3. Форма та зміст позову

За статтею 15 ЦПК суди розглядають справ и в порядку позовного, наказного та окремого проваджень.

Пред’явлення позову - це процесуальна дія, яка має здійснюватися у порядку, передбаченому ЦПК (ст.118 ЦПК).

Справи позовного провадження розглядаються судом на пiдставi поданої позивачем позовної заяви, яка є процесуальним засобом порушення судової діяльності у даному провадженні та за формою та змістом повинна вiдповiдати закону (ст. 119 ЦПК).

Дотримання належної форми та змісту є гарантією реалізації особою права на пред'явлення позову. Позовна заява подається до суду у письмовій формі. Оскільки у ЦПК не закріплено, що собою являє письмова форма, то, на нашу думку, особа має можливість виконати цей процесуальний акт, як особисто від руки, але чітко та розбірливо так i на друкарській машинці або за допомогою комп'ютера. Щодо змісту позовної заяви, то до ycix заяв пред'являються єдині вимоги. Але це не означає, що позовна заява не повинна відображати специфіку певних категорій справ, які підлягають розгляду. Наприклад, до позовної заяви про розірвання шлюбу повинні бути включені відомості про рік народження кожного iз подружжя, дітей, дата реєстрації шлюбу iз зазначенням актового запису та найменування органу, який провів таку реєстрацію, з ким iз батьків проживають діти на момент подання заяви до суду та з ким вони будуть проживати після розірвання шлюбу.

У позовний заяві має зазначатися суд, до якого подається заява. При цьому слід враховувати компетенцію та статус судів за Законом України «Про судоустрій». Далi треба чітко зазначити вci відомості про позивача. Якщо позивачем є фізична особа, то потрібно зазначити її ім’я, яке згідно зi ст. 28 ЦК складається iз прізвища, власного iменi та по батькові, якщо інше не випливає iз закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. Тобто, вказуючи реквізити позивача - фізичної особи, слід зазначити у заяві її прізвище, власне ім’я та по батькові, місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв'язку, якщо такий водомий. Taкi само дані повинні бути зазначені i у відповідача та третіх осіб, які беруть участь у справі. Але автори вважають доцільним зупинитися на досить важливих аспектах, які мають неоднозначне розуміння та тлумачення на практиці, - що слід розуміти під місцем проживання або місцезнаходженням позивача, відповідача та ін.

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання у ньому (гуртожиток, готель тощо) у вiдповiдному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Тому при зазначенні місця проживання позивача слід вказати населений пункт, де він проживає, - мicто, село, селище (область, район), вулицю, номер будинку, номер квартири, поштовий індекс. Щодо номера засобів зв'язку, то, на нашу думку, його зазначення не є обов'язковим, про що свідчить вислів «якщо такий відомий». Тому якщо особа не зазначить його у заяві, то такий її недолік не повинен бути підставою для залишення заяви без руху та надання строку для його усунення.

Позивачем чи відповідачем у справі згідно зi ст. 29 ЦПК можуть бути особи віком від чотирнадцяти років, тому при написанні позовної заяви треба враховувати такі аспекти: місцем проживання такої особи є місце проживання її батьків (усиновлювачiв) або одного iз них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою мiж дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо не! функцію опікуна.

Kpiм того, при написанні позовної заяви слід також враховувати положення ч. 9 ст. 110 ЦПК, де йдеться про підсудність позовів до відповідача, місце проживання якого невідоме. Тоді такі позови пред’являються за місцезнаходженням майна відповідача чи місцем його перебування або за останнім відомим місцем проживання відповідача чи постійного його заняття (роботи). За частиною 10 даної норми позови до відповідача, який не має в Україні місця проживання, можуть пред’являтися за місцезнаходженням його майна або за останнім відомим місцем його проживання чи перебування в Україні. Місцезнаходження майна та останнє відоме місце проживання чи перебування відповідача повинні бути у кожному випадку достовірно встановлені. Уci ці аспекти мають знайти відображення у позовній заяві, яка подається до суду, та враховуватися судом, оскільки вони можуть мати вплив на визначення підсудності справи. Kpiм того, суду повинні подаватися докази на підтвердження цих обставин, бо в противному разі суд не зможе їх достовірно встановити.

