3. Рівні управління в міжнародних компаніях

В менеджменті виділяють три основні рівні управління компаніями:

вищий, середній та низовий.

Вищий рівень менеджменту представлений радою директорів, правлінням та комітетами. Середній рівень менеджменту – це центральні служби. Низовий рівень менеджменту складають виробничі, збутові та інші підрозділи компанії.

Органи вищого і середнього рівня управління знаходяться в штаб-квартирі міжнародної компанії, а низового – розосереджені по всьому світу.

Головні органи управління виконують функцію керівництва стратегіями розвитку компанії в цілому. Центральні служби забезпечують узгодженість дій підрозділів компанії за функціональними лініями. Підрозділи міжнародних компаній відповідають за виконання планових завдань, які отримані із головного центру. Оскільки більшість з них існує в формі дочірніх компаній, до їх функцій входить достатньо широке коло питань оперативного управління. Підрозділи сучасних міжнародних компаній об’єднуються в групи, відділення, що сформувалися за певними ознаками: однаковість продукту, що виробляється, спільний регіон діяльності, єдині стратегічні завдання.

Рада директорів являє собою вибірний орган. Його склад визначається на загальних зборах акціонерів, що проводиться, як правило, один раз на рік. Рада директорів представляє собою колегіальний орган, який несе відповідальність за управління справами компанії протягом всього періоду своєї діяльності.

Чисельність ради директорів визначається статутом компанії та має законодавчо обмежувальні рамки.

До функцій ради директорів, як правило, входить:

• розробка генеральної стратегії розвитку компанії;

• затвердження функціональних і ділових стратегій розвитку підрозділів фірми;

• вироблення фінансової політики компанії та затвердження поточних бюджетів;

• проведення інтеграційної політики (злиття і поглинання, створення стратегічних альянсів);

• проведення єдиної технічної, кадрової та соціальної політики.

Рада директорів сучасних міжнародних компаній складається із зовнішніх та внутрішніх членів. Внутрішні члени є робітниками компанії та обираються акціонерами. Зовнішні члени не належать до персоналу фірми, а є представниками інших компаній (банків, інвестиційних інститутів, постачальників, освітніх та юридичних закладів). Ними також можуть бути колишні керівники компанії. Почесними зовнішніми членами ради директорів часто стають представники політичних і державних структур.

Співвідношення кількості зовнішніх та внутрішніх членів ради директорів може бути різним. Кількість зовнішніх членів ради директорів американських компаній переважає над кількістю внутрішніх членів. У Великобританії, Німеччині, Японії кількість внутрішніх членів зазвичай більше, ніж зовнішніх.

Раду директорів очолює голова. Він є особою, що зв’язує адміністрацію компанії та її акціонерів. Голова також звітує перед ними. Обирається він щорічно на раді директорів.

Органом колегіальної відповідальності за оперативне керівництво компанією є правління. Цей орган формується радою директорів. Кількість членів правління, кожний з яких керує певною закріпленою за ним дільницею роботи (за принципом ради міністрів в державному управлінні), може бути різною. В більшості міжнародних компаній чисельність правління складає 15-20 чоловік.

Правління щорічно звітує перед зборами акціонерів з результатів діяльності компанії в минулому році та отриманого прибутку.

Основні функції правління:

• розробка тактики розвитку компанії з основних стратегічних напрямків, що визначені радою директорів;

• конкретизація рішень, розробка програм на основі глобальних стратегій розвитку корпорації;

• здійснення поточного планування;

• керівництво основними функціональними напрямками діяльності (науково-технічними розробками, маркетингом, виробництвом, збутом);

• визначення організаційних форм управління компанією;

• розподілення прав та повноважень між посадовими особами компанії;

• контроль за координацією та кооперуванням діяльності підрозділів компанії;

• проведення єдиної фінансової політики;

• затвердження бюджетів та звітів компанії та її структурних підрозділів;

• забезпечення внутрішньофірмових зв’язків та розрахунків;

• контроль за прибутковістю операцій;

• організація внутрішньофірмових інформаційних потоків;

• проведення єдиної кадрової політики.

В сучасних умовах критеріями оцінки діяльності правління є:

1. зростання доходів компанії;

2. прибутковість її діяльності;

3. підвищення долі її продукції на ринку;

4. інноваційність і, як наслідок, конкурентоспроможність на ринку.

