6.3. Маркшейдерський контроль о6ліку видобутку корисних копалин, та розкривних робіт

Основним завданням гірничовидобувного підприємства є забезпечення найбільш повного та якісного вилучення корисних копалин із надр відповідно до затверджених програм і планів розвитку гірничих ро6іт. У зв’язку з цим на кожному підприємстві організовується визначення кількості і якості видобутої сировини, поточних даних, які отримують за результатами оперативного обліку. На гірничовидобувних підприємствах ці функції покладено на відділи технічного контролю (ВТК), які визначають обєми видобутку за кількістю і ступенем завантаження транспортних засобів або шляхом зважування видобутої корисної копалини на транспортних або конвеєрних вагах. Контроль за правильністю оперативного обліку видобутку здійснює маркшейдерська служба, яка виконує для цього систематичні зйомки і заміри гірничих робіт, їх методика залежить від технології видобутку і переробки корисної копалини.

Метою маркшейдерських замірів гірничих робіт є: визначення об’єму виконаних робіт в окремих забоях, блоках, дільницях і в цілому по шахті або кар’єру і розподіл їх за видами; визначення забезпеченості гірничого підприємства запасами різних категорій (розкритими, підготовленими і готовими до виймання) та облік рухомості цих запасів; здійснення контролю за повнотою вилучення корисної копалини з надр; контроль за відповідністю виконаних об’ємів робіт планам розвитку гірничого підприємства.

Періодичність виконання маркшейдерських замірів об’ємів гірничих робіт встановлюється відомчими інструкціями.

Розглядаючи питання маркшейдерських замірів зупинимося детально на трьох його складових: маркшейдерському контролі обліку видобутку при підземному та відкритому способах розробки родовищ, а також об’ємів корисних копалин на складах і розкривних порід у відвалах.

При підземному спосо6і розробки видобутою вважається корисна копалина, видана на поверхню i відвантажена споживачеві, або та, що знаходиться на спеціальних складах i в бункерах.

Маркшейдерський контроль обліку видобутку при системах розробки без обвалення виробленого простору здійснюється на основі періодичних зйомок порожнин, які утворюються в надрах при очисному вийманні корисної копалини. Для зйомки цих порожнин використовують оптичні i лазерні далекоміри-тахеометри, фотограмметричні прилади або рулеткові заміри.

За результатами зйомок будують маркшейдерську графіку, за якою підраховують об’єм виробленого простору методом горизонтальних або вертикальних перерізів. Різниця між об'ємами на початку i в кінці звітного періоду відповідає об’єму видобутої корисної копалини, масу якої визначають, перемножуючи одержаний об’єм на щільність.

При системах розробки з обваленням виробленого простору його безпосередня зйомка неможлива. У цьому випадку визначення кількості видобутої сировини здійснюється шляхом маркшейдерського контролю оперативного обліку видобутку, який здійснюється в цілому по шахті (руднику) шляхом замірювання залишків корисної копалини на складах (у бункерах).

Кількість видобутої корисної копалини на шахті (руднику) за звітний період визначають за формулою:

Д=Т+Зк – Зп, (6.25)

де Т- кількість товарної продукції, відправленої споживачеві за звітний період; Зп, Зк - залишки корисної копалини на складах (у бункерах) відповідно на початку i в кінці звітного періоду.

Кількість відвантаженої товарної продукції Т визначають за результатами зважування, зафіксованими в даних бухгалтерського звіту. При розбіжності між даними оперативного о6ліку i маркшейдерського заміру розподіл видобутку між окремими видобувними одиницями здійснюється за виразом:

(6.26)

де Доі - кількість видобутої корисної копалини по окремій виймальній одиниці за результатами оперативного обліку за контрольований період; Д - кількість корисної копалини, видобутої в цілому по шахті (руднику) за звітний період за результатами маркшейдерського заміру; До - те саме за результатами оперативного обліку.

Результати маркшейдерських замірів фіксують у спеціальних книгах встановленого зразка, на основі яких проводять розрахунок заробітної плати, визначають показники видобування корисної копалини тощо.

При відкритому способі розробки родовища, крім видобутку корисної копалини, здійснюється виймання вміщуючих порід i наносів, яке має на меті розкривання корисної копалини. У цьому випадку видобутою вважається корисна копалина, вивезена з кар’єру на збагачувальну фабрику, склад (перевантажувальний пункт), передбачений проектом, або відвантажена споживачеві. А сукупність видобутої корисної копалини та розкривних порід утворює гірську масу.

Облік видобутої на кар’єрах корисної копалини проводять, як правило за результатами визначення її маси шляхом зважування на залізничних або автомобільних вагах всієї сировини, видобутої кожним екскаватором. Крім цього, вся корисна копалина, що надходить на збагачувальну фа6рику, повторно підлягає зважуванню на стрічковій конвеєрній вазі. Співставлення одержаних даних є надійним контролем обліку видо6утку. При цьому повинна справджуватись така залежність:

=ДФ+Зк—Зп, (6.27)

де - сумарний видобуток корисної копалини по окремих виймальних одиницях кар’єру; ДФ - кількість корисної копалини, яка пройшла стадію збагачення на фабриці; Зк, Зп - залишки корисної копалини на перевантажувальних пунктах і проміжних складах відповідно на кінець i початок звітного періоду.

Маркшейдерський контроль оперативного о6ліку об’ємів виймання гірської маси в кар’єрі здійснюється на основі зйомок, які виконуються не рідше, ніж один раз на місяць. Об’єм наносів, виймання яких здійснюється без попереднього розпушування вибухом, визначають за допомогою підрахунку i об’єму масиву, який знаходиться між положеннями забоїв на початок і кінець контрольного періоду (рис.6.8.). Аналогічно підраховують об’єм вийнятої скельної гірської маси в- кар’єрі у випадку, коли на момент зйомки на уступах не лишилося підірваних гірських порід.

Ці об’єми підраховують 6езпосередньо в цілику. У випадках, коли на уступах на час маркшейдерської зйомки знаходяться залишки підірваної гірської маси, підраховані об’єми приводять до цілика за допомогою коефіцієнта розпушування підірваної гірської маси. Об’єм відвантаженої гірської маси в цьому випадку (рис. 6.9.) обчислюють за формулою:

(6.28)

де – об’єм, підрахований за виданими в натурі контурами уступів; - об’єм залишків порід відповідно на початок і кінець звітного періоду; - коефіцієнти розпушування, які відповідають зазначеним об’ємам; - відповідно об’єм і коефіцієнт розпушування порід, залишених на підошві уступу за контрольований період.

Об’єми, які входять до останнього виразу, визначають способами вертикальних і горизонтальних перерізів, середнього арифметичного, об’ємної палетки.

Дата маркшейдерської зйомки, як правило, не співпадає з кінцем звітного періоду. Тому підрахований за результатами заміру об’єм приводять до об’єму за звітний період, використовуючи для цього дані оперативного обліку.

За маркшейдерським заміром визначають, як правило, об’єм видобутку в цілому по уступу або по кар’єру. розподіл вийнятих об’ємів між окремими видобувними одиницями (екскаваторами, дільницями) проводять пропорційно даним оперативного обліку.

Рис. 6.8. До підрахунку об’єму виймання нерозпушеної (а) і розпушеної (б) гірської маси.

Для контролю правильності підрахунку об’ємів за результатами маркшейдерських зйомок, крім поточних (місячних, квартальних) замірів, один-два рази на рік проводять контрольні заміри гірської маси. Методика контрольного підрахунку об’ємів аналогічна методиці проведення поточних замірів.

Рис. 6.9. До визначення об’єму складу за способом профілів: а – план, б – розрізи.

Різниця між контрольними і звітними даними на кар’єрах не повинна перевищувати ±1,5% та ±2,5% відповідно при відсутності або наявності залишків підірваної гірської маси на уступах.

Як видно із наведеного вище, при підземному i відкритому спосо6ах розробки родовищ при визначенні об’ємів видобутку i розкриття нео6хідно знати залишки корисної копалини на складі та об’єми пустих порід у відвалах. Зупинимося коротко на методиці виконання цього виду маркшейдерських робіт.

За ступенем трудності маркшейдерських вимірів при зйомці склади i відвали поділяють на три категорії. До першої категорії належать склади порівняно невеликих об’ємів, які мають форми, 6лизькі до правильних геометричних фігур (конусів, призм, пірамід тощо). До другої категорії відносять склади i відвали, які утворюють тіла, що налягають одне на одне (конусоподібні, призматичні, у вигляді обеліска тощо) характерні як для естакадних, так і для безестакадних складів. До третьої категорії належать склади і відвали, які утворюють складні поверхні.

На відкритих складах i відвалах до початку їх завантаження виконують, зйомку поверхні, на основі якої будують план у масштабі не менше 1:1000 з перерізом горизонталей 0,25-0,5 м. Копії планів використовують у подальшому для визначення залишків корисної копалини на складі та об’ємів відвалів розкривних порід.

Об’єми складів першої та другої категорій визначають, як правило, рулетковими вимірюваннями, використовуючи для цього тасьмову або металеву рулетку, відліки по яких округляють до 0,05-0,10 м. В окремих випадках для визначення необхідних параметрів складів i відвалів використовують також висячий півкруг або ватерпас.

Якщо залишки корисної копалини розміщені в бункерах або закритих складах, то в результаті замірів визначають величину незаповненої частини за спеціально складеними таблицями.

Для зйомки складів i відвалів третьої та частково другої категорій складності використовують тахеометричну (фотограмметричну) зйомку або метод профілів.

Тахеометричну зйомку виконують від пунктів опорної маркшейдерської мережі. При цьому відстань від інструмента до рейкових точок не повинна перевищувати 60 м, а між рейковими точками - 10 м (при зйомці відвалів об’ємом понад 100 тис. ці від стані можуть бути з6ільшені відповідно до 100 та 15 м). Результати зйомки наносять на копію плану поверхні та обчислюють об’єм складу способами горизонтальних або вертикальних перерізів, об’ємної палетки, середнього арифметичного.

Для визначення об’ємів складів видовженої форми використовують метод профілів, згідно з яким майданчик складу розбивають лініями поперечників через 5-10 м. Їх кінці закріпляють не менше ніж двома постійними знаками з кожного боку (рис. 6.9), координати яких визначають за результатами теодолітної та нівелірної зйомок.

Зйомка за профільними лініями передбачає вимірювання відстаней між пікетними (характерними) точками, починаючи з опорних пунктів i перевищень між ними (див.рис. 6.9, 6, в). Вимірювання відстаней здійснюють тасьмовою або металевою рулеткою, i результати округляють до 0,1 м. Перевищення визначають геометричним або тригонометричним нівелюванням. При цьому методика вимірів повинна передбачати замикання зйомок по кожній профільній лінії на опорні точки. 3а результатами вимірів 6удують розрізи за складом, його об’єм о6числю-ють способом вертикальних паралельних перерізів.

Для контролю правильності обліку залишків корисної копалини на складах та розкривних порід у відвалах один-два рази на рік проводять контрольні заміри. Різниця між двома незалежними визначеннями об’єму не повинна перевищувати: ±12°/о при об’ємі складу менше 20 тис. , 8% - при об’ємі 20-25 тис. , 4% - при об'ємі 50-200 тис. , 3% - при об'ємі, 6ільшомv ніж 200 тис. .