5. Культура та релігія Київської Русі.

Слов’яни мали язичницьку міфологію. Боги уособлювали явища природи й космос. Провідне місце займали божества, пов’язані з аграрним культом: Даждьбог – бог Сонця, Перун – бог грому, Сварог – бог неба, Род – бог природи та землеробства, Велес – бог худоби. Вірили, що в лесах живуть лісовики, у водах – водяники та русалки, в хатах – домовики. Щоб задобрити богів їм приносили жертви – їжу, тварин, інколи людей.

Культові споруди – храми, капища. Жерці – волхви. Вони володіли, окрім релігійних, ще й знаннями з медицини, астрономії. Існував календар, який складався з 12 місяців, 4 пор року. Новий рік починався у березні.

Вірність і відданість жінок – самовбивство вдів (або задушувалися, або палилися заживо. Якщо декілька дружин то вбивала себе та, яка вважала, що найбільше любила чоловіка). Окрім того, за інтригу із замужньою жінкою провинників вбивали «не приймаючи ніяких оправдань». Багато дружин було переважно у багатих – по 20 жінок і більше. Прості люди 1-3 дружини. Християнство вплинуло лише в тому сенсі, що відтепер одна жінка вважалася шлюбною, а інші звалися «меньшцами». Шлюбні і нешлюбні діти були рівними. Так, галицький Ярослав передав своє князівство нешлюбному сину Олегу, обминувши шлюбного Володимира і т. ін.

Культура.

Треба розрізняти матеріальну та духовну культури. Матеріальна культура – це знаряддя праці, житло, одяг, а також трудовий досвід людей. Духовна культура – це освіта, наука, мистецтво.

Наука і освіта княжої доби (ІХ-ХІV ст.).

Успіхи слов’ян у розвитку господарства, їх об’єднання у одній державі сприяли розвитку науки та культури. У Київській Русі було чимало письменних людей і не тільки серед знаті, але й серед простого народу. Країна мала свою писемність, існували найдавніші рукописи, які написали «руські письменники», вели записи княжих указів та міждержавних договорів. Пізніше була прийнята слов’янська азбука, котру склали Кирило та Мефодій.

Прийняття християнства стало могутнім поштовхом для активного розвитку наук та освіти. Адже церковні відправи були можливими лише за наявності богослужбових книжок, а також і значної кількості освічених фахівців. Одну з перших шкіл відкрив князь Володимир Великий. Дітей бояр та вельмож там навчали письму, арифметиці, молитвам, співам церковних пісень, грецький мові. Спочатку школи відкривалися лише в найбільших містах, але їх число невпинно зростало: вони надавали освіту у Львові, Перемишлі, Стрию, Кремінці, Володимирі та ін.

Особливого піднесення освіта набула в період князювання Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.). Щоб забезпечити потребу руських церков у книгах він створив у Києві при Софійському соборі майстерню для переписування книжок. Згодом такі майстерні постали і в інших містах Русі. У Софії Київський діяла і школа перекладачів-переписувачів. Також там навчали грамоті та наукам дітей із заможних київських родин. Загалом, Софія Київська була одним із провідних освітньо-наукових центрів того часу. В ній також зберігалися найцінніші книжки – прадавня наукова бібліотека, що налічувала до тисячі томів рідкісних книг (дуже значне число для того часу). У Софійській книгозбірні працювали священики-богослови, літописці, найдавніші руські письменники і вчені.

При Ярославі Мудрому до шкіл приймали здібних дітей не лише тогочасної еліти, а й простих міщан. Вчені дяки, яких називали граматиками або книжниками, навчали дітей при церквах та монастирях. Після смерті князя його справа продовжувалася. У 1068 р. онукою Ярослава Анною Всеволодівною відкрито школу для дівчаток при київському Андріївському монастирі, аналогів якій не мала тогочасна Європа. У цій школі доньки знатних киян навчалися письма, читання, шиття, співів, правил шляхетної поведінки тощо.

Свідченням широкого розповсюдження письменності серед самих різних верств населення тогочасної Русі є залишені мешканцями графіті – старовинні написи й малюнки, які збереглися до наших днів (на стінах Софійського собору, Михайлівської церкви Видубицького Свято-Михайлівського монастиря, Кирилівської церкви, у печерах Києво-Печерської лаври тощо). Серед них історичні записи (як, приміром, напис у Софійському соборі «Коганъ умрє» - про смерть Ярослава Мудрого), поминальні, звернення до Бога, написи побутового характеру, або й навіть просто окремі імена – бажання залишити свій слід в історії.

