4. Причини і джерела виникнення українського козацтва. Запорізька Січ.

Характерною рисою суспільно-політичного розвитку українських земель 15 – першої половини 16 ст. було зосередження переважної більшості населення на спрадавна обжитих землях: Галичині, Волині, Поділлі, Поліссі, північній Київщині. Їхня південна межа проходила по лінії укріплень: Кам’янець -Бар-Вінниця-Біла Церква-Черкаси-Канів-Київ. Далі лежало так зване «дике поле». Колонізація, що вирувала тут за княжої доби була перервана монголо-татарською навалою. Незаселені ці території разом з тим мали величезні природні багатства – родючі ґрунти, що могли давати великі врожаї зернових, степи з дичиною, дніпровські плавні – багаті водяними птахами тощо. Кожної весни в Дике поле направлялися ватаги промисловців на «уходи» - полювати, збирати мед, добувати сіль та селітру. На зиму більшість уходників поверталася додому, де збувала свою здобич. Місцевому воєводі сплачували десяту частку свого прибутку. Але з’являються й такі, що вже залишаються в степу постійно, закладаючи там свої зимовики та хутори.

Спочатку уходництвом займалися в основному мешканці Придніпров’я. Однак, із посиленням феодального та національно-религійного переслідування до них приєднуються втікачі від панської неволі і з Галичини, Західної Волині, Західного Поділля. Польський хроніст 17 ст. С.Грондський зазначав: «Ті з руського народу, хто… не бажав ходити у ярмі й терпіти владу місцевих панів, йшли в далекі краї, тоді ще не залюднені, та здобували собі право на свободу». Життя в степу було пов’язане з великим ризиком – насамперед татарськими набігами.

Щодо походження слова «козак» то у вчених відсутня єдина точка зору. Можливо це поєднання двох монгольських слів «ко» - броня, лати, захист і «зах» - межа, кордон (тобто «захисник кордону»). Ще у ІХ ст. тюрки так називали бездомних, безсімейних воїнів, яких посилали виконувати найнебезпечніші завдання. У Криму на початку 14 ст. козаками називали вартових або розбійників, що мешкали в степу.

Проблема появи та формування козацтва є дискусійною. Існують версії:

1. «Хозарська» - ототожнює козаків з давніми народами степу «козарами» або хозарами.

2. «Чорноклобуцька» - вбачає в козаках нащадків «чорних клобуків» - племені, яке у давньоруські часи жило в пограничному зі степом Пороссі.

3. Автохтонна – доводить, що козацтво як спільнота є прямим спадкоємцем, продовженням вічових громад Київської Русі, які за литовської доби не зникли, а лише трансформувалися, зберігши свій устрій, у військові формування.

4. Соціальна – факт виникнення козацтва пояснює як наслідок посилення економічного, політичного та релігійного гніту.

5. Бродницька – висвітлює генетичний зв'язок козацтва зі слов’янським степовим населенням періоду Київської Русі – бродниками.

6. Болохівська – пов’язує козаччину з існуванням у давньоруських громадах – болохівців, які після встановлення монгольського іга добровільно прийняла протекторат Орди і вийшли з-під влади місцевих князів та інші версії.

Жодна з цих теорій не може пояснити всю складність виникнення козацтва, т. як. базується лише на якомусь одному чинникові. Лише у синтезі економічних, етнічних, воєнних та соціальних чинників може прояснити це питання.

Чинники, що зробили можливим появу козацтва:

1. Існування великого масиву вільної землі зі сприятливими для життєдіяльності умовами в порубіжжі між хліборобською та кочовою цивілізаціями.

2. Посилення феодальної експлуатації, прогресуюче закріпачення, наростання релігійного та національного гніту.

3. Зростання зовнішньої загрози – необхідність захисту від нападів турків та татар.

4. Зростання великого феодального землеволодіння, що розпочалося з 15 ст., підштовхнуло процес господарського освоєння та колонізації нових земель.

Отже, в Україні термін «козак» поступово набув значення особисто вільної, мужньої і хороброї людини., незалежної від офіційних властей, захисника України й оборонця православної віри. Водночас козак – це й дрібний власник і виробник, який перебував осторонь кріпосної системи і був її принциповим ворогом – став суспільним ідеалом для більшості українського народу.

Козацтво сформувалося на стику між слов’янським та тюркським етнічним масивами. Так, в українську мову увійшли тюркізми: шабля, шаровари, булава, барабан, майдан і т.д. Від татар також перейняли озброєння (крива шабля) та методи партизанської степної війни.

Запорізька Січ – вільна козацька республіка.

За дніпровськими порогами козаки будували так звані городці або засіки чи «січі» з повалених дерев для захисту від ворогів. Розташування військово-політичного центру козацтва було обумовлене як природними умовами, сприятливими для успішної оборони так і прив’язкою до Дніпра – морського шляху походів проти Туреччини і Кримського ханства.