Позивачем та відповідачем може бути й юридична особа, тоді у позовній заяві має бути зазначене її найменування, яке за ст. 90 ЦК повинно містити інформацію про її органiзацiйну форму та характер діяльності, може мати скорочене найменування. Kpiм того, юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування.

Щодо місцезнаходження юридичної особи, то воно визначається місцем її державної реєстрації якщо інше не встановлене законом. Але на практиці мають місце випадки, коли юридична особа зареєстрована за однією адресою, а фактично її органи управління зна­ходяться за іншою адресою. Виходячи iз аналізу ч. 2 ст. 109 ЦПК, яка передбачає, що позови до юридичних осіб пред’являються за їх місцезнаходженням, а за ст. 93 ЦК місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, потрібно у заяві зазначати юридичну адресу, а не фактичну. Це може призвести до того, що юридична особа - відповідач не буде зразу ж розшукана, оскільки вона не знаходиться за місцем реєстрації. Тому, на думку авторів, доцільно у заяві зазначати юридичну i фактичну адресу місцезнаходження юридичної особи та пред'являти позови за її фактичним місцезнаходженням, так, як це було передбачено ч. 2 ст. 125 ЦПК 1963 р. - за місцезнаходженням її органу управління. Уci інші реквізити - такі caмi як i для позивача, вони поширюються також на спiвпозивачiв, спiввiдповiдачiв, Tpeтix осіб, про яких взагалі не йдеться у п. 2 ст. 119 ЦПК, хоча тpeтi особи - це суб’єкти тільки позовного провадження.

Якщо заява подається представником позивача, то у ній повинно бути зазначено його ім’я, місце проживання (адреса), поштовий індекс, номер засобів зв'язку, якщо він відомий.

Щодо п. 3 ст. 119 ЦПК, де йдеться про зміст позовних вимог, то потрібно нагадати, що змістом позову є вказівка позивача на спосіб судового захисту. Так, ст. 16 ЦК передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та iнтepecy. До способів судового захисту цивільних прав та інтересів у ч. 2 норми віднесено тaкi:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідносин;

7) припинення правовідносин;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових та, службових осіб.

Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, встановленим договором або законом, але, на нашу думку, такий спосіб повинен бути визначений самим позивачем.

Щодо п. 4 ст. 119 ЦПК, у якому йдеться про ціну позову щодо вимог майнового характеру, то слід зазначити, що нею є грошове вираження позову. Тобто коли пред’явлено позов про розподіл спільного набутого майна подружжям, то ціною позову буде вартість усього спірного майна, яке підлягає поділу. Ціна позову визначається позивачем та повинна бути зазначена у заяві, при прийнятті якої суддя може перевіряти ціну позову, оскільки саме від ціни позву залежить правильність сплати судового збору, квитанція про сплату якого повинна бути додана до заяви.

У п. 5 ст. 119 ЦПК заяви йдеться про те, що позивач повинен викласти обставини (підстави позову), якими він підтверджує кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування.

3гiдно з ч. 3 ст. 10 ЦПК, де закріплено принцип змагальності, за яким кожна сторона повинна довести суду тi обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, позивач у заяві повинен на підтвердження підстав позову подати докази, які підтверджуватимуть кожну обставину, яка входитиме до предмета доказування. Вiдбiр таких доказів повинен здійснюватися з урахуванням: положень статей 58, 59 ЦПК щодо належності доказів та допустимості засобів доказування. На практиці бувають випадки, коли у заяві особа зазначає докази на підтвердження своїх вимог, але суддя, ознайомившись iз такою заявою, встановив, що ці докази подано з порушенням правил належності доказів та допустимості засобів доказування. Виникає запитання: як саме йому діяти? Формально докази зазначено у заяві, але вони є неналежними та недопустимими до справи. У зв'язку з цим доцільно доповнити ст. 121 ЦПК, де йдеться про залишення заяви без руху з підстави не зазначення та неподання особою доказів у справі, положенням про усунення такого недоліку, як зазначення та подання неналежних доказів та недопустимих засобів доказування, шляхом подання належних доказів та допустимих засобів доказування.