Наука розвивалася під впливом Візантії, що з одного боку відкривало доступ до класичних наукових творів Греції і Риму, але з іншого боку пригнічувало розвиток власної наукової думки. З перекладених книг черпали наукові знання про природу («Шестиднєв» Василя Великого та «Фізіолог»), географію («Топографія» Козьми Індикоплова, александрійського купця VІ ст.), філософію (уривки з творів Платона, Арістотеля). Були в Україні і свої філософи: митрополит Клим Смолятич та волинський князь Володимир Василькович. Знання в галузі математики зводилися до простих чотирьох дій над числами, дробів та нарахування відсотків.

Відомості про медицину також були обмежені практичними потребами. Першими лікарями були ворожбити і знахарі. Згодом, коли Україна увійшла в тісніші відносини з іншими країнами, лікарські знання значно поглибилися. Серед перших медиків українського походження другої половини ХІ ст. згадуються в літописах Дем’ян Просвітер й Агапіт Лікар, який умів талановито робити хірургічні операції.

Високого рівня в Русі-Україні досягло літописання. Літописи, які створювалися як правило в монастирях, були першими писемними історичними творами. Перший відомий нині літопис, датований 1039 р., написаний за часів Ярослава Мудрого. Історичні записи вели чернець Печерського монастиря Никон Великий (бл. 1069-1073 рр.), ігумен Видубецького монастиря Сильвестер, волинський княжий літописець Василь. Монах-літописець Нестор бл. 1112 р. упорядкував «Повість временних літ», де йшлося «звідки пішла Руська земля, і хто в ній почав спершу княжити, і як Руська земля постала». Видатними памятниками того часу є «Київський літопис» та «Галицько-Волинський літопис», церковні твори митрополита Іларіона, «Повчання Володимира Мономаха своїм дітям», «Києво-Печерський патерик», «Ходіння» Данила Паломника в Єрусалим та ін.

Поряд з літописами та церковними творами значне місце посідала й перекладна світська література, що містила багато античних афоризмів та анекдотів, частина з яких увійшла до українського фольклору. Приміром, переклад цитат з християнської та античної літератури під назвою «Пчола» з’явився в Україні на межі ХІІ-ХІІІ ст.

З оригінальних літературних творів слід виділити «Слово о князях» (1175 р.) – пам'ятка літератури Чернігово-Сіверської землі, яка закликала князів припинити ворожнечу і не приводити половців на землю руську. Найвидатнішим твором кінця ХІІ ст. є «Слово о полку Ігоревім» невідомого автора. Сюжетом цього твору стала історія походу новгородського князя Ігоря Святославовича разом з братом Всеволодом, сином Володимиром, племінником Святославом проти половців у 1185 р. Сіверські князі зазнали поразки в битві і разом з багатьма воїнами були захоплені в полон. Роз’єднанність, неузгодженість у діях окремих руських князів послабила силу руських полків і стала причиною поразки Ігоревої дружини. «Слово о полку Ігоровім» стало надбанням не лише української, а й світової культури. За ухвалою ЮНЕСКО у 1985 р. відбулося урочисте святкування вісімсот річчя цієї пам'ятки літератури.

Також багато талановитих архітекторів та інженерів працювали тоді на Русі. Вони зводили складні деревяні та камяні споруди, що вражали як розмірами так і своєю красою та пропорційністю. Символами розквіту Київскої Русі стали Софіївський собор, Золоті Ворота, Успенський собор, Десятинна церка у Києві. Будови прикрашали різьбою по дереву і кості, настінною мозаїкою, фресками, різьбленими кам'яними деталями, іконами. Таке оздоблення можна побачити в Софіївському соборі в Києві.

Відомим зодчим того часу був Петро Милоніг, який збудував у Києві надзвичайно складну інженерну споруду - камяну підпорну стіну під горою, котру розмивали води Дніпра.

Музика – вже записувалася нотними знаками. При князівських палацах створювалися музичні ансамблі, при церквах – хори.