4. Проблема сенсу життя в ранньому юнацькому віці

Кожна молода людина раніше чи пізніше вирішує проблему власної оцінки свого існування. У період старшого шкільного віку відбувається рефлексія власного життєвого шляху, з'являється потреба реалізувати себе, тобто стати людиною, яка зробила саму себе. Потреба у сенсі життя проявляється у тому, що без появи у старшокласника цінностей, які визначають сенс існування, його життєдіяльність не відповідає власним можливостям, не спрямована в майбутнє і негативно ним оцінюється. Нереалізована потреба пошуку сенсу життя проявляється у станах напруги і може призвести до виражених нервових розладів.

В.Франкл у своїх дослідженнях показав, що відсутність сенсу життя породжує вже в юності стан «ноогенного невро­зу» – відчуття пустоти, що призводить до виникнення думок про самогубство або до самого самогубства (аутоагресія).

Деякі психологи, наприклад А. Маслоу, вважають, що задоволення вищих потреб, їх виникнення пов'язане з задово­ленням нижчих та є можливим лише за цієї умови.

Відокремлюють 3 групи смисложиттєвих цінностей: цінності творчості, цінності переживання та цінності відношення. Сутність цінностей творчості становить праця, яка є внеском у суспільство, а не просто виконання певних функцій. Тобто, не від нашої професії, а від нас самих залежить, чи самореалізуємося ми на роботі.

Серед цінностей переживання В. Франкл особливо виділяє кохання, яке, на його думку, не осліплює, а навпаки, робить людину зрячою. Кохання дозволяє побачити те, що є лише можливістю. Третя група цінностей стосується ставлення людини до свого життя. Те, як вона сприймає тягар долі, мужність, яку виявляє у стражданнях та випробуваннях. Отже, людина завжди в змозі віднайти смисл свого буття за будь-яких обставин.

Смисл життя, як найбільш узагальнений регулятор життя людини, може існувати у двох формах: як свідоме уявлення людини щодо головних цілей та цінностей її існування і як реальна спрямованість її життя на реалізацію певних цілей та цінностей.

Розгляд потреби смислу життя – актуальна і суто психологіч­на проблема для раннього юнацького віку, коли саме життя потребує від юнаків та дівчат здійснювати пошук сенсу свого життя.

Тема лекції 8. Вік дорослості. Особливості розвитку зрілої особистості. Психологія пізнього віку

Вік дорослості. Період дорослості у порівнянні з іншими віковими періодами – дошкільним, молодшим шкільним, підлітковим, юнаць­ким – охоплює значно більший відрізок часу життя людини і тому описання його особливостей є ускладненим.

Традиційно вважалося, що вік дорослості – це стабільний період у житті дорослої, сформованої людини і тому ніяких особливих змін у психічному розвитку особистості не відбувається. Але потенціал розвитку існує протягом всього життя людини. З настанням дорослості процес розвитку людини не припиняється і не завершується, йому притаманні протиріччя і гетерохронність (нерівномір­ність); виділяються сенситивні і критичні моменти, психофізіо­логічний розвиток не є статичним, природа його різноманітна і суперечлива.

У 1928 році М.М. Рибніков для визначення періоду доросло­сті