Kpiм того, у заяві слід зазначити підстави звільнення від доказування. До таких обставин ст. 61 ЦПК віднесено тaкi:

1) обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі;

2) загальновiдомi обставини (які, крім того, під час розгляду справи повинні бути визнані такими на пiдставi ухвали суду);

3) обставини, встановлені судовим рішенням у цивiльнiй господарській або адмiнiстративнiй справі, що набрало законної сили. Ці обставини не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь тi caмi особи або особа, щодо якої встановлено цi обставини;

4) вирок суду у кримiнальнiй справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов’язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, щодо якої ухвалено вирок або постанову суду з питань, чи мали місце цi дії та чи вчинені вони цією особою.

Щодо частин 3, 4 ст. 119 ЦПК, якщо на них позивач посилається у заяві, то ним повинні бути подані докази на підтвердження цих обставин. У пункті 7 ст. 119 ЦПК зазначається, що у заяві повинен мати місце перелік документів, що додаються до заяви, також треба вказувати кiлькiсть примiрникiв, крім того, за ч. 5 до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору та оплату витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Але виходячи з практичного досвiдy автори хочуть порадити подавати не оригінали платіжних документів, а їх копії, тому що на практиці може мати місце їх втрата, що потягне за собою необхідність підтвердження сплати цих витрат, а це може виявитися неможливим.

Перш ніж перейти до аналізу ч. 3 ст. 119 ЦПК, де йдеться про підписання заяви позивачем чи його представником (якщо він має на це повноваження) iз зазначенням дати її подання, доцільно зупинитися на досить важливій складовій заяви, яка має місце у кожній позовній заяві, - це її резолютивна частина або, як її називають на практиці, прохальний пункт заяви». Після викладення мотивувальної частини заяви - обставин справи, якими позивач обґрунтовує вимоги, та зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, позивач повинен зазначити: «Керуючись статтями (вказується перелік норм матеріального та процесуального права), ПРОШУ:»

Саме у цій частині позовної заяви, на нашу думку, позивач повинен точно викласти ту матеріально-правову вимогу до відповідача, яка й складає предмет позову. Ця позовна вимога визначається характером спірних матеріальних правовідносин, з яких випливає вимога позивача. Цей прохальний пункт заяви, по суті, є позовною вимогою. Вiд того, наскільки чітко та юридично грамотно він буде сформульований, залежить позиція самого позивача у справі, яку він може змінити протягом усього розгляду справ и по суті до ухвалення судового рішення (ч. 2 ст. 31 ЦПК). Тому, говорячи про елементи позову, слід до них відносити i предмет, i зміст як самостiйнi. Спочатку у заяві повинен зазначатися зміст позовних вимог, тобто спосіб судового захисту, який просить застосувати позивач для захисту його права, а у прохальній частині має йтися про предмет позову, тобто позивач повинен конкретно сформулювати ту матерiально-правову вимогу, яку він адресує позивачеві та з приводу вирішення якої просить суд постановити судове рішення. Тому для суду е важливим правильне формулювання такої: вимоги, що має безпосередній вплив на зміст судового рішення. Наприклад, особа просить у прохальному пункті визнати правочин недійсним, визнати право власності на будинок, позбавити батька батьківських прав та стягнути з нього аліменти на утримання дитини. Так а чiткiсть формулювання вимоги вплине на спрямованість судового розгляду справи, на процес доказування тощо, а також полегшить задачу суду щодо прийняття судового рішення, тобто суд або задовольнить вимогу, або відмовить у задоволенні позову, якщо позивач його не доведе.

Виходячи з матеріальної та процесуальної природи різних категорій справ позовного провадження у позовній заяві можуть зазначатися додаткові відомості, передбачені законом. Про необхідність зазначення додаткової інформації у певних категоріях справ йдеться також у постановах Пленуму Верховного Суду.

