1. Сутність інфляції
Інфляція – це процес знецінення грошей, який проявляється як постійне підвищення загального рівня цін.
Розрізняють такі види інфляції:
1) За темпами знецінення грошей:
повзуча інфляція (зростання цін до 5% на рік);
помірна інфляція (5 – 10% на рік);
галопуюча інфляція (до 100% на рік);
гіперінфляція (більше 100% на рік).
2) За чинниками, що спричинюють інфляцію (за причинами інфляції):
інфляція попиту – відбувається через зростання пропозиції грошей і зумовленого цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках;
інфляція витрат – відбувається внаслідок зростання витрат на виробництво продукції (зростання заробітної плати, податків, витрат на енергоресурси).
Величину інфляцій за певний період обчислюють за вартістю певного законодавчо зафіксованого набору товарів і послуг – “споживчого кошика”:
,
де І – величина інфляції, %;
СКпоч – вартість споживчого кошика на початок періоду;
СКкін – вартість споживчого кошика на кінець періоду.
Для вимірювання інфляції використовують показник індексу споживчих цін:
,
де ІСЦ – індекс споживчих цін, %;
СКпоточний – вартість споживчого кошика в поточному році;
СКбазовий – вартість споживчого кошика в базовому році.
2. Антиінфляційна політика держави
Антиінфляційна політика більшості країн з розвинутою ринковою економікою проводиться за кількома напрямами – дефляційної політики, політики доходів чи за одним і другим напрямами одночасно.
Дефляційна політика включає ряд методів обмеження платоспроможного попиту через фінансовий і кредитно-грошовий механізм. Для того, щоб зменшити надходження зайвих грошей в обіг, скорочуються витрати державного бюджету на соціальні потреби, інфраструктуру, на потреби військово-промислового комплексу. З метою вилучення з обігу зайвих грошей, які надійшли туди раніше, широко використовується посилення податкового тиску на доходи. Для вилучення частини зайвих грошей здійснюється випуск державних позик.
Важливим інструментом дефляційної політики є кредитна рестрикція, яка полягає у підвищенні дисконтної ставки центрального банку, регулюванні процентних ставкок за пасивними й активними операціями комерційних банків, збільшенні норми обов'язкових резервів тощо. Такими методами держава скорочує банківське кредитування економіки і цим самим стримує зростання грошової маси та платоспроможного попиту.
Жорстка дефляційна політика може дати бажаний антиінфляційний ефект, проте реалізація її пов'язана з певними труднощами, оскільки посилює соціальне напруження в суспільстві, викликає загрозу економічних спадів, зменшення зайнятості.
Другий напрям антиінфляційної політики – політика доходів – передбачає державний контроль за заробітною платою і цінами. Такий контроль може зводитися до фіксації зарплати і цін на певному рівні, або встановлення темпів їх зростання в певних межах, найчастіше в межах темпів приросту продуктивності праці. Першим негативним наслідком здійснення політики доходів є поява товарного дефіциту. Заморожування зарплати ставить у скрутне становище працівників, викликає їх незадоволення урядовою політикою, посилює соціальне напруження.
У сучасному світі більшість країн Заходу відмовилася від прямого втручання в ціни і зарплату і спрямувала свої антиінфляційні заходи на створення сприятливих умов для дії законів ринку і всіляке стимулювання приватного підприємництва. Це, зокрема, проведення жорсткої антимонопольної політики, заохочення ринкової конкуренції, скорочення державної підтримки малорентабельних і слабоконкурентних підприємств і галузей, введення гнучкої податкової політики, стимулюючої підприємницьку активність і зростання грошових заощаджень населення. Усі ці заходи позитивно впливали на розвиток виробництва, підвищення його ефективності та продуктивності праці, що, у свою чергу, сприяло результативності дефляційної політики.
Лекція. Валютний ринок
1. Поняття валюти.
2. Валютний ринок.
3. Валютний курс.
4. Валютне регулювання.