Приблизно в 1554-1557 р. на острові Мала Хортиця князь зі старовинного волинського роду Гедиминовичів Дмитро Вишневецький (Байда) будує головну Запорізьку Січ. (Д.Вишневецький присвятив своє життя боротьбі проти татарських і турецьких загарбників, прохав підтримки у литовського, польського, московського урядів – ніхто не надав. Тоді розраховував лише на сили козацтва і перший з української знаті перейшов на життя за Дніпровські пороги. Невдалий похід у Молдавію у 1563 р. – полон і загибель у Царгороді, де він був скинутий з вежі на залізні штирі, не дали йому до кінця реалізувати свої плани).

Вона представляла собою укріплення – оточені ровами високі 10-12 метрів захисні вали, зверху йшов частокіл з загострених і просмолених паль, сторожові башти з бійницями для гармат, де знаходилися майдан для проведення козацьких рад, церква, школа, січовики жили у куренях (розміром 40*12 м.) та службові приміщення (майстерні, арсенал, канцелярія тощо).

Січ була демократичною республікою. Влада належала козацькій раді (входили всі без винятку козаки). Рада збиралася як правило тричі на рік – укладала мир чи оголошувала війну, обирала козацький уряд - Кіш. На його чолі стояв кошовий отаман, який уособлював вищу виконавчу владу - відкривав Раду, командував військом, розподіляв здобич тощо. (У мирний час не міг приймати важливих рішень без ради з Козацькою Радою, але на війні його влада була майже необмеженою). Крім кошового отамана до складу вищих урядовців входили: суддя, писар (вів канцелярію) та військовий осавул (стежив за порядком серед козаків, відповідав за забезпечення війська, розвідку, організацію прикордонної служби і т.ін.). Також були курінні отамани, які керували куренями – сотнями.

На Січі існувала своєрідна „дідівщина” – той, хто вступив раніше мав переваги над прибульцями і його називали „батьком”, а нового „сином”. Окрім суворої військової дисципліни – більшість злочинів каралися на жорстоку смерть (вбивство козака, крадіжки, гомосексуалізм, пияцтво у поході тощо) увагу звертали й на освіту козаків. На Січі була школа (запоріжці знали по декілька мов (навіть грецьку та латину). Також на Січі зародилося кобзарство.

Одними із головних ворогів України були Кримське ханство та Туреччина. (Ханство існувало як держава у 1449-1783 рр.). Регулярні набіги на Україну з боку Туреччини та Кримського ханства призвели до того, що за 15-17 ст. Україна втратила близько 2-2,5 млн. людей вбитими та полоненими.

Козаки здійснювали далекі морські походи: у 1545 р. 800 козаків на 32 чайках захопили Очаків. У 1606 р. здобули штурмом Варну, у 1608 р. – Перекоп, у 1609 р. - Ізмаїл, Кілію та Акерман. У 1616 р. захопили Кафу – ринок рабів у Криму і звільнили тисячі невільників. У 1599 р. козацький ватажок Самійло Кішка провів у полоні на каторзі 25 років, але не скорився – повстання, визволив невільників і повернувся на Запоріжжя.

Вже наприкінці 16 ст. у Німеччині та Франції видали книги про подвиги запоріжців у боротьби з Ордою.

Зростання козацтва перелякало правлячі кола Польщі і Литви. Для приборкування козацької вольниці, яка ігнорувала королівську владу, було вирішено взяти частину козаків на державну службу та надати їм певні привілеї (реєстровці звільнялися від податків та зборів, одержували землю на правах рангового володіння, мали судовий імунітет, що полягав у принципі «де три козаки, там два третього судять» тощо). Таким чином, уряд планував з одного боку зміцнити свої збройні сили на українсько-татарському прикордонні, а з іншого – розколоти козаків, протиставити офіційно визнаних решті козацтва. Так, за наказом короля Сигізмунда-Августа у 1572 р. 300 козаків було взято на службу. У 1578 р. їх було вже 500, у 1625 р. - 6000, 1630 р. 8000 людей. Однак плани поляків про розкол та ворожнечу реєстрових та решти козаків, по великому рахунку, не здійснилися. У вирішальні моменти реєстровці виступила спільно з українським народом – переважали національні інтереси. З’явилася навіть поговірка польських панів: «Легше вовком орати, ніж козаком проти козака воювати».

Козацько-селянські повстання кінця 16 – початку 17 ст.

