2.3. Форма (устрій) держави

1. Поняття та елементи форми держави.

2. Форма державного правління.

3. Форма державного устрою.

4. Форма державного (політичного) режиму.

5. Особливості форм Української держави.

1. Поняття та елементи форми держави.

Форма держави — порядок (спосіб) організації та здійснення державної влади в країні.

Структура форми держави - стійка єдність і взаємний зв'язок складових елементів: форму державного правління, форму державного устрою, форму політичного (державного) режиму.

Форма державного правління – організація верховної державної влади, яка передбачає порядок її утворення і діяльності, компетенцію і взаємозв’язок її органів, а також взаємовідносини з населенням країни.

Ознаки: 1) виражає порядок формування вищих органів державної влади, її структуру і межі здійснення; 2) характеризує зміст принципу поділу влади міх вищими органами; 3) встановлює компетенцію вищих органів державної влади та характер взаємодії з іншими органами влади.

Форма державного устрою – спосіб територіальної організації влади в державі і співвідношення влади між територіальними частинами, на які вона поділена, і державою цілому.

Ознаки: 1) виражає порядок поділу держави на окремі територіальні частини поділу держави на окремі територіальні частини за певними принципами; 2) характеризує зміст організаційно-управлінської діяльності в цих частинах; 3) встановлює вертикаль взаємодії між центральними, регіональними і місцевими органами влади.

Форма державного (політичного) режиму – спосіб політичної організації влади в державі, виражений через сукупність засобів і методів, що використовуються у взаємовідносинах держави й особи.

Ознаки: 1) виражає відповідність порядку взаємодії держави і суспільства, держави і особи принципам верховенства права та народного суверенітету; 2) характеризує стан співвідношення правових та організаційних засобів здійснення державної влади; 3) встановлює сукупність методів підтримання законності й порядку в державі.

Усі елементи форми держави пов’язані між собою: будь-яка зміна державного режиму приводить до зміни форми державного устрою і правління і, навпаки, зміна форми державного устрою та правління держави спричиняє зміни державного (політичного) режиму.

Форма держави

Форма державного правління

Форма державного устрою

Форма державного режиму

Структурна організація влади

Територіальна організація влади

Політична організація влади

2. Форма державного правління.

У сучасних державах поширені дві форми правління: монархія і республіка.

Монархія — це форма державного правління, при якій вища державна влада зосереджується (повністю або частково) в руках однієї особи і передається, як правило, у спадок.

Монарх — одноособовий глава держави, що здійснює владу за власним правом, а не в порядку делегування пов­новажень від народу. В країнах світу монарх має різні назви: король (Іспанія, Великобританія), султан (Малайзія), емір (ОАЕ), великий герцог (Люксембург), князь (Ліхтенштейн).

Для монархії характерні такі ознаки:

• монарх персоніфікує владу, виступає при здійсненні внутрішньої і зовнішньої політики як глава держави;

• монарх здійснює одноособове правління, тобто може прийняти до свого розгляду будь-яке питання;

• монарх, як правило, є головнокомандуючим збройних сил;

• влада монарха оголошується священною і має в біль­шості випадків релігійний характер;

• владні повноваження монарха поширюються на всі сфери суспільного життя;

• наявність персональної власності, що забезпечує сім'ю монарха та передається у спадок;

• влада монарха с спадковою, безстроковою, формально незалежною, але обмеженою територією держави;

• монарх не несе юридичної відповідальності перед під­даними за прийняті рішення.

Монархія як форма державного правління пройшла ряд етапів розвитку: рабовласницька, станово-представницька, абсолютна, конституційна (обмежена).

Залежно від наявності вищих державних органів влади та розподілу повноважень між ними монархії поділяються на необмежена та обмежені.

Необмежена монархія — це така монархія, в якій влада монарха не обмежена ні законом, ні будь-яким представницьким органом влади.

В рамках необмеженої монархії можна виділити такі її різновиди:

– деспотична монархія, в якій влада монарха обожнюється, а він сам офіційно визнається божеством або напівбожеством. Цей різновид необмеженої монархії був характерним для рабовласницьких країн Сходу в древні часи — Вавилон, Ассірія, Єгипет, Китай;

– абсолютна монархія характеризується тим, що, хоча в ній монарх і не визнається надлюдиною, але за ним визнається необмежена влада, що обумовлюється його приналежністю до правлячої династії. Цей вид монархії характерний для нових часів. Прикладом такої монархії може бути Російська імперія десь до 1905 року, у сучасний період це Саудівська Аравія.

