Тема 7. Теорії особистості у зарубіжній класичній психології.

1. Поняття особистості.

2. Розвиток та формування особистості.

3. Індивідуально-психологічні особливості особистості.

4. Психоаналіз. Історія, сучасний стан і можливості використання.

5. Гештальтпсихологія і гештальттерапія.

6. Психологічна теорія діяльності.

Методичні вказівки

Проблема особистості є центральною у психології. Вирішити її намагаються представники різних психологічних напрямів і шкіл. Виходячи зі своїх концептуальних позицій, одні вчені акцентують увагу на ролі біологічного в розвитку особистості, інші — розглядають особистість як продукт суспільно-історичного й онтогенетичного розвитку людини. Проте велика складність проблеми і відмінність у підходах до її вирішення поки що не дають змоги сформувати загальновизнану теорію особистості.

У зарубіжній психології виділяють такі теорії особистості:

1) традиційні (3. Фройд, К.-Г. Юнг, В. Дільтей, К. Лeвін, В. Штерн та ін.);

2) нові (А. Адлер, К. Хорні, Г. Олпорт, К.-Р. Роджерс, А.-Х. Маслоу, Г.-Ю. Айзенк, Дж. Кеттел та ін.);

3) новітні (Е. Фромм, Е.-Х. Еріксон, Г. Саллівен, К. Леонгард, Е. Берн та ін.).

Усі вони представлені в біхевіористичних і необіхевіо- ристичних, психоаналітичних, гуманістичних, інтеракціо-ністських концепціях та ін.

Питання для самоконтролю

1. В чому виявляється соціальна сутність особистості?

2. Що в особистості зумовлене її біологічною природою?

3. Як співвідносяться між собою поняття "особистість” та "індивідуальність”?

4. Які основні виміри психологічної структури особистості?

5. Що є рушійною силою розвитку особистості?

6. Які фактори зумовлюють психічний розвиток особистості?

7. Які є основні сфери особистості?

8. Що є системоутворюючими ознаками особистості?

9. Які є основні сфери особистості?

10. Які є потенціали особистості?

11. Які є основні передумови для розвитку особистості?

Література

1. Ананьев Б.Г. Человек как предмет познания. – Л., 1968.

2. Асмолов А.Г. Психология личности. – М., 1990.

3. Бодалев А.А. Психология о личности. – М., 1988.

4. Зейгарник Б.В. Теории личности в зарубежной психологии. – М., 1982.

5. Ковалев А.Г. Психология личности. – К.,1970.

Тема 8. Успадковане та соціально-обумовлене в формуванні особистості.

1. Поняття особистості.

2. Особливості соціологічного аналізу особистості

3. Рівні структури особистості.

Методичні вказівки

Особистість — інтегральна (цілісна) сукупність соціальних властивостей людини, що формується та видозмінюється протягом усього життя у результаті складної взаємодії внутрішніх та зовнішніх чинників, внаслидок розвитку, активної взаємодії із соціальним середовищем.

Формування особистості є результатом включеності людини до існуючої системи соціальних відносин шляхом засвоєння нею соціальних функцій, а також усвідомлення своєї приналежності до соціуму.

Індивідуальність — це успадковані й набуті, особливі й специфічні якості (природні, фізіологічні, психологічні, соціальні і т. п.), які відрізняють одну людину від інших. у понятті особа розкриваються предметні ознаки індивідуальності щодо окремих соціальних об´єктів — груп, інститутів, організацій тощо, соціальна роль, яку відіграють окремі соціальні верстви у життєдіяльності суспільства якщо поняття "особистість" вживається стосовно кожної людини, то поняття "особа" соціальну сутність людини конкретизує узагальнено.

Сучасні досягнення наук про людину, передусім — фізіології, психології, соціології, накопичені ними конкретні наукові результати дозволяють виділити у сукупності властивостей людини певні структурні компоненти, групи властивостей, які утворюють так звані рівні структури особистості:

• перший рівень — це генетично обумовлені, успадковані компоненти структури особистості, психофізіологічні задатки;

• другий рівень — індивідуально-психологічні властивості, що формуються на основі генетично обумовлених;

• третій рівень — соціально значущі компоненти, ті властивості, які формуються під впливом соціальних зв´язків та відносин, в процесі діяльності людини.

Наукові дослідження підтвердили гіпотезу про глибинний взаємний зв´язок, взаємну обумовленість зазначених компонентів структури особистості.

Людина від народження має не тільки певні передумови для розвитку вищих психічних властивостей — інтелекту, мислення, мовлення, але й схильності до певних типів поведінки, видів діяльності. Однак без відповідного соціального середовища, навчання і виховання закладені природою потенції людини не трансформуються в реальні її властивості. Структуру особистості слід розуміти як складну єдність двох взаємо-проникаючих структур — психофізіологічної та соціальної, ця єдність є відносно стійкою, забезпечує цілісність особистості, її самоусвідомлення.