3. Форма державного устрою.

За формою державного устрою держави поділяють на прості (унітарні) та складні.

Унітарна держава – єдина держава, що поділена на адміністративно-територіальні одиниці які не мають суверенних прав (Україна, Болгарія, Польща, Франція, Велика Британія, Італія, Швеція, Норвегія, Фінляндія, Греція, Іспанія, Нідерланди, Португалія, Камбоджа, Лаос, Таїланд, Японія, Китай та ін.)

Основні ознаки унітарної держави:

1) єдина конституція (конституції прийняті в більшості країн світу);

2) єдина система вищих органів державної влади - глава держави, уряд, парламент, юрисдикція яких поширюється на територію усієї країни;

3)  єдине громадянство і єдина державна символіка;

4)  єдина система законодавства і єдина судова система;

5)  адміністративно-територіальні одиниці не можуть мати будь-яку політичну самостійність;

6)  в міжнародних відносинах виступає одноособово.

Види унітарних держав:

• централізовані – прості держави за територіальним утворенням, оскільки складаються тільки з адміністративно-територіальних одиниць, що наділені однаковим правовим статусом (Алжир, Колумбія, Польща);

• децентралізовані – ускладнені (змішані) держави за територіальним утворенням, оскільки мають у своєму складі, окрім адміністративно-територіальних одиниць, ще й автономії, які володіють різним правовим статусом. Це автономії: адміністративно-територіальні (Україна, Китай, Грузія та ін..) – надається переважно тим частинам унітарної держави, які відрізняються від інших національним складом та географічним положенням; політичні (законодавчі) (Італія, Іспанія, Шрі-Ланка та ін..) – володіють статусом самоврядних державних утворень, мають власний уряд (органи виконавчої влади), парламент (представницькі збори з законодавчими повноваженнями), який видає закони який видає закони із питань місцевого значення.

Поряд із простими державами в сучасному світі є чима­ло складних держав, тобто таких, які складаються з окремих державних утворень, що мають усі ознаки держави, але час­тину своїх суверенних повноважень передають центральним (союзним) органам держави.

Серед складних держав розрізняють: федерацію; конфедерацію; співдружність; міждержавне обєднання; імперію.

Федерація - складна союзна держава, частинами якої є державні утворення, що володіють суверенними правами (США, Росія, Австрія, Швейцарія, ФРН, Канада, Мексика, Бразилія, Аргентина, Венесуела, Індія, Малайзія, Австралія та ін. — разом у світі існують 24 федеративні держави).

Основні ознаки федерації:

1) наявність єдиної території, яка у політико-адміністративному відношенні не є одне ціле, а складається із територій - суб'єктів федерації, що мають власний адміністративно-територіальний поділ: провінцій (Канада), штатів (США), земель (Австрія), еміратів (ОАЕ), кантонів (Швейцарія) тощо, свій територіальний уст­рій в межах єдиного загальнодержавного кордону;

2) наявність загальної конституції федерації і конституцій її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації установчою владою;

3) наявність системи законодавства усієї федерації і системи законодавства її суб'єктів, тобто наділення суб'єктів федерації в межах установленої для них компетенції правом видання законодавчих актів, які діють лише на території суб'єкта федерації і мають відповідати союзному законодавству;

4) наявність федерального двопалатного парламенту і парламентів суб'єктів федерації, федерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації;

5) наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єктів; у ряді федерацій допускається подвійне громадянство (ФРН, Австрія);

6)  можливість суб'єктів федерації мати власну правову і судову системи (США);

7) наявність загальнофедеральної податкової і грошової системи;

8) суб'єкти федерації не мають суверенітету і не є суб'єктами міжнародного права, проте в договірних міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожний із її суб'єктів.

9) як правило, суб’єкт федерації не має права сецесії – права виходу зі складу федерації.

У типовій федерації оборонна і зовнішня політика належить федеральному уряду, освіта — регіонам, а право оподатковування поділене між обома.

Класифікація федерацій:

•  За способом створення:

договірні (виникають на основі угоди, договору, установчого пакту — створюються, як правило, «знизу», приклад ОАЕ, Танзанія);

конституційні (засновуються шляхом прийняття конституції — створюються головним чином «зверху», приклад — Індія);

договірно-конституційні (їх більшість — США, ФРН, Швейцарія, Російська Федерація та ін.).

•  За способом розподілу і здійснення владних повноважень:

централізовані – переважає сфера виключних повноважень федерації над повноваженнями її суб’єктів (Індія, Пакистан, Венесуела, Мексика, Аргентина, Бразилія);

відносно централізовані – майже урівноважені сфери компетенції федерації і її суб’єктів у питаннях організації суспільного життя (США, Австралія, ФРН).