Очолює правління президент. Оскільки прибутковість роботи компанії залежить від діяльності правління, оплата праці його членам встановлюється в прямій залежності від цього показника. Окрім фіксованого розміру заробітної плати члени правління отримують відрахування від отримуваного прибутку – тантьєми. Тантьєма – це доля в річному прибутку, скорегована з урахуванням обов’язкових відрахувань і збитків минулих років. Законодавство багатьох країн забороняє суміщати посади в правлінні компаній та підприємницьку діяльність.

Оскільки коло проблем та питань, що вирішуються в повсякденній діяльності міжнародної компанії, достатньо широке, приходиться звертатися за допомогою до фахівців в різних галузях. Так, при радах директорів багатьох компаній з’явилися спеціалізовані органи – комітети. Основна функція комітетів – консультаційна. Виходячи з рекомендацій комітетів рада директорів приймає рішення, що стосуються стратегічних напрямків розвитку компанії.

Створюються комітети, як правило, з числа членів ради директорів, але у випадку необхідності до роботи в комітетах можуть залучатися консультанти зі сторони.

Сьогодні кількість комітетів у великих компаніях складає в середньому від одного до шести, а чисельність самих комітетів – від трьох до п’яти чоловік. До складу входять як зовнішні, так і внутрішні члени ради директорів. Обираються комітети щорічно.

Основні питання діяльності компанії (проекти бюджетів, програми стратегічного розвитку) спочатку обговорюються на засіданнях комітетів, а потім виносяться на обговорення ради директорів.

Комітети бувають інформаційні, радні, адміністративні, оперативні, контролюючі.

Інформаційні комітети збирають інформацію, що необхідна для прийняття рішення радою директорів (з дослідження ринку, тенденціям його розвитку, положенню компанії на ринку та її перспективам, позиціям конкурентів тощо).

Радні комітети забезпечують вивчення проблем, що потребують уваги, та (або) представляють свої висновки з них. В такі комітети найчастіше запрошують фахівців та експертів в галузі різних аспектів бізнесу.

Адміністративні та оперативні управлінські комітети приймають участь в прийнятті рішень відносно загальної політики і стратегії корпорації.

Контролюючий комітет здійснює контроль за різними напрямками діяльності компанії. Наприклад, ревізійний комітет здійснює контроль за фінансовою діяльністю підрозділів компанії.

Середній рівень управління міжнародної компанії представлений центральними службами, що сформовані за функціональною ознакою. Вони здійснюють планування, координацію та контроль за діяльністю компанії в галузі наукових та технічних розробок, інновацій, виробництва товарів та послуг, збуту, маркетингу, кадрової політики, фінансів.

Головною задачею центральних служб є забезпечення взаємодій всіх підрозділів компанії за функціональними лініями.

Кількість центральних служб досягає 15-20 в американських компаніях та 8-12 – в західноєвропейських і японських.

До основних функцій центральних служб міжнародних компаній належать:

• координація діяльності підрозділів компанії з різноманітних функціональних напрямків, надання їм допомоги та послуг;

• реалізація загальнокорпоративних стратегій, завдань в різних функціональних галузях (єдина технічна політика, єдиний маркетинг, стандартизовані системи контролю), що зумовлені розвитком процесу глобалізації діяльності міжнародних компаній.

Низовим рівнем управління в міжнародних компаніях є виробничі та збутові підрозділи. Вони розташовані по всьому світу і підпорядковуються центральному офісу – материнській компанії. Підрозділи компанії можуть бути створені у формі філій, дочірніх, спільних та асоційованих компаній. Від організаційної форми залежить ступінь підпорядкованості підрозділу головному офісу.

На чолі підрозділу стоїть менеджер, який несе відповідальність за його діяльність і підпорядковується безпосередньо віце-президенту групи, в яку входить підвідомчий йому підрозділ, або керівнику стратегічного центру господарювання. У підпорядкуванні менеджера знаходяться функціональні відділи та лінійна адміністрація.

Коло повноважень менеджера залежить від ступеня господарської та юридичної самостійності підрозділу.

Основним критерієм оцінки діяльності підрозділу є прибутковість його роботи. Саме підрозділи заробляють фінансові кошти для всієї компанії, тому їх часто називають центрами прибутковості. Материнська компанія контролює діяльність своїх виробничих, збутових підрозділів частіше за все по фінансових ресурсах, таких, як прибуток, рентабельність, віддача на вкладений капітал.

З метою реалізації спільних стратегічних задач, що поставлені материнською компанією, підрозділи часто об’єднуються в групи – стратегічні центри господарювання (СЦГ).