Ліцензування

Ліцензійний договір – це передавання за винагороду, як правило обмеженого в часі, права використання промислових прав або передавання не захищених застосовуваних у господарському значенні знань і досвіду (ноу-хау у менеджменті і виробництві). Інакше кажучи, при укладанні ліцензійної угоди фірма надає право на нематеріальну власність іншій фірмі на визначений період, а ліцензіат (отримувач ліцензії), як правило, платить за це роялті ліцензіарові (ліцензієдавачу).

Виділяють 5 категорій нематеріальних активів:

1) патенти, винаходи, формули, процеси, конструкції, схеми;

2) авторські права, літературні, музичні або художні композиції;

3) франшизи, ліцензії, контракти;

4) торгові марки, фірмові назви, фабричні марки;

5) методи, програми, процедури, системи.

Ліцензійна винагорода набуває різноманітних форм, серед яких:

• паушальна плата у формі паушальних ліцензій, періодичних паушальних виплат;

• поточні плати (royalties), що можуть належати до обороту, кількості, прибутку;

• обмін ліцензіями (cross licensing);

• плата у формі участі в капіталі;

• зворотні поставки ліцензіарові на вигідних умовах;

• плата за послуги підтримки і сервісу;

• доходи від продажу ліцензіарові сировини і напівфабрикатів, машин та обладнання.

З метою створення перешкод для того, щоб ліцензіат з третіх ринків виступав як конкурент стосовно до ліцензіара, його права використання обмежують у часі, просторі і здійснюють речові обмеження. Крім цього, часто домовляються про приховані обмежувальні умови щодо незахищеного ноу-хау.

Перевага ліцензійних договорів, що відіграють значну роль, особливо на підприємствах США, можливість отримання певного прибутку при дуже незначному ризику. При цьому можуть бути використані близькість ринку і, можливо, налагоджені зв’язки зі споживачами партнера з ліцензування, що, у свою чергу, полегшить входження товарів або послуг на відповідний ринок. На противагу створенню іноземних філій щодо ліцензійних угод не існує небезпеки експропріації урядом країни, що приймає, тому що не відбувається трансфер власності.

На відміну від іноземної філії, ліцензійні договори мають набагато більші проблеми з контролем при одночасно дуже обмежених можливостях впливу на ділову політику ліцензіата, і таким чином, знову ж таки зростає небезпека трансферу негативного іміджу ліцензіата на ліцензіара. До того ж їх недоліки – це пов’язані з можливою передачею ноу-хау проблеми, зумовлені збереженням таємниці. Ця небезпека особливо виражена у країнах з недостатнім захистом патентів.

Франчайзинг

Франчайзинг – вертикальна кооперація між самостійними з юридичної точки зору підприємствами на основі довготермінових боргових відносин. Це видача монопольним виробником кому-небудь ліцензії (франшизи) на виробництво або продаж товарів чи послуг під фірмовою маркою даної компанії. Франшизові виплати становлять залежно від галузі від 1% до 10 % від обороту. Компанія, що видає франшизи, зобов’язана навчити і постійно інформувати компанію, яка бере франшизи, і має право контролювати її підприємницьку діяльність. У багатьох випадках франшизер бере на себе і функцію постачання.