4. Форми мовленнєвого спілкування (2 год.):

1. Типологія форм мовленнєвого спілкування.

2. Діалог як найпоширеніша форма спілкування.

3. Монолог.

4. Організація полілогу.

Мовленнєве спілкування реалізується як ланцюг мовленнєвих актів. Мовленнєвий акт – це цілеспрямована мовленнєва дія, яка здійснюється у відповідності до правил мовленнєвої поведінки, прийнятих у даному суспільстві.

Залежно від немовних складників комунікації виділяють різні типи взаємодії людей – форми мовленнєвого спілкування, а саме:

1. Залежно від форми втілення засобів мовного коду:

   • зовнішнє мовлення (усне, писемне, паралінгвальне);

   • внутрішнє мовлення (діалог з самим собою, довербальний етап породження мовлення);

2. З урахуванням специфіки каналів комунікації:

   • мовлення безпосередньої комунікації (обличчям до обличчя);

   • мовлення опосередкованої комунікації (друкована продукція, телефон, радіо, телебачення, Інтернет тощо);

3. Залежно від функції та змісту повідомлення:

   • побутове;

   • наукове;

   • офіційно-ділове;

   • естетичне (художня література);

4. За способом організації комунікації:

   • стихійне (випадкове);

   • організоване (збори, конференції);

5. За стосунками комунікантів:

   • дружнє;

   • антагоністичне;

6. За способом взаємодії між комунікантами:

   • монологічне;

   • діалогічне;

   • полілогічне.

Первинним стосовно інших форм спілкування вважається діалогічне мовлення. Діалог – форма мовлення (і спілкування), якій притаманний обмін мовленнєвими актами між двома комунікантами, що перебувають у безпосередньому зв’язку. Ця форма мовленнєвого спілкування має своїми витоками усно-розмовну сферу, якій притаманний принцип економії мовленнєвих зусиль (зазначений принцип є визначальним для будь-якого виду номінативно-мовленнєвої діяльності, і реалізується в тому, що людина підсвідомо намагається виразити максимум змісту в мінімумі форми).

Діалог складається прагматичними одиницями, серед яких виділяються:

• мовленнєвий акт – окреме повідомлення осіб, що беруть участь у діалозі;

• мовленнєвий хід, який охоп­лює повідомлення від початку розмови мовцем до зміни мовця;

• мовленнєва взаємодія – сукупність усіх можливих типів діалогових ходів;

• мовленнєва трансакція – сукупність усіх типів мовленнєвої взаємодії.

Як видно, існує ієрархія мовленнєвої діяльності в діалозі: мовленнєвий акт – мовленнєвий хід – мов­леннєва взаємодія – мовленнєва трансакція.

Спираючись на особливості психоемоційного статусу особистості виділяють дві основні групи моделей діалогічного спілкування: моделі комфортно-психологічного спілкування та моделі дискомфортно-психологічного спілкування. Наріжним каменем, що обумовлює розгортання діалогу за тією чи іншою моделлю, є самооцінка комунікантів. Самооцінку розуміють як наявність критичної позиції учасника діалогічної взаємодії по відношенню до того, чим він володіє з точки зору певного типу спілкування (наприклад, об’ємом інформації чи досвіду, статусом тощо). Іншими словами, самооцінка визначається “об’ємом особистого внеску” кожного з учасників спілкування у розвиток діалогу.

У діалозі найважливіша роль належить вербальним засобам. Інші складові виконують допоміжну функ­цію, хоча їх не можна вважати другорядними. Мовчання в діалозі може бути комунікативно значущим (свідоме мовчання, наприклад у відповідь на чиєсь запитання) і комунікативно незначущим (мов­чання під час сну або виконання певних фізичних чи фі­зіологічних дій).

Отже, діалог як форма мовленнєвого спілкування завжди певним чином організований і структурований (за винятком штучно створених жартівливих або абсурд­них діалогів).

Монолог – форма мовлення, утворена внаслідок активної мовленнєвої діяльності адресанта, розрахованої на па­сивне й опосередковане її сприйняття адресатом (аудиторією). Це розгорнутий вид мовленнєвої діяльності, якому на відміну від діалогічно­го, необхідно вчитися.

Найважливішими ознаками монологу є:

• певна тривалість у часі (значно більша за трива­лість репліки у діалозі);

• розгорнутість, оскільки відсутня можливість ак­тивного опертя на безпосередню ситуацію спілкування;

• обмеженість або повна відсутність (писемний монолог) паралінгвальних засобів;

• підготовленість і керованість мовленнєвими ви­словленнями, їх планованість (доповідь, лекція тощо);

• однобічний характер висловлення, не розрахований на негайну репліку співбесідника;

• наявність значних за розміром уривків, які скла­даються з пов’язаних між собою повідомлень, що мають індивідуальну композиційну побудову й відносну смис­лову завершеність.

Полілог – розмова між кількома (трьома і біль­ше) особами.

Така комунікативна взаємодія – часте явище повсякденного життя. Це спілкування у сім’ї, сформованих трудових, спортивних, навчальних колективах, групах людей за інтересами, тимчасових і випадкових групах (у транспорті, чергах тощо).

Однією із закономірностей організації та плину по­лілогу є те, що мовці здійснюють мовленнєві акти не лише стосовно адресатів, а й щодо інших його учасників («слухачів»).

Розподіл ролей здійснюється шляхом:

• просторового розташування учасників;

• перебігу розмови;

• жестів;

• манери мовлення;

• змісту мовлення.