• За принципом побудови:

територіальні — федерації, побудовані за територіаль­ною ознакою, де всі суб'єкти однонаціональні або багато­національні, але жодна з національностей не має абсолют­ної більшості, або представники однієї національності про­живають на території різних суб'єктів федерації, а в основу об'єднання покладено принцип загальних економічних, полі­тичних, культурних інтересів (Малайзія, Нігерія, США, Мексика);

національні - федерації, побудовані з урахуванням на­ціонального складу населення, тобто її суб'єкти відрізняють­ся за складом населення і називаються за основною (титуль­ною) нацією (Бельгія);

національно-територіальні – федерації, що поєднують у собі національні і територіальні ознаки РФ, Канада, Індія).

Конфедерація — тимчасовий союз суверенних держав, які об'єдналися для досягнення певних цілей і спільно здійснюють низку напрямків державної діяльності (оборона країни, зовнішня торгівля, митна справа, грошово-кредитна система тощо) при збереженні в інших питаннях повної самостійності.

Основні ознаки конфедерації:

1) договірна форма утворення;

2) відсутність спільної для всієї конфедерації єдиної території і державного кордону;

3) відсутність загальних законодавчих органів і системи управління;

4) відсутність загальних для всієї конфедерації конституції, системи законодавства, громадянства, судової та фінансової систем;

5)відсутність суверенітету конфедерації, збереження суверенітету і міжнародно-правового статусу учасників конфедерації;

6)  наявність загального конфедеративного органу, що складається з делегатів суверенних держав;

7) рішення загальних конфедеративних органів, прийняте за принципом консенсусу; у разі незгоди з ним членів конфедерації не є обов'язковим і не спричиняє ніяких санкцій (право нуліфікації, тобто відхилення);

8) наявність права виходу зі складу конфедерації у кожного з її суб'єктів.

Конфедерації мають нестійкий, перехідний характер: вони або розпадаються (Австро-Угорщина, Швеція, Норвегія), або еволюціонують у федерацію (США, 1777-1787; Канада, 1867-1949; Німеччина, 1815-1866).

Заслуговує на увагу особлива форма об'єднання держав, іменована співдружністю - союз суверенних держав, що об'єдналися на підставі міжнародного договору для досягнення певних цілей, спільного здійснення і координації кількох напрямів державної діяль­ності при збереженні в інших питаннях повної самостійності. Міжна­родний договір визначає мету і принципи формування співдружності, повноваження її органів і одночасно зберігає за державами-членами суверенітет і якості суб'єктів міжнародного права (СНД - Співдруж­ність незалежних держав, Британська співдружність націй та ін.). Мета, висунута при створенні співдружності, може бути різною - економіч­на, культурна діяльність та ін. Вона виражається, окрім міжнародного договору, в статуті, декларації, угоді, інших юридичних актах.

Співдружність може мати перехідний характер: розвитися в конфедерацію і навіть у федерацію за наявності необхідних передумов, або, навпаки, призвести до дезінтеграції, роз'єднання.

Міждержавне (інтеграційне) об'єднання – союз суверенних держав, що об'єдналися на підставі міждержавного договору для посилення інтеграційних зв’язків між ними та еволюції у бік конфедеративного об'єднання (Європейський Союз, Рада Європи). Рада Європи, є також міждержавним об'єднанням, але іншого характеру - європейською міжурядовою організацією. Її головні інституційні органи: Парламентська Асамблея, Комітет міні­стрів та Європейський Суд з прав людини.

Імперія (лат. ітрегіит — влада, панування) — різно­вид складної держави, яка характеризується насильницьким об'єднанням територій суверенних багатонаціональних держав або їх частин. Особливі ознаки імперії: утворена в результаті експансії; складовими є адміністративно-тери­торіальні одиниці — колонії, які не мають ознак суверенітету і не рівні за правовим статусом; двоступенева система органів державної влади (влада метрополії і колонії); центральний орган влади — імператор (глава держави), місцеву владу здійс­нюють намісники, губернатори тощо, які призначаються ім­ператором; правова система ґрунтується на принципах права метрополії; для правового статусу населення характерне дис­кримінаційне становище представників непанівних націй, відсутність або обмеження політичних прав і свобод.

Імперія як форма державного устрою розглядається в іс­торичній ретроспективі: Римська імперія, Османська імперія, Російська імперія. Окремо слід розглядати Британську імпе­рію, розвиток відносин в якій у XX ст. призвів до набуття нею нового нетрадиційного змісту: перетворення з імперії на співдружність 40 країн на чолі з Великобританією.

Форма державного устрою

Прості

Складні

Унітарна держава

Федера-ція

Конфедера-ція

Співдруж-ність

Міждержавне об’єднання

Імпе-рія

Централізовані Договірні

Децентралізовані Конституційні

Договірно-конституційні

Централізовані

Відносно централізовані

Національні

Територіальні

Національно-територіальні