Криштоф Косинський (1591-1593 рр.). У 1591 р. білоцерківський староста Я.Острозький забрав у нього маєток на Київщині, так, особиста образа стала останньою краплею та призвела до початку повстання. Запорожці разом з реєстровцями та селянами всього до 5 тис. людей захопили замок Я.Острозького. повстання охопило Київське, Волинське, Брацлавське і Подільське воєводства. Вирішальна битва під містом П’ятка (Житомирщина). Великі втрати повстанців – 2-3 тис. змушені підписати перемир’я. Але через рік нові воєнні дії, під час яких на переговорах К.Косинського схоплено та страчено.

Через рік нове повстання очолив Северин Наливайко (1594-1596). Як сотник служив у князя Я.Острозького і брав участь у приборканні повстанців під П’яткою. Після чого покинув службу, підняв повстання, запропонував запорожцям об’єднатися. Наприкінці 1595-початку 1596 рр. повстанці контролювали вже все українське Правобережжя та Південно-Східну Білорусь.

У травні 1596 р. повстанці потрапили в оточення на р.Солониці під Лубнами (Полтавщина) де й оборонялися майже 2 тижні. Поляки застосували хитрість і демонстративно вели переговори виключно з одним з лідерів повстанців – Г.Лободою. козаки за підозрою у зраді стратили його. А коли становище стало безвихідним – видали полякам і лідера - С.Наливайка. Але це не допомогло – повстанський табір було розгромлено.

У березні 1630 р. 30-тисячне козацьке військо під проводом Тараса Федоровича (Трясила) вирушило з Січі на поляків. Повстання охопило все середнє Подніпров’я. У травні почалися запеклі бої між 20-тис. польським військом та повстанцями під Переяславом. Їх апогеєм стала „Тарасова ніч” – невеличкий козацький загін проник у вороже розташування і знищив Золоту роту – охорону штабу, яка складалася з 150 представників найзнатніших родів шляхти. Загалом у боях поляки втратили до 10 тис. Але чвари між повстанськими ватажками: частина вимагала негайно йти з Польщею на переговори призвела до того, що Т.Трисило забрав 10 тис. прихильників і відійшов на Січ. 8.06.1630 р. підписали Переяславську угоду, згідно якої реєстр збільшувався до 8 тис. козаків.

Для ізоляції Січі від України збудували Кодацьку фортецю (у межах сучасного Дніпропетровська). Фортецю охороняв сильний гарнізон з 200 німецький найманців на чолі з французьким офіцером Ж.Маріоном. 12 серпня 1635 р. козаки на чолі з гетьманом нереєстрового козацтва Іваном Сулимою здобули і зруйнували фортецю. Однак реєстрова старшина зрадила, схопили Сулиму та його найближчих соратників і у Варшаві їх всіх стратили.

У селянському повстанні 1638 р. під проводом Я.Острянина брала участь і дружина сотника Варвара Мотря. Вона так влучно стріляла, що 6 козаків безперервно заряджали для неї мушкети. (А у 1524 р. після битви під замком Прухник було знайдено тіла кількох вбитих жінок, які переодяглися у чоловічий одяг і навіть поголили голови, щоб їх не розпізнали).

Отже, причинами поразок повстанців стали: погана організація - повстання піднімалися як правило стихійно, погане озброєння, недостатня військова підготовка селян-повстанців – значно програвали регулярній армії, відсутність єдиного лідера та єдиного військового керування, постійні чвари між лідерами повстанців.

У відповідь на повстання поляки прийняли у 1638 р. „Ординацію війська Запорізького”. Згідно якої: на чолі реєстрового козацтва відтепер стояв не виборний гетьман, а обраний з числа шляхти комісар. Всі осавули та полковники теж повинні були бути виключно з числа шляхтичів. Реєстр зменшено до 6 тис., а всі інші мали повернутися до своїх панів. Для контролю за Січчю тут постійно повинні були знаходитися два полки реєстровців. Навіть міщанам і селянам було заборонено видавати доньок за козаків.

Тема ІІІ. Проблема української державності в козацько-гетьманську добу (ІІ пол. 17-18 ст.).

1. Визвольна війна українського народу середини ХVІІ ст. та її наслідки. Формування української державності в ході Визвольної війни.

2. Причини кризи української державності після смерті Б.Хмельницького (період Руїни).

3. Соціально-політичне і економічне становище Гетьманщини в І пол. XVIII ст

4. Ліквідація російським царизмом української автономії.

Основні поняття теми: Богдан Хмельницький, Гетьманщина, Переяславська Рада, руїна, Іван Мазепа.

Література:

1. Бойко О.Д. Історія України. - К.: Академія, 1999. - С.126-183.

2. Історія України / Відп. ред. Ю.Сливка; керівник авт. кол. Ю. Зайцев. - Львів: Світ, 2002. - С.133-184.

3. Петровський В.В., Радченко Л.О., Семененко В.І. Історія України: неупереджений погляд: Факти. Міфи. Коментарі. - Харків: Школа, 2007. - С.126-213.