Законом, а саме ст. 45 ЦПК, передбачено можливість подання позовної заяви особами, які діють на захист прав, свобод та інтересів іншої особи, до них належать: Уповноважений Верховної Ради з прав людини, прокурор, органи державної влади та місцевого самов­рядування, фізичні та юридичні особи. Тому коли вони звертаються iз заявою, у ній повинні бути зазначені підстави такого звернення, тобто у чому полягає неможливість пред'явлення позову самим громадянином чи юридичною особою (за станом здоров'я, вiдсутнiсть коштів тощо).

Заява до суду може пред'являтися самою особою або у її iнтepecax заяву може подати представник. Це право на подання заяви та на підписання ii від iмeнi довірителя має бути передбачено у довіреності, виданiй довірителем представнику , чи в іншому документі, який стверджує тaкi повноваження. Але тут слід також виходити iз виду представництва, якщо, наприклад, має місце закон не представництво - мати представляє інтереси своєї неповнолітньої дитини, то спеціального документа, який передбачав би ii повноваження, не потрібно, достатньо подати паспорт матері та cвiдoцтво про народження дитини.

У прохальному пункті позовної заяви позивач може зазначити клопотання до суду про вчинення певних процесуальних дій, а саме: забезпечення позову, забезпечення доказів (призначення експертизи), про виклик свідків тощо.

Подаючи позовну заяву до суду позивач повинен додати до неї її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кiлькостi відповідачів i третіх осіб. Так е положення закону зумовлене тим, що суд, отримавши позовну заяву, повинен зареєструвати її у канцелярії суду та за ст. 118 ЦПК передати судді у порядку черговості. Суддя має перевірити чи вiдповiдає заява вимогам ст. 119 ЦПК, якщо вiдповiдає - вирішити питання про відкриття провадження у справі. Так, за ч. 4 ст. 122 ЦПК він постановляє ухвалу про відкриття провадження, у якій за п. 5 ч. 4 ст. 122 ЦПК повинен запропонувати вiдповiдачу подати у зазначений строк письмові заперечення проти позову та посилання на докази, якими вони обґрунтовуються. Слід звернути увагу фахівців, що у ч. 2 ст. 127 ЦПК має місце положення про те, що одночасно з копією ухвали про відкриття про провадження у справі вiдповiдачу надсилається копія позовної! заяви з копіями доданих до них документів, а третій особі - копія позовної заяви. Як бачимо, ч. 1 ст. 120 ЦПК щодо подання копій документів, що додаються до заяви відповідно до кількості третіх осіб, не відповідає положенню ч. 2 ст. 127 ЦПК, оскільки тpeтiм особам не надсилаються копії документів, які додаються до справи, а надсилається лише копія позовної заяви.

Частина 2 ст. 120 ЦПК визначає, що правила цієї статті щодо подання копій документів не поширюються на позови, що виникають з трудових правовідносин, а також про відшкодування шкоди, завданої внаслiдок злочину чи каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, незаконними рушеннями, діями чи бездiяльнiстю opraнів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду. Але слід звернути увагу на те, що у ч. 1 даної норми йдеться про подання позивачем копій позовної заяви та копій документів, які є додатками до неї. У частині 2 ст. 120 ЦПК йдеться про те, що позивачі у справах, що виникають з трудових правовідносин, а також про відшкодування шкоди, завданої внаслiдок злочину чи каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, незаконними рушеннями, діями чи бездiяльнiстю opraнів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, не зобов’язань подавати копії документів для відповідачів. Хоча у цій частині нічого не сказано про копію позовної заяви, але на ці категорії справ поширюється положення ч. 1 даної норми, що позивач повинен подати копію заяви відповідно до кiлькостi відповідачів та тpeтетіx осіб у справі. Щодо документів (письмових доказів), то підприємства, установи, організації, які є вiдповiдачами у справі, їх мають, тому недоцільно подавати суду копії документів для цих установ, оскільки вони caмi видавали їх позивачеві для пред'явлення до суду