Обмежена монархія — це монархія, в якій влада монарха, тією чи іншою мірою, обмежується повноваженням і наявністю певних державних органів.

Розрізняють наступні види обмеженої монархії:

– дуалістична монархія — це така монархія, в якій монарх вже не має законодавчої влади, яка перейшла до парламенту, але він ще зосереджує у своїх руках виконавчу владу і по своїй волі формує уряд, який відповідальний і підзвітний йому, а не парламенту, він має право вето, розпустити парламент. Нині її окремі риси виявляються в Йорданії, Кувейті, Морокко;

– парламентарна монархія — це така монархія, в якій влада монарха в законодавчій, виконавчій і судовій сферах діяльності символічна. Монарх лише підписує законодавчі акти, прийняті парламентом, і формально зберігає статус глави держави — виключно з представницькими повноваженнями. Фактичним главою держави (прем'єр-міністром) стає лідер партії, яка володіє найбільшим числом депутатських місць у парламенті. Уряд формується парламентом і лише йому підзвітний. Сучасні монархії здебільшого є парламентськими (Японія, Іспанія, Швеція, Данія, Нідерланди та ін.).

• конституційна монархія — це така монархія, в якій влада монарха обмежується конституцією (Бельгія, Великобританія, Норвегія).

Існують нетипові виборні монархії (одноосібні чи колективні), де глава держави обирається, як у республіках. Так, у Малайзії монарх є ротацій­ним: він обирається через кожні п'ять років Радою правителів штатів (спад­кових султанів) із власного складу по черзі. Оскільки спадкові султани є в дев'яти з тринадцяти штатів (у чотирьох штатах правителі не є спадкови­ми), то лише вони беруть участь у виборах та з-поміж них обирається глава держави. В Об'єднаних Арабських Еміратах державу очолює колективний орган - Рада семи емірів, яка раз на п'ять років обирає голову - монарха найбільшого емірату Абу-Дабі (його інколи називають президентом).

Республіка (від лат. — справа народу) — форма державного правління, при якій всі вищі державні органи обираються населенням на певний строк.

Парламент (франц. parler — розмовляти) — загально­державний представницький орган державної влади, основ­ним завданням якого є вираження волі народу шляхом видан­ня нормативно-правових актів, які регулюють найважливіші суспільні відносини, та здійснення контролю за виконавчою владою.

Президент — глава держави, який втілює національну єдність, наступність державної влади, є гарантом національної незалежності та територіальної цілісності держави. Соціаль­ним призначенням президента є реалізація законів, які при­ймаються парламентом або народом.

Для республіки характерні такі ознаки:

• народ - єдине джерело влади, яка здійснюється ним безпосередньо або за дорученням представницькими органа­ми державної влади - парламентом і президентом, які оби­раються населенням на певний термін;

• здійснення влади на підставі принципу її розподілу на законодавчу, виконавчу, судову;

• наявність складної структури вищих державних органів влади та чітке законодавче визначення їх державно-владних повноважень;

• юридична відповідальність представників державної влади за свої дії (прийняті рішення) шляхом застосування до них спеціальної процедури: відклику народного депутата, відставки уряду, вияву недовіри — імпічменту президента;

• можливість дострокового припинення повноважень органів державної влади.

Сьогодні у світі республіка є домінуючою формою дер­жавного правління.

Види республік:

Парламентська - визначаться тим, що верховна влада належить парламенту, який обирається населенням країни. Уряд форму­ється парламентом, підзвітний і підконтрольний йому (діє принцип полі­тичної відповідальності уряду перед парламентом); залишається при владі доти, доки має підтримку парламентської більшості. Члени уряду є одночасно і членами парламенту, тобто склад уряду відображає реальну розстановку сил у парламенті, що дає змогу уряду впливати на прийнят­тя парламентських рішень. Пост прем'єр-міністра, як правило, автома­тично посідає лідер партії (партійної коаліції), яка перемогла на виборах. Існує парламентська відповідальність уряду, що найчастіше носить солі­дарний характер — недовіра одному членові кабінету спричиняє відстав­ку всього уряду. Замість виходу у відставку уряд може зажадати розпус­ку парламенту і призначення нових виборів. Президент - глава держави, але не глава уряду; не керманич, а символ єдності нації. Повноважень у президента менше, ніж у прем'єр-міністра, який є главою уряду. Його правовий статус значною мірою нагадує статус монарха в парламент­ській монархії. Повноваження глави держави, окрім суто церемоніаль­них (представницьких), тут зазвичай здійснюються за згодою і з ініціативи уряду, створеного на парламентській основі . Президент у парламентських республіках обирається парламен­том або більш широкою колегією за участі парламенту (Італія, Греція, Індія, Німеччина, Чехія, Угорщина, Ефіопія). Парламентська республіка можлива за наявності усталеної бага­топартійності і високої політико-правової свідомості виборців.

