
- •Зміст і завдання курсу
- •Конспект лекцій
- •1. Природа спілкування (4 год.)
- •Вербальне спілкування класифікується:
- •2. Компоненти та засоби спілкування (2 год.)
- •3. Породження та сприйняття мовлення як основа комунікації (2 год.)
- •Етапи породження мовлення:
- •Форми мовленнєвого спілкування (2 год.):
- •Залежно від форми втілення засобів мовного коду:
- •Комунікативна лінгвістика як наука та навчальна дисципліна (2 год.):
- •Комунікативний акт як одиниця комунікації (2 год.):
- •Дискурс як спосіб організації мовного коду (2 год.):
- •Міжкультурна комунікація (2 год.):
- •Плани практично-семінарських занять
- •Комунікативний акт як одиниця комунікації
- •Дискурс як спосіб організації мовного коду
- •Матеріали для самостійного опрацювання
- •С.Р. №6. Особливості спілкування у малій мовній групі
- •С.Р. №8. Правила ведення розмови
- •Питання для підсумкового контролю
- •Сутність та функції спілкування.
- •Типи спілкування.
- •Література
Міжкультурна комунікація (2 год.):
Міжкультурна комунікація як особливий різновид міжособистісного спілкування.
Аспекти мовного коду в міжкультурній комунікації.
Національно-культурна специфіка мовленнєвого етикету.
Невербальні особливості міжкультурної комунікації.
Спілкування людей завжди відбувається в межах певної культури із використанням конкретної етнічної мови, і підлягає правилам спілкування, випрацюваним у межах цього культурно-мовного середовища. У сучасному динамічному світі звичним явищем стали контакти носіїв різних культур і мов – міжкультурна комунікація, що визначається як спілкування носіїв різних культур, які, у більшості випадків, послуговуються різними мовами.
Особливістю міжкультурного спілкування є те, що будучи представниками різних лінгвокультур комуніканти діють у ситуації спілкування, кодуючи та декодуючи повідомлення у відповідності до узаконених в їхній спільноті правил, які можуть істотно впливати на всі аспекти комунікативного акту. При цьому мовний аспект визнається визначальним, оскільки найзначніша різниця у вираженні смислів пов’язана з нееквівалентністю словників різних мов. Специфікою мови кожної культурної спільноти визначається і система символів, образів, етикетних форм спілкування тощо.
Мовна символіка – вираження за допомогою засобів етнічної мови ідей, понять, почуттів, які мають особливе (символічне) значення для культури певного етносу. Упродовж віків кожна мова виробила свій символічний код, у силовому полі якого перебувають різні шари її лексичного складу – кольороназви, назви реалій рослинного та тваринного світу тощо. Так, у японському вживанні білий колір пов’язаний зі смертю, трауром; у монголів білий символізує благополуччя й чистоту, в українців – чистоту та свіжість (біла душа – чесна людина), в англійців – щастя, позитивні емоції (white day – щасливий день), в росіян – удача, радість (белая полоса – щасливий, радісний та гарний період у житті).
Національно-культурна символіка тісно пов'язана з національно-культурними стереотипами, які впливають на менталітет та комунікативну поведінку носіїв різних мов і культур.
Стереотип – схематизований і певною мірою однобічний образ явища, людини, речі тощо, який ґрунтується на невеликій кількості рис оцінного характеру (часто на одній), які вважаються типовими (взірцевими) для всього класу речей. Важливим з точки зору міжкультурної комунікації є те, що стереотипізація поширюється на сприйняття етносів і, відповідно, впливає на формування ставлення до них у процесі спілкування.
Етнічний стереотип – спрощений, схематизований, емоційно забарвлений і стійкий образ певної етнічної спільноти, який характеризує всіх представників цієї спільноти. Етнічні стереотипи можуть бути позитивними й негативними, останні ж часто стають основою етнічних упереджень – необґрунтованого негативного ставлення до інших етносів, яке виявляється в комунікації і не змінюється навіть за наявності переконливих свідчень того, що це ставлення є несправедливим, помилковим.
Поряд зі знанням мовної символіки та стереотипів, умовою успішної міжкультурної комунікації є дотримання норм мовленнєвого етикету, який є специфічним у різних лінгвокультурах.
Мовленнєвий етикет – система стандартних, стереотипних словесних формул, вживаних у ситуаціях, що повторюються повсякденно: вітання, прощання, вибачення, запрошення, побажання тощо. Ці формули у процесі мовлення не створюються, а відтворюються в типових комунікативних ситуаціях, що полегшує спілкування.
Етикет спілкування – явище загальнолюдське. Водночас його реалізація має етнічні особливості, національну своєрідність. Це стосується, не тільки семантики етикетних формул, але й стратегій ведення етикетної комунікації, в якій визначено і те, що доцільно робити, і те, що робити недоречно або зовсім неможна. Мовні, тематичні та контактні заборони у спілкуванні дістали назви комунікативних табу.
Мовні табу – це заборона вживання у мовному спілкуванні носіїв певної культури окремих слів і словосполучень. Тематичні табу – повна заборона для окремих осіб у конкретних ситуаціях спілкування розмов на певну тематику. Контактні табу – це заборона на будь-які форми міжособистісного спілкування.
Етнічно і культурно обумовленими є й елементи комунікативного кодексу, передусім дискурсивні максими, а також стратегії й тактики ведення міжособистісного спілкування. У межах культури певної спільноти не менш важливе значення мають невербальні елементи комунікації: відстань між комунікантами, погляд, сила голосу й темп мовлення, симптоматика переживань, паралінгвальні засоби, жестикуляція, міміка тощо.