4. Міжнародні компанії та їх роль в процесі глобалізації.

Існують різні думки стосовно визначення міжнародної компанії. Деякі дослідники вважають, що міжнародні компанії – це компанії, які мають зарубіжні активи і сприймають світове господарство як ринок для своєї діяльності. Інші міжнародним підприємством називають будь-яку фірму, що діє у сфері міжнародної торгівлі та інвестицій. Вони впевнені в тому, що аби стати міжнародною, фірма не обов’язково має бути багатонаціональним підприємством та інвестувати кошти безпосередньо в операції на території інших країн, хоча багатонаціональні компанії обов’язково є міжнародними. Міжнародній фірмі, на їх думку, достатньо займатися експортом чи імпортом товарів з інших країн.

В сучасній літературі використовуються декілька інших термінів як назви міжнародних компаній, наприклад: багатонаціональна компанія (БНК) і транснаціональна корпорація (ТНК).

Масштаби діяльності міжнародних компаній збільшуються із року в рік. Доход багатьох з них можна співставити з валовим національним продуктом невеликих країн. Їх вже називають глобальними. Вони інтегрують господарську діяльність, що здійснюється в різних країнах.

Міжнародні компанії мають ряд загальних рис.

1. Менеджмент міжнародних компаній представляє собою управління інтегрованою всесвітньою бізнес-системою, коли зарубіжні підрозділи тісно співпрацюють один з одним, між ними відбувається інтенсивне переміщення капіталу, технологій та людських ресурсів. Компанії закупають матеріали і виробляють продукцію там, де їм це вигідно.

2. Вищою управлінською структурою міжнародних компаній є єдиний підрозділ - материнська (головна) компанія.

3. Вище керівництво (топ-менеджери) міжнародних компаній є спеціалістами з глобальної діяльності. Топ-менеджери вважають, що світовий простір – це єдиний ринок. Виходячи з цього, вони приймають стратегічні рішення, купують ресурси, керують організацією виробничих процесів, проводять маркетингові заходи.

Але в деяких випадках філософія управління міжнародною компанією відрізняється від описаної вище.

Теоретик міжнародного менеджменту Х. Перлмуттер розробив типологію, що за початковими літерами концепцій має назву ЕРГ або ЕПРГ. Згідно з цією типологією розрізняють 4 ідеально-типові концепції управління транснаціональної корпорації, серед яких:

• етноцентрична, або концепція управління, зорієнтованого на власну країну. При її розробці за основу взято припущення, що стиль менеджменту, поширений у певній країні (переважно американський), придатний для використання за кордоном. З огляду на це в іноземних філіях застосовують такий самий стиль управління, які і в материнській компанії;

• поліцентрична концепція управління. Вона базується на припущенні, що культурні умови в більшості країн настільки відрізняються від умов власної країни, що застосування стилю управління материнської компанії в іноземних дочірніх підприємствах призведе лише до великих втрат ефективності. З огляду на це керівники іноземних дочірніх компаній змушені адаптувати стиль менеджменту материнської компанії до місцевих умов;

• геоцентрична концепція управління. Вона базується на припущенні, що оптимальне розміщення ресурсів можливе лише у результаті одночасного використання переваг стандартизації й адаптації. Материнська й іноземні дочірні компанії в такому разі не можна більше розглядати як незалежні підприємницькі структури, а лише як взаємопов’язані складові глобально орієнтованої мережі розподілу праці і спеціалізації. Таким чином, незалежно від наявних умов певної країни, в якій функціонує підприємство, як у материнській, так і в дочірніх компаніях застосовують стратегію управління, що максимізує глобальну ефективність транснаціональної корпорації;

• регіоцентричну концепцію управління згодом доповнили Д. Хінен і Х. Перлмуттер. Відповідно до неї відносно однорідним ринком можна вважати лише окремі економічні регіони, країни-члени (ЄС, NAFTA або MERCOSUR (союз Аргентини, Болівії, Бразилії, Чилі, Парагваю, Уругваю)). У межах окремих регіонів постійно відбувається інтеграція щодо забезпечення діяльності підприємства, тоді як застосування різних стилів менеджменту зумовлює великі розбіжності в управлінні різними підрозділами підприємства. Таким чином, у регіоцентричній концепції управління зроблено спробу поєднати переваги світової інтеграції з необхідністю адаптації до національних умов, причому для деяких регіонів створюються моделі управління.

Отже, тоді як відповідно до етноцентричною концепції управління основні методи менеджменту материнської компанії необхідно застосовувати у всіх іноземних філіях, поліцентрична концепція управління базується на припущенні, що компанії потрібно пристосуватись до специфічних умов окремої країни. Автори геоцентричної концепції управління вважають, що ефективні методи управління незалежно від походження слід використовувати у менеджменті як материнської, так і дочірніх підприємств.

Міжнародні компанії здійснюють суттєвий вплив на світову економіку. В них зосереджено приблизно 30 % приватних виробничих фондів, біля 50 % міжнародної торгівлі, 80 % патентованих нововведень і майже вся торгівля сировинними ресурсами. Сукупні валютні резерви міжнародних компаній в декілька разів більше, ніж резерви всіх центральних банків світу загалом.

Основні джерела: [ 1, 2, 3, 4, 5 ].

Додаткові джерела [13, 19 ].

Запитання для самоперевірки

1.Глобалізація світової економіки.

2. Глобалізація виробництва.

3. Основні риси міжнародного бізнесу.

4. Сутність міжнародного менеджменту.

5. Структура та особливості розвитку міжнародного менеджменту.

6. Міжнародні компанії та їх роль в процесі глобалізації.