Тема vі. Розвиток України в умовах утвердження тоталітарного режиму (1920-1939 рр.).

1. Зміни в геополітичному становищі України на початку 1920-х рр. Створення СРСР і Україна.

2. Відбудова господарства на основі НЕПу.

3. Трагедія соціалістичної модернізації (індустріалізація, колективізація).

4. Україна в умовах великого терору.

Основні поняття теми:

ФЕДЕРАЦІЯ – форма децентралізованого державного устрою, за якої ознаки державного утворення притаманні як державі в цілому, так і її складовим частинам, що вважаються суб’єктами федерації. При чому компетенція центральних органів достатня, щоб забезпечити державну єдність.

ДЕНАЦІОНАЛІЗАЦІЯ – передача у приватну власність державної власності, раніш націоналізованої.

ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЯ – створення машинного, переважно крупного виробництва у всіх галузях народного господарства.

РЕПРЕСІЇ – каральні заходи, переслідування по переважно сфальсифікованих справах, які застосовувалися державними органами.

Література:

1. Бойко О.Д. Історія України. - К.: Академія, 1999. - С.325-378.

2. Історія України / Відп. ред. Ю.Сливка; керівник авт. кол. Ю. Зайцев. - Львів: Світ, 2002. - С.266-305.

3. Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія України: неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі. - Харків: Школа, 2007. - С.249-402.

1. Зміни в геополітичному становищі України на початку 1920-х рр. Створення срср і Україна.

Якщо до Першої світової війни українські землі були поділені між двома імперіями, то по війні вони опинилися у складі вже чотирьох держав. Дві третини сучасної території України увійшли до складу Радянської України (УСРР). Третина українських земель була поділена між Польщею, Румунією і Чехословаччиною. Західноукраїнську Народну Республіку поглинула Польща, яка успадкувала українські землі від обох імперій – Російської та Австро-Угорської. Румунія окупувала австро-угорську провінцію Буковину з центром у Чернівцях і українські повіти Бессарабської губернії, яка раніше належала Російській імперії. До Чехословаччини відійшла Закарпатська Україна.

Радянські республіки формально були самостійними та втрата Україною незалежності відбувалася протягом тривалого періоду, поступово, у процесі входження УСРР до складу СРСР, який умовно можна поділити на кілька етапів:

І етап (червень 1919 - грудень 1920 рр.) – утворення «воєнно-політичного союзу» радянських республік, зі збереженням за Україною формального статусу незалежної держави.

У червні 1919 р. ВЦВК прийняв постанову «Про воєнний союз радянських республік: Росії, України, Латвії, Литви і Білорусії». Було об’єднано найголовніші наркомати Російської Федерації та інших республік, за якими залишався статус незалежних держав.

Влітку 1919 р. було створено під головуванням Л.Каменєва комісію, члени якої схилялися до надання формально незалежним республікам статусу автономних республік РСФРР, а голова взагалі висловлювався за «злиття України з Росією». В той час, як представник України Х.Раковський стверджував, що об’єднання «можливе тільки на основі федеративного устрою… коли створюється єдиний орган верховного управління у вигляді Федеративної Ради Республік». Консенсусу щодо конкретної форми об’єднання комісією досягнуто не було.

ІІ етап (грудень 1920 – грудень 1922 рр.) – формування договірної федерації, посилення підпорядкування України, обмеження її суверенітету.

28 грудня 1920 р. представники Росії – Ленін і Чичерін та представник України Раковський підписали угоду про воєнний і господарський союз між двома державами. Централізація посилилась – відтепер під контролем центру були вже 7 наркоматів. На території України і Білорусії управління залізницями і зв’язком перейшло в підпорядкування загальноцентральних органів.

Як наслідок, виникали постійні незлагоди на економічному ґрунті, що поглиблювались жорсткою бюрократичною системою централізації, яка скасовувала самостійність, ініціативу і активність УСРР. Центр, використовуючи положення міждержавного договору, посадив управлінський апарат в Україні на голодну фінансову норму. Фінансова дискримінація України загрожувала повним паралічем влади, що й змусило членів ЦК РКП(б), тих, хто працював на відповідальних партійно-радянських посадах в радянській Україні, піти на відчайдушний крок. В середині 1921 р. Х.Раковський, Г.Петровський, Ф.Артем і В.Чубар після прибуття до Москви на черговий пленум правлячої партії звернулися до ЦК з протестом проти політики російського наркомфіну відносно УСРР. Змальовуючи картину фінансової неспроможності республіки, вони сміливо вказали на головну причину – дискримінацію, бо Україні видавалося на місяць на 20 млрд. крб. менше, ніж одній Москві з губернією. Окрім того Україна не отримала від Росії компенсації за хліб, відвантажений у голодному 1921 р. тощо.

Ситуація вимагала чіткішого виписання моделі об’єднання. Й.Сталін виступив за «автономізацію» - входження до складу РСФРР на правах автономних утворень, а не національних держав. Проти виступив В.Ленін – запропонував федерацію. У жовтні 1922 р. на пленумі ЦК РКП(б) було прийнято його варіант форми правління.

ІІІ етап (грудень 1922 – травень 1925 рр.) – утворення СРСР, втрата Україною незалежності.

30 грудня 1922 р. І з’їзд Рад СРСР затвердив декларацію про утворення СРСР і союзний договір. Союз складався з чотирьох республік: РСФРР, УСРР, БСРР, ЗСФРР (Азербайджан, Вірменія, Грузія).

Х.Раковський наполягав на необхідності гарантій рівноправності республік. Він підкреслював, що центральні радянські органи «стали господарями всього нашого життя. Немає такого кроку, котрий можна було б зробити національною республікою, і про який можна було б заздалегідь сказати, що його можна зробити». Вихід він бачив лише один: «відібрати від союзних комісаріатів дев’ять десятих їх прав» і передати національним республікам. На його думку, союзні комісаріати – ВРНГ, Наркомпраці, Наркомфін, Держплан та ін. – повинні «виробляти тільки загальні плани і директиви, а оперативні розпорядження будуть виходити винятково від наркомів окремих республік, які підпорядковані і відповідальні перед ЦВК і Раднаркомами цих останніх». Розвиток подібних взаємовідносин повинен був сприяти зміцненню союзу і підтриманню суверенітету кожної республіки.

Застереження і передчуття Х.Раковського відносно наступу центральних союзних відомств на економічний потенціал УСРР незабаром отримали і конкретні підтвердження. 25 червня 1923 р. ВРНГ СРСР вирішив зарахувати трест Південсталь, тобто всю металургію України, а також південний машинобудівний трест, розташований в Харкові, до складу трестів союзного підпорядкування. Так встановлювався контроль над усією крупною металургійною промисловістю на території УСРР, переводячи її в загальносоюзну власність. А самого Х.Раковського було відкликано з України Й.Сталіним за відстоювання суверенітету.

26 січня 1924 р. відбувся ІІ з’їзд Рад СРСР, який затвердив першу Конституцію СРСР, що фактично перетворила країну на унітарну державу. До компетенції вищих органів влади СРСР належали: зовнішня політика, кордони, збройні сили, транспорт, зв'язок, планування господарства тощо.

У травні 1925 р. ІХ Всеукраїнський з’їзд Рад затвердив новий текст Конституції УСРР і законодавчо закріпив входження її до складу Радянського Союзу.