу, стає на коліна біля голови потерпілого, кладе одну руку під шию, другу на лоб і максимально закладає голову назад (за умови якщо не має підозри на травму шийного відділу хребта), одночасно затискає цією ж рукою, що лежить на лобі, великим і вказівним пальцями ніс. Для повнішого відкриття дихальних шляхів необхідно висунути нижню щелепу вперед. Потрібно пам'ятати, що надмірне відведення голови може призвести до звуження дихальних шляхів.
|
|
|
Потрійний прийом Сафара - перерозгинання голови в атлантопотиличному суглобі, виведення вперед нижньої щелепи та розтулення рота. Ця маніпуляція супроводжується розкриванням рота, підтягуванням язика до під’язикової кістки та максимальним вирівнюванням дихального каналу. Зробивши глибокий вдих, той, хто надає допомогу, щільно притиснувшись ротом до рота потерпілого, робить енергійний видих.
За умови, якщо причиною клінічної смерті стала асфіксія, реанімаційні заходи починаються з відновлення прохідності дихальних шляхів і проведення штучної вентиляції легень: перших 5-10 вдувань необхідно робити швидко (за 20-30 секунд), на протязі перших 2-3 хвилин число вдихів у хвилину повинно бути не менше 16-20, наступні – з швидкістю 12-15 за хвилину. В усіх інших випадках проведення серцево-легеневої реанімації повинно починатися з масажу серця. Проводити реанімацію потрібно з розрахунком 2 : 30, 2 вдихи і 30 разів масаж серця в незалежності від кількості людей, що проводять реанімацію.
Видих здійснюється пасивно, за рахунок еластичних сил грудної клітки. Вдування потрібно проводити швидко та різко (у дітей менш різко і значно меншого об’єму). Якщо штучне дихання треба проводити дитині, то краще захопити губами рот і ніс дитини одночасно, вдувати повітря невеликими порціями, об’єм повітря повинен бути невеликим, щоб не пошкодити легені, слідкувати за екскурсією грудної клітки. Потрібно щоб тривалість вдиху була у 2 рази менше часу видиху.
Необхідно одночасно з проведенням штучного дихання слідкувати за рухом грудної клітки потерпілого; якщо після вашого видиху в рот або в ніс грудна клітка потерпілого піднялась, це говорить про те, що дихальні шляхи вільні і штучне дихання ви робите правильно.
Необхідно слідкувати, щоб повітря, що вдихається, не призвело до надмірного розтягнення шлунка. У цьому випадку з'являється небезпека виділення харчових мас зі шлунку та потрапляння їх у бронхи. Зрозуміло, дихання рот у рот створює значні гігієнічні незручності. Уникнути безпосереднього доторкання до рота хворого можливо, вдуваючи повітря через марлеву серветку, хустку або будь-яку іншу нещільну матерію.