138

ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА…………………………………………………………………….	3
ТЕМА 1. СУТНІСТЬ, ПРИНЦИПИ Й РОЛЬ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ.......................................................................................................	4
ТЕМА 2. ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД У СФЕРІ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ........................................................................................................	21
ТЕМА 3. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ...	28
ТЕМА 4. СТРАХУВАННЯ ТИМЧАСОВОЇ ВТРАТИ ПРАЦЕЗДАТНОСТІ…..	37
ТЕМА 5. МЕДИЧНЕ СТРАХУВАННЯ……………….……………….................	53
ТЕМА 6. СТРАХУВАННЯ ВІД НЕЩАСНИХ ВИПАДКІВ НА ВИРОБНИЦТВІ ТА ВІД ПРОФЕСІЙНОГО ЗАХВОРЮВАННЯ..……………..	71
ТЕМА 7. СТРАХУВАННЯ НА ВИПАДОК БЕЗРОБІТТЯ .............…………….	87
ТЕМА 8. ПЕНСІЙНЕ СТРАХУВАННЯ………..……………….………………..	100
ТЕМА 9. НЕДЕРЖАВНЕ СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ……..……………….	121
ТЕМА 10. НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ СОЦІАЛЬНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ...................................................................................	130
ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК…………………………………………….......	135
РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА……………….……………….……………..	139

ПЕРЕДМОВА

При переході України до соціально спрямованої ринкової економіки збільшується роль держави у проведенні соціальної політики. Пріоритетами соціальної політики є створення умов для забезпечення достатнього життєвого рівня населення, реформування системи соціального забезпечення. У складних соціально-економічних умовах запропоновані шляхи реформування ще не знайшли значного превалювання тієї чи іншої точки зору щодо основних гарантій забезпечення прав людини в соціальній сфері, механізму їх реалізації та комплексу заходів, пов'язаних з реформою соціального забезпечення. Така ситуація не сприяє успішному формуванню та розвитку системи соціального забезпечення, її складового елемента - системи соціального страхування.

Сьогодні система соціального страхування в Україні перебуває у стадії становлення й розвитку, тривають пошуки її оптимальної структури, основних функцій, провідних напрямів діяльності на різних рівнях.

Основна мета соціального страхування - забезпечити достатній рівень компенсації доходу робітників у разі втрати працездатності або роботи й реабілітаційних заходів. Через систему соціального страхування здійснюються такі виплати: у зв'язку із загальним захворюванням; трудовим каліцтвом і професійним захворюванням; по вагітності й пологах; по догляду за хворою дитиною; пенсії; допомоги на поховання; компенсація вартості путівок на лікування й відпочинок та ін. Соціальне страхування виходить за межі системи соціального забезпечення - воно розв'язує також завдання, пов'язані зі збереженням і відновленням здоров'я, профілактикою професійної захворюваності та виробничого травматизму, запобіганням безробіттю.

У таких умовах значно зросла потреба у підготовці високваліфікованих фахівців, які за допомогою нормативно-правових, економічних, фінансових, соціально-психологічних, організаційно-технічних засобів і важелів здатні на практиці здійснювати підтримку і допомогу соціально вразливим групам населення чи окремим громадянам, підвищувати якість надання соціальних послуг.

Мета вивчення дисципліни - здобути глибокі теоретичні знання та набути практичних навичок з організації соціального стахування, управління діяльністю фондів соціального страхування, розробки умов здійснення різних видів соціального страхування з урахуванням їх специфіки на сучасному етапі розвитку економіки України.

Завданнями дисципліни є: опанування теоретичних основ, сутності та принципів організації соціального страхування; ознайомлення з методологією розробки та впровадження умов здійснення основних видів соціального страхування - пенсійного, на випадок тимчасової втрати працездатності, від безробіття, від нещасних випадків на виробництві, медичного; формування уміння управляти діяльністю фондів соціального страхування та надавати рекомендації з удосконалення руху і ефективності використання фінансових ресурсів.

Тема 1. Сутність, принципи й роль соціального страхування

Лекція 1. Сутність, принципи й роль соціального страхування

План

1. Місце соціального страхування у системі соціального захисту населення.

2. Необхідність та економічна сутність соціального страхування.

3. Характеристика функцій та принципів організації соціального страхування.

Мета:

розкрити економічну сутність соціального страхування, охарактеризувати функції і визначити принципи соціального страхування, описати механізм функціонування цільових фондів фінансових ресурсів.

Література:

[1], c.9-17; [2],c.17-46; [20], c.13-29.

