Загальний висновок

Вище вказані методи можуть бути лише першим етапом для вибору підприємствами ринку ⁄ країни. Тому їх слід доповнити іншими аналітичними методами в межах точного вибору.

Характеристика країн – лише один фактор, що пояснює іноземну діяльність підприємства. Крім цього, основну увагу приділяють знанню ринку, поведінці конкурентів і позиціям великої кількості органів, що приймають рішення.

2. Вибір форми виходу підприємства на зовнішній ринок Експорт

У межах експортної діяльності підприємства розрізняють дві основні форми. Прямий експорт – безпосередній збут товарів іноземним кінцевим споживачам, тоді як непрямий експорт – експорт, до якого залучають зовнішнього збутового посередника, котрий діє з високим ступенем ризику. Цим посередником може бути вітчизняний експортний торговець або іноземне підприємство, яке займається імпортом (малюнок 4.3).

Експорт дає змогу, перш за все, поетапно ознайомитися з новими іноземними ринками і використати переваги масового виробництва. Проте йому особливо загрожує небезпека протекціоністських торговельних обмежень. Одна з таких передумов – відносно стабільний обмінний курс.

Проекти «під ключ»

Фірми, що спеціалізуються на дизайні, спорудженні та запуску готових заводів у деяких галузях, є звичайним явищем. Реалізуючи проект «під ключ», підрядник дає згоду виконати кожну деталь проекту для іноземного замовника, в тому числі підготовку персоналу. По виконанню умов контракту іноземний клієнт одержує «ключ» від готового до експлуатації заводу – звідси й походить термін «під ключ». Це засіб експорту технологічних процесів до інших країн. Проекти «під ключ» найпоширеніші у хімічній, фармацевтичній, нафтоочисній та металообробній галузях, де користуються складними, дорогими технологіями виробництва.

Переваги

Ноу-хау, необхідне для запуску та управління технологічно складним процесом, таким, як очищення нафти чи обробка сталі, є цінним активом. Проекти «під ключ» - це спосіб одержання від цього активу значних економічних прибутків. Така стратегія особливо корисна там, де прямі іноземні інвестиції (ПІІ) обмежуються регулюванням уряду держави-господаря. Наприклад, уряди багатьох нафтовидобувних країн розпочали будівництво власних галузей очищення нафти, а тому вони обмежують ПІІ нафтовидобувних та очисних секторах. Однак через те, що багатьом з цих країн бракує знання технології очищення нафти, вони одержують їх, реалізуючи проекти «під ключ» разом з іноземними фірмами – знавцями цієї технології. Такі угоди часто приваблюють комерційні фірми, - адже в іншому разі вони не змогли б одержати в цій країні прибутки від свого цінного ноу-хау.

Крім того, стратегія «під ключ» часто обіцяє менший ризик, ніж традиційні ПІІ. У країні з нестабільним політичним та економічним становищем довготермінові інвестиції можуть наражати фірму на неприпустимий політичний і ∕ або економічний ризик (наприклад, ризик націоналізації чи економічного колапсу).

Недоліки

Зі стратегією «під ключ» пов’язані 3 основні недоліки. По-перше, фірма, яка укладає угоду «під ключ», не має в іноземній країні довготермінових інтересів. Це може стати недоліком, якщо ця країна пізніше виявиться головним ринком для товару, технологію виробництва якого було експортовано. Один із способів вирішення проблеми – акціонерна частка у виробництві.

По-друге, фірма, яка реалізує проект «під ключ» разом з іноземним підприємством, може ненароком створити собі конкурента. Наприклад, багато західних компаній, що продавали нафтоочисну технологію фірмам Саудівської Аравії, Кувейту та інших держав Перської затоки, сьогодні змушені конкурувати з цими фірмами на світовому ринку нафти. По-третє, якщо виробнича технологія фірми є джерелом конкурентної переваги, продаж цієї технології через проект «під ключ» означає, що фірма продає свою перевагу потенційним і ∕ або фактичним конкурентам.