1. Причини і процес захоплення українських земель Литвою та Польщею.

У ХІV ст. події розвивалися у вкрай несприятливому для Русі-України напрямі. Вона була ослаблена золотоординським ігом, припинилася галицько-волинська династія, посилилися агресивні сусіди: Польща, Литва, Угорщина. Посиленню цих держав сприяв кризовий стан країн Західної Європи. Загальноєвропейська пандемія бубонної чуми 1347 р. Смерть третини населення в Англії, повстання Уота Талера. Ворогування між собою італійських міст-держав, у Німеччині точилася громадянська війна між Габсбургами, Люксембургами, Віттельсбахами, свавілля феодалів у Франції викликало селянське повстання – відому «Жакерію» тощо.

Влада Литви.

Литва вперше згадується у 1009 р. у Кведлінбурзьких анналах, а з 1253 р. стала королівством. Ще протягом 1270-1280 рр. литовці приєднали до себе Полоцьк, Вітебськ, землі кривичів, дреговичів, частки древлян. Ресурси Литви були невеликі, тому перспективи оволодіння землями на південному сході здавалися досить привабливими. Землі колишньої Київської Русі могли сплачувати багату данину, мали розгалужені торговельні шляхи, були спроможні забезпечити Литву матеріальними ресурсами та поповненням до війська. Не останню роль відіграв і династичний чинник: у Гедимінаса було 5 братів, 8 синів, 34 онуки і всім їм були потрібні уділи.

У цей час українські землі номінально були під владою Золотої Орди, яка переживали кризу через внутрішню боротьбу за владу між Чингізидами, що закінчилася розпадом держави монголів. Цим скористалися литовці, що розпочали наступ на Подніпров’я. Його очолив князь Ольгерд Гедимінович, який рішуче проголосив, що «Вся Русь повинна належати литовцям». У 1355-1356 рр. він захопив Чернігово-Сіверщину, а у 1362 р. розбив монголо-татар і приєднав Київщину, Поділля і Переяславщину.

У 1377 р. після тривалої боротьби Ольгерда з Польщею, до Литви увійшли Берестейській, Володимирський і Луцький уділи. Так, Литовське князівство стало найбільшим в Європі. Столицею та резиденцією великих князів стало місто Вільнюс (Вільно). Територіальна експансія призвела до того, що при князі Вітаутасе литовці становили лише 5% населення. Ольгерд ходив на Москву (1368, 1370, 1372 рр. – всі рази невдало).

Влада Польщі.

У 1340 р. змовники-бояри отруїли 29-річного галицько-волинського князя Юрія ІІ Болеслава, після чого вже не вдалося зберегти єдність князівства. Скориставшись моментом Польща нападає на українські землі. Агресія здійснювалася під галом захисту католиків Галичини. Вдалося захопити Львів, але зустріли опір з боку місцевого населення. Повстанців очолив боярин Дмитро Дедько, який з допомогою татар спустошив територію Польщі аж до Вісли. Дедька визнали правителем Галичини, а він у свою чергу – формальне верховенство польського короля. Але смерть Дедька у 1344 р. стала привидом для активізації боротьби сусідніх країн за українські землі. Казимир ІІІ у 1349 р. проголосив «хрестовий похід проти язичників-литовців та схизматиків-православних» і розпочав масштабну експансію.

У 1366 р. після тривалих воєнних дій польська держава підпорядкувала собі Галичину і частку Волині. Внаслідок чого до польської території увійшли майже 52 тис. км2 українських земель із населенням 200 тис. осіб, що збільшило територію Польщі майже в 1,5 рази.