1. Місце соціального страхування у системі соціального захисту населення.

Соціальне страхування—це важлива складова частина соціального захисту населення, центром якого є людина та її потреби, а якість їх задоволення впливає на соціально-економічний розвиток держави. Соціальне страхування створює умови для відтворення робочої сили та захисту громадян у разі настання певних страхових випадків: втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, нещасного випадку на виробництві, догляду за дитиною, вагітності та пологів тощо.

Тобто соціальне страхування—це система заходів щодо матеріального забезпечення населення в старості, на випадок захворювання чи втрати працездатності в працездатному віці, на випадок безробіття, підтримки материнства й дитинства, охорони здоров'я громадян, при виході на пенсію тощо.

В середньовіччі соціальним забезпеченням немічних, хворих і старих займались члени сім'ї, а також корпорація, до якої належав індивід (церква, цех, селянська громада, чернечий орден тощо). З бурхливим розвитком промисловості у ІІ пол. ХІХ ст. соціальне забезпечення (соц. політика) переходить поступово до рук держави, яка заходами соціального законодавства втручається в економічні відносини й вимагає соціальної охорони робітників і службовців на випадок хвороби, інвалідності, на старість тощо.

В узагальненому розумінні система соціального страхування розв’язує два важливих соціально-економічних завдання:

1. збереження та повне відновлення працездатності активної частини населення країни;

2. гарантоване матеріальне забезпечення громадян, які втратили працездатність у зв’язку з виходом на пенсію чи не мали її в працездатному віці з тих чи інших причин.

Соціальне страхування—це система економічних відносин, за допомогою якої формуються і витрачаються кошти фондів для матеріального забезпечення непрацездатних.

Групи фінансових відносин у сфері соціального страхування:

1. між страховими фондами та юридичними особами, які виступають платниками обов’язкових внесків;

2. між фондами та найманими працівниками, за рахунок яких формуються доходи бюджету фонду;

3. між фондами та державним, місцевими бюджетами в процесі перерозподілу державних фінансових ресурсів;

4. між фондами й іншими органами, кошти яких використовуються для фінансового забезпечення соціальних програм;

5. між територіальними і центральними органами фондів з метою забезпечення соціальних виплат у регіональному та місцевому розрізах;

6. між фондом і певними категоріями, які отримують за рахунок його коштів матеріальне забезпечення і соціальні послуги;

7. між фондом і відповідним відомством, міністерством (Н-д: Міністерством праці та соціальної політики, службою зайнятості тощо);

8. між фондом і установами, організаціями, які виконують певні види робіт (професійне навчання та перепідготовку незайнятого населення);

9. між фондом та фінансовими органами в процесі здійснення контролю за рухом державних фінансових ресурсів.

Матеріальною основою цих відносин є грошові кошти, які мають законодавчо визначені джерела формування та напрями їх використання. Фонди грошових коштів можуть бути як державними, так і недержавними.

Національні системи соціального захисту сформувалися з урахуванням специфіки економічного, соціального й культурного розвитку країн. Однак, попри відмінності в шляхах розвитку й особливостях організації, якості й обсязі послуг, а також у методах фінансування, всі системи соціального захисту функціонують на основі єдиних принципів:

1) принцип соціального страхування;

2) принцип соціального забезпечення;

3) принцип допомоги;

4) принцип соціальної солідарності.

Принцип соціального страхування

Згідно з цим принципом, фінансування механізмів соціального захисту здійснюється за рахунок страхових внесків членів страхового об’єднання, які при настанні страхового випадку отримують страхові виплати. Фінансування виплат з соціального страхування також може частково здійснюватися за рахунок державних дотацій або кредитів.

Принцип соціального страхування відіграє значну роль, насамперед, в Німеччині, Австрії, Франції, Італії та Нідерландах, де фінансування систем соціального захисту здійснюється або на основі тристоронньої участі робітників, роботодавців і держави (Німеччина, Австрія), або переважно за рахунок роботодавців і держави (Франція, Італія).

Застосування принципу соціального страхування ґрунтується на правилах еквівалентності та перерозподілу.

Відповідно до правила еквівалентності, обсяг страхових виплат залежить від розміру страхових внесків. Тобто, вносячи певну частку заробітної плати (страховий внесок) в фонд соціального страхування, застрахована особа, в разі втрати доходу, має право на отримання фінансового відшкодування, обсяг якого співвідноситься з розміром попередньої заробітної плати і сплачених внесків.

Поряд з правилом еквівалентності, принцип соціального страхування містить також правило перерозподілу, згідно з яким прибутки страхового фонду перерозподіляються на користь менш фінансово забезпечених членів спільноти через систему солідарної поруки.

Ця особливість відрізняє соціальне страхування від добровільного страхування. Якщо у випадку добровільного страхування розмір страхових внесків кожного застрахованого розраховуються індивідуально, відповідно до ймовірності страхового ризику, то в соціальному страхуванні ймовірність настання страхового випадку не впливає на розрахунок розміру страхових внесків. Наприклад, страхові внески не залежать від віку або сімейного стану, крім того, в деяких випадках непрацюючі члени сім’ї, що взагалі не сплачують страхові внески, можуть мати право на отримання страхових виплат.

Таким чином, соціальний захист і соціальна справедливість забезпечуються тим, що громадяни мають вільний доступ до системи соціального страхування (на відміну від добровільного страхування), незалежно від наявності у них соціальних ризиків (похилий вік, хронічна хвороба, інвалідність тощо) і ступеня ймовірності цих ризиків. Це надає соціальному страхуванню суспільної значимості й обумовлює обов’язковість участі громадян в системі соціального страхування.

Співіснування правила еквівалентності та правила перерозподілу ґрунтується на тому, що принцип соціального страхування сполучається з принципом суспільної солідарності. Побудовані таким чином системи соціального захисту, як правило, схвалюються учасниками, особливо коли мова йде про групи застрахованих з відносно гомогенним складом.

Принцип соціального забезпечення

На відміну від принципу соціального страхування, принцип соціального забезпечення передбачає надання соціального захисту іншим категоріям населення (державні службовці, військові, діти-сироти тощо) і фінансування таких соціальних видатків за рахунок податкових надходжень у бюджет. На основі цього принципу відбувається фінансування державної соціальної політики, в тому числі програм в галузі охорони здоров’я, середньої та вищої освіти.

Принцип соціального забезпечення є визначальним у системах соціального захисту з уніфікованим базовим набором соціальних послуг, що надаються всім громадянам держави. Такі системи функціонують у скандинавських країнах (Данії, Швеції, Фінляндії), а також у Велиій Британії. Характерною рисою систем соціального захисту в цих країнах є переважно бюджетне фінансування соціальних програм (особливо в Данії, Великій Британії та Швеції), а також державна організація соціальних установ (наприклад, Національна служба охорони здоров’я Великої Британії). Принцип страхування відіграє в таких економіках меншу роль, оскільки для них властиві високі обсяги перерозподілу національного доходу й фінансування соціальних послуг через державний бюджет для зменшення соціальної нерівності. Таким чином, принцип соціального забезпечення є принципом солідарної підтримки всіх членів суспільства щодо певних груп осіб. Проте, в Німеччині принцип соціального забезпечення розглядається, насамперед, як принцип відшкодування завданої шкоди з боку держави.

Фінансування соціального забезпечення за рахунок бюджетних коштів прямо залежить від ефективності економіки, тому під час економічного спаду може приводити до перевантаження державних фінансів та відповідних негативних наслідків. Однак застосування цього принципу є необхідним у випадках неможливості надання соціальних гарантій відносно тих ризиків, до яких неможливо застосувати принцип страхування.

Принцип допомоги

Згідно з цим принципом, людина, яка потрапила в скрутне становище і не може самостійно з нього вийти, може звернутись по допомогу до відповідних інстанцій і розраховувати на соціальний захист (соціальні виплати, соціальні послуги) в обсязі, достатньому для подолання проблем, що зумовили звернення по допомогу. Так само, як і принцип соціального забезпечення, даний принцип передбачає фінансування соціальних видатків за рахунок податкових надходжень до бюджету.

Особливістю соціальних програм, заснованих на принципі допомоги, є необхідність перевірки нужденності бенефіціара, з метою підтвердження або спростування його права на отримання допомоги. Така перевірка дозволяє визначити характер проблеми і необхідний обсяг допомоги, а також запобігає зловживанню доступними в суспільстві програмами соціального захисту зі сторони окремих несумлінних осіб. Проте, необхідність таких перевірок зумовлює недосконалість цього принципу, оскільки потребує додаткових ресурсів для їх проведення і не може гарантувати безсторонність і неупередженість тих, хто здійснює перевірку і приймає рішення про надання допомоги.

Разом з цим, елементи соціальної допомоги є неодмінною частиною системи соціального захисту в ринковій економіці, оскільки самі лише принципи соціального страхування й соціального забезпечення не дозволяють врахувати всі можливі соціальні ризики і побудувати багатопланову та всеохопну систему соціального захисту населення.

Принцип соціальної солідарності

Даний принцип передбачає взаємну допомогу всіх учасників системи соціального захисту. Така взаємодопомога реалізується у вигляді перерозподілу коштів між різними соціально-економічними та соціально-демографічними групами населення. Можна виділити три складові цього принципу.

Соціальна солідарність забезпечується об’єднанням різних ризиків при однакових страхових внесках (саме тут присутній зв’язок із правилом перерозподілу принципу соціального страхування).

Соціальна солідарність передбачає інтертемпоральний (міжчасовий) перерозподіл. Мова йде про так званий договір поколінь, згідно з яким відбувається перерозподіл прибутків від працездатних молодих до непрацездатних старих членів суспільства.

Соціальна солідарність є основою інтерперсонального (міжособистісного) перерозподілу. В даному разі перерозподіл прибутків здійснюється:

1) між найбагатшими й найбіднішими соціальними групами;

2) безпосередньо між застрахованими суб’єктами;

3) між застрахованими й незастрахованими учасниками системи соціального захисту.

Соціальне страхування виступає важливим елементом фінансової системи України. Державне соціальне страхування тісно пов’язане з державними цільовими фондами та державним бюджетом, кошти яких є джерелом фінансування соціальних виплат. Недержавне соціальне страхування може проводитися суб’єктами підприємницької діяльності (страховими товариствами, недержавними пенсійними фондами тощо). Окремі суб’єкти розподілу взаємодіють між собою і ці відносини опосередковуються рухом фінансових ресурсів.

Управління коштами соціального страхування здійснюють фонди, створені за окремими видами страхування. Оперативне управління проводять правління та виконавчі дирекції фондів. Фінансовий контроль здійснюють Державна податкова служба, Контрольно-ревізійне служба, Державне казначейство, наглядові ради тощо.

Соціальне страхування виконує велику роль у розбудові громадян­ського суспільства. Коло проблем, що вирішуються за допомогою соціального страхування, вражає. Крім міцної основи соціального захисту працюючих, даний соціальний інститут сприяє підвищен­ню стабільності в суспільстві й економіці, сприяє гармонізації від­носин у трудових колективах.

Із розвитком суспільства місце та роль соціального страхуван­ня зростають, що обумовлено все більшим охопленням населення обов'язковим соціальним страхуванням, переходом колишніх соціалістичних країн від державного соціального забезпечення до сучасних систем соціального захисту населення, розвитком демо­кратії й підсиленням соціального захисту найважливіших прав людини у сучасних цивілізованих державах, розширенням про­грам соціального страхування, зростанням рівня пенсій і стандар­тів якості соціальних послуг, підвищенням їх вартості та зростан­ням доходів населення.

Унікальність інституту соціального страхування, що виконує «державно-публічні» функції соціального захисту, полягає, у тому числі, і в його позитивному впливі на формування збалансовано­го «соціально-ринкового» менталітету населення.

Обумовлено це тим, що воно поєднує в собі, здавалося б, по­лярні та несумісні позиції: персональну відповідальність особис­тості за своє матеріальне благополуччя і колективну (солідарну) взаємодопомогу, ліберальні і соціал-демократичні установки. Со­ціальне страхування є продуктом громадянського суспільства (ви­значальна роль соціальних суб'єктів у фінансуванні та самовряду­ванні) і ефективним інструментом його побудови (демократичний характер організації, масовий масштаб залучення до нього практи­чно всього працевлаштованого населення, прозорість фінансових потоків). Саме тому соціальне страхування - це могутній механізм досягнення соціальної згоди, а ступінь його розвитку свідчить про рівень соціального захисту трудящих.

Наближаючи сферу соціального захисту безпосередньо до тих, хто працює, до їх родин і трудових колективів, соціальне страху­вання фактично стабілізує суспільство. Спільна участь працівни­ків і роботодавців в управлінні діяльністю цього інституту, взаєм­на довіра і співробітництво - необхідна умова ефективно функціо­нуючої економіки. Образно кажучи, соціальне страхування можна порівняти з нервовою системою суспільного організму, що безпосе­редньо реагує на його потреби в захисті.

При цьому соціальне страхування дозволяє збалансувати міру прояву і реалізації двох базових принципів побудови цивілізова­ного суспільства - особистої відповідальності та солідарної взає­модопомоги. Соціальне страхування захищає працівників і чле­нів їх родин, при цьому воно поєднує (а не роз'єднує) людей; його інститути дають людині можливість реалізувати свою відповіда­льність і волю на основі соціальної справедливості