Тема 1. Міжнародні компанії та їх роль в сучасному світі

1. Глобалізація світової економіки.

2. Основні риси міжнародного бізнесу.

3. Сутність, структура та особливості розвитку міжнародного менеджменту.

4. Міжнародні компанії та їх роль в процесі глобалізації.

1. Глобалізація світової економіки

Сучасний світ характеризується тим, що все більше країн вступає у співробітництво по різних аспектах своєї діяльності. Світове господарство в основному підпорядковується єдиним сучасним правилам організації економічних, юридичних і фінансових систем.

Тенденцією, що домінує в сучасних міжнародних відносинах, є процес глобалізації.

Глобалізація (від лат. globus – куля) – еволюційний процес розвитку світової економіки і міжнародних відносин, результатом якого є все зростаючий вплив на економіку, політику, соціальні системи окремих країн різних факторів міжнародного значення: економічних і політичних зв’язків, технічного, інформаційного і культурного обміну.

Глобалізація надає великі можливості для розвитку країн і компаній. Географічні кордони не перешкоджають проведенню бізнес-угод.

Процес глобалізації має дві основні складові: глобалізацію ринків і глобалізацію виробництва.

Глобалізація ринків – це процес об’єднання історично відокремлених і відмінних між собою національних ринків в один великий ринковий простір.

Незважаючи на всесвітнє розповсюдження таких споживчих товарів, як напої “Coca-Cola”, джинси “Levi`s”, гамбургери “McDonald`s”, не слід думати, що національні ринки цілковито поступаються місцем глобальному ринкові. Між національними ринками і надалі існують дуже значні відмінності за чисельними параметрами, серед яких смаки й уподобання споживачів, канали збуту, системи цінностей, обумовлені культурними особливостями, тощо. Для багатьох видів продукції такі відмінності часто вимагають того, щоб маркетингові стратегії, властивості продукції та практика роботи операторів ринку максимально враховували специфічні умови кожної країни. Зокрема, автомобільні компанії при виборі моделі для просування на внутрішній ринок окремої країни повинні враховувати весь спектр чинників: місцеві ціни на пальне, рівні доходів населення, інтенсивність дорожнього руху та культурні цінності.

На сьогоднішній день більшість глобальних ринків не є ринками споживчих товарів – у цій сфері національні смаки та уподобання часто виявляються настільки різними, що гальмують процес глобалізації. В основному глобальними є ринки товарів промислового призначення і товарів для задоволення універсальних потреб в усьому світі. До цієї групи належать ринки алюмінію, нафти, пшениці, ринки товарів промислового призначення, таких, як мікропроцесори, мікросхеми комп’ютерної пам’яті, реактивні літаки комерційного призначення, ринки фінансових активів.

У глобальному масштабі одні й ті ж самі фірми часто є конкурентами на ринках різних країн. Так, конкурують між собою “Coca-Cola” та “Pepsi”, “Ford” і “Toyota”, “Boeing”та “Airbus”, “Nintendo” та “Sega”. Як тільки одна фірма виходить на ринок країни, куди ще не дісталися її конкуренти, останні одразу ж поспішають туди, щоб не дати їй можливості скористатися перевагами свого монопольного становища. Ці фірми приносять із собою численні активи, що добре прислужилися їм на інших національних ринках, у тому числі свою продукцію, оперативні й маркетингові стратегії, торговельні марки тощо. У такий спосіб національні ринки певною мірою стають одноріднішими. Відмінності між ними стираються. Оскільки конкуренти переслідують один одного по всьому світу, названі транснаціональні корпорації стають важливою рушійною силою для процесу конвергенції різних національних ринків у єдиний, глобальний ринок, ступінь однорідності якого постійно зростає. Внаслідок цих процесів у дедалі більшій кількості галузей поняття національного ринку нівелюється. Немає сенсу казати про «німецький», «американський, «бразильський» чи «японський» ринки; для багатьох фірм існує лише один глобальний ринок.

Глобалізація виробництва – це тенденція до виробництва товарів або надання послуг у будь-якій точці планети, де існують сприятливі відмінності у кількісних або якісних факторах виробництва (таких, як робоча сила, енергія, земля та капітал).

Діючи в такий спосіб, компанії сподіваються скоротити свої загальні витрати і покращити якість чи функціональність продукції, яку вони пропонують на ринку, а отже, одержати переваги в конкурентній боротьбі. Розглянемо, наприклад, останню комерційну розробку компанії “Boeing” – реактивний авіалайнер “Boeing-777”. Модель 777 складається з 132500 основних вузлів і деталей, що виробляються 545 фірмами-постачальниками з усього світу. Вісім японських фірм виготовляють деталі фюзеляжу, двері та крила; постачальник із Сінгапура – люки для носової ноги шасі; три італійські фірми виробляють щитки та закрилки тощо. Частково така стратегія виробництва пояснюється тим, що розкидані по всій планеті постачальники “Boeing” є найкращими в світі у своїй галузі. Результатом створення глобальної мережі постачальників є якіснішій кінцевий продукт, що підвищує шанси “Boeing” вибороти у свого глобального конкурента “Airbus” більшу частку замовлень на постачання літаків по всьому світу. Крім того, стратегія “Boeing” на розміщення частини виробництва за кордоном підвищує шанси цієї компанії на отримання великих замовлень на літаки від авіакомпаній тих країн, де розміщені заводи з виробництва деталей для літаків.

Глобальне розосередження виробничої діяльності характерне не лише для таких гігантів, як “Boeing”. Нерідко набагато менші фірми діють так само.

Таким чином, розосередження виробничої діяльності серед великої кількості постачальників з різних країн призводить до створення продукції, що є «всесвітньою» за своєю природою, - «глобальної продукції». Проте, як і у випадку глобалізації ринків, не слід перебільшувати значення та вплив цього процесу. Оптимальному розосередженню виробничої діяльності фірм на території різних країн світу заважають численні перешкоди. До їх числа належать формальні та неформальні торговельні бар’єри між різними країнами, бар’єри для зовнішніх інвестицій, високі транспортні витрати, а також проблеми економічного та політичного ризику.

Поширення процесу глобалізації на сучасному етапі розвитку суспільства має велику кількість прибічників та противників.

Чимало видатних економістів, політиків та бізнесменів є прибічниками глобалізації. Серед переваг процесу глобалізації вони називають:

1. зниження цін на товари і послуги за рахунок збільшення обсягів міжнародної торгівлі та зовнішніх інвестицій;

2. стимулювання економічного розвитку країн;

3. підвищення доходів споживачів;

4. створення нових робочих місць у всіх країнах;

5. компенсування власних сировинних, фінансових, трудових ресурсів країн в разі їх нестачі за рахунок світових джерел.

Противники глобалізації висувають три групи заперечень.

Перша група. Усунення бар’єрів на шляху міжнародної торгівлі замість створення нових робочих місць насправді сприяє лише скороченню їх кількості у виробничій сфері навіть у таких багатих і розвинутих країнах, як США та Великобританія. Супротивники глобалізації переконують, що усунення торговельних бар’єрів дає змогу фірмам перемістити свою виробничу діяльність за кордон, у країни, де рівні заробітної платні набагато нижчі. На прикладі Америці, вони стверджують, що через подібні переміщення рівень заробітної плати найменш забезпечених американців за останні чверть століття істотно знизився.

Прихильники глобалізації відповідають на це, що критики, випускають з виду основний момент у вільній торгівлі – перевагу вигід над витратами. Вони переконані, що забезпечення вільної торгівлі сприяє тому, що країни починають спеціалізуватися на виробництві лише таких товарів і послуг, які вони здатні виробляти ефективніше за інших, та імпортувати товари, які вони не в змозі виробляти ефективно.

Прихильники глобалізації визнають, що рівень доходів некваліфікованих робітників за останні роки у багатьох розвинутих країнах знизився. Наприклад, дані Організації з економічної співпраці та розвитку свідчать, що починаючи з 1980 р., реальна заробітна платня (з поправкою на інфляцію) 10 % найменш забезпечених американських робітників зменшилася приблизно на 20 %, тоді як реальні доходи найбільш високооплачуваних робітників зросли майже на 10 %. Подібні тенденції спостерігаються й у багатьох інших країнах. Прихильники глобалізації вважають, що зменшення реальної зарплатні некваліфікованих робітників більше спричинене технологічними змінами у розвинутих країнах і відмовою від робіт, єдиною необхідною кваліфікацією яких є готовність ставати щодня до роботи, на користь робіт, що потребують ґрунтовної освіти і знань. Вони зазначають, що в багатьох розвинутих країнах відчувається нестача висококваліфікованих і надлишок пропозиції некваліфікованих робітників. Отже, зростання нерівності в доходах є наслідком підвищення на ринку праці ціни (заробітної платні) кваліфікованих робітників і знецінення праці некваліфікованих. Якщо погодитися з цією логікою, то вирішенням проблеми зменшення доходів має бути не обмеження вільної торгівлі та глобалізації, а збільшення суспільних інвестицій в освіту з метою скорочення пропозиції некваліфікованої робочої сили.

Друга група заперечень пов’язана з тим, що вільна торгівля нібито заохочує фірми з розвинутих країн переміщувати своє виробництво у менш розвинуті країни, де немає адекватних законів, які могли б захистити права найманих працівників та забезпечити охорону навколишнього середовища від зловживань. Критики глобалізації часто стверджують, нібито необхідність дотримуватися суворих норм і законів про захист людей праці та довкілля істотно збільшує видатки виробничих підприємств і ставить їх у невигідне становище на глобальному ринку в порівнянні з фірмами країн, що розвиваються, яким не доводиться дотримуватись згаданих вище правил. Згідно з цією теорією, фірми розвинутих країн протидіють цьому диспаритетові витрат шляхом переміщення виробництв у країни, що мають менш жорсткі норми регулювання або не здатні забезпечити дотримання учасниками норм, записаних у їхніх законах. Якби це було так, слід було б сподіватися, що вільна торгівля призведе до збільшення забруднення довкілля та експлуатації робочої сили менш розвинутих країн фірмами провідних західних держав.

Прихильники вільної торгівлі та розширення глобалізації висловлюють серйозні сумніви щодо можливості подібного розвитку подій. Вони стверджують, що жорсткіші вимоги до захисту довкілля та умов праці йдуть рука в руку з економічним прогресом. Загалом, що багатша країна, то жорсткіші в ній вимоги до захисту довкілля та умов праці. Оскільки система вільної торгівлі дає змогу країнам, що розвиваються, підвищити темпи розвитку і стати багатшими, це має призвести до прийняття суворіших законів про працю та захист довкілля. Прихильники стверджують, що можна довести зв’язок між укладанням угоди про вільну торгівлю і запровадженням жорсткіших законів про умови праці та захист довкілля. Наприклад, угоду NAFTA (Північноамериканська угода про вільну торгівлю між Канадою, Мексикою та Сполученими Штатами) було підписано лише після того, як було досягнуто домовленостей за додатковими угодами, які саме й передбачали прийняття Мексикою суворіших екологічних законів. Отож прихильники вільної торгівлі переконані, що розміщені зараз у Мексиці підприємства менш шкідливі для довкілля, ніж вони були б за відсутності NAFTA.

Третя група заперечень противників глобалізації стосується національного суверенітету країн. Вони вважають, що в умовах нинішньої взаємозалежної глобальної економіки економічна влада переходить з рук національних урядів до наднаціональних міжнародних організацій, таких як, Світова організація торгівлі, Європейський Союз та Організація Об’єднаних Націй. На думку критиків, бюрократи, що не є виборними представниками, тепер мають змогу нав’язати свою політику, демократично обраним урядам націй-держав, підриваючи в такий спосіб їхній державний суверенітет. З цієї причини, стверджують критики, здатність національної держави контролювати свою власну долю виявляється обмеженою.

Світова організація торгівлі (World Trade Organization – WTO) є улюбленою мішенню для тих, хто виступає проти тенденцій до глобальної економіки. WTO було започатковано в 1994 р. для контролю за системою торгівлі, що створена згідно з Генеральною угодою з тарифів та торгівлі (GATT). WTO розв’язує торговельні суперечки між близько 120 державами, що підписали GATT. Арбітражне журі WTO може ухвалювати постанови, які зобов’язують країни – члени Угоди до зміни своєї торговельної політики, якщо вона не відповідає вимогам GATT. Якщо порушник відмовляється внести необхідні зміни, WTO дозволяє іншим державам застосувати проти нього відповідні санкції. Противники глобалізації стверджують, що завдяки WTO чимало рішень, що впливають на життя мільярдів людей, ухвалюються не місцевими чи державними органами управління.

Однак, чимало економістів та політиків дотримуються думки, що влада наднаціональних організацій, таких як WTO, обмежується лише тим обсягом, який держави-учасниці за взаємною згодою погодилися їм надати. Вони стверджують, що організації, такі, як ООН чи WTO, існують для того, аби служити колективним інтересам держав-учасниць, а не щоб підпорядковувати їх собі. До того ж прихильники ідеї наднаціональних організацій відзначають, що в дійсності влада цих утворень в основному полягає у їх здатності переконати держави-учасниці в необхідності виконати певні дії. Якщо наднаціональні утворення виявляються неспроможними обслуговувати колективні інтереси держав-учасниць, згадані держави відмовляться їх підтримувати, і наднаціональні організації дуже швидко розпадуться. Таким чином, реальна влада й надалі лишається в руках окремих націй-держав, а зовсім не наднаціональних організацій.

Активний розвиток процесу глобалізації також зумовлений змінами в складі суб’єктів економічної діяльності та змінами господарських процесів. Найважливішими суб’єктами світових відносин сьогодні є міжнародні компанії, що представляють собою складні багаторівневі системи. Для них світ є єдиним полем для їх комерційної діяльності. Такий підхід сприяє активному процесу глобалізації.