Президентська – характеризується такими ознаками: президент зазвичай обирається незалежно від парламенту (прямим чи непрямим голосуванням) і поєднує повноваження глави держави і глави уряду, який формує особисто або з подальшими схваленням верхньої палати парламенту. В руках парламенту зосереджена законо­давча влада. Уряд, як правило, слабко впливає на парламент, не зале­жить від нього (парламент не може проголосити недовіру уряду або достроково припинити його повноваження), несе відповідальність перед президентом, а не перед парламентом (можливий парламент­ський контроль). Посада прем'єр-міністра або відсутня, або відіграє допоміжну, координаційну, роль (так званий «адміністративний» прем'єр - Аргентина, Бразилія). Президент уособлює всю виконав­чу владу (здійснює активну виконавчу політику, застосовує право на видання виконавчих актів, ініціюює створення законів, застосовує право вето на прийняття законів, різноманітні засоби впливу на зако­нодавчу владу). Повноваження президента дають йому змогу контр­олювати діяльність парламенту (право його розпуску, право вето та ін.), що не виключає можливості перемінної зміни його домінування домінуванням парламенту. Гарантією від узурпації влади президен­том слугують розвинені інститути громадянського суспільства; судо­ва система; стабільна партійна система. При виконанні своїх повнова­жень президент спирається на власну партію та фінансовопромислові кола, що фінансово підтримали його передвиборчу програму. Прези­дентом у цих державах стає зазвичай лідер партії, котра перемогла на президентських виборах, з-поміж членів якої здебільшого й форму­ється уряд.

Президент у президентських республіках обирається позапарла­ментським способом - прямими виборами населення (Аргентина, Мексика, Бразилія, Швейцарія, Іран, Ірак) або непрямими виборами, тобто колегією виборників, обраних виборцями (США).

Змішана – має таку особливість: парламент і президент здійснюють контроль за діяльністю уряду (подвій­ний контроль). У парламентсько-президентській республіці (Польща, Франція) повноважень у президента менше, ніж у парламенту, а в президентсько-парламентській - навпаки. Але і в тій, і в іншій глава держави (президент) є верховним головнокомандувачем (як у президентській республіці), іноді може розпустити парламент. У президентсько-парламентських республіках свої повноважен­ня президент здійснює безпосередньо, призначає прем'єр-міністра, як правило, з-поміж лідерів найвпливовіших партійних політичних фракцій у парламенті, а також членів уряду за згодою парламенту. У парламентсько-президентських республіках президент здійснює повноваження через уряд; прем'єр-міністр призначається парламен­том за поданням президента; за рекомендацією глави уряду президент призначає інших членів уряду. Влада президента обмежена тим, що; 1) він не володіє всією повнотою виконавчої влади, тобто, як правило, не є главою уряду; 2) сам уряд фактично формується залежно від спів­відношення партійних фракцій у парламенті, спирається на парла­ментську більшість; 3) уряд відповідальний не перед президентом, а перед парламентом. У змішаній формі правління немає посади віце-прем'єра (як у парламентській республіці). Президент обирається позапарламентським способом.

Різновиди змішаної форми правління: парламентсько-президентська (Австрія, Ірландія, Ісландія, Хорватія, Фінляндія тощо), президентсько-парламентська (Білорусь, Казахстан, Південна Корея, Росія та ін.), напівпрезидентсько-напівпарламентська (Вірме­нія, Франція), півпарламентсько-напівпрезидентська (Литва, Македонія, Польща, Португалія, Румунія).

Існують нетипові республіки - з довічним президентством (Індо­незія, Корейська народно-демократична республіка, Уганда); без офіційного глави держави-президента (Китай, Куба, колишній СРСР); з урядом, який формується парламентом, але не відповідає перед ним («директоріальна» республіка у Швейцарії). В РФ виникла така тенденція: президент, строк перебування якого закінчується, вносить кандидатуру наступного президента для обрання народом.

Форма державного правління

Монархія

Республіка

Необме- жена

Обмеже-на

Нетипові виборні монархії

Парла-ментська

Президе-нтська

Змішана

Нетипові республі-ки

Деспотична Дуалістична Парламентсько-

Абсолютна Парламентарна президентська

Конституційна Президентсько-

парламентська

Напівпрезидентсько-

напівпарламентська

Напівпарламентсько-

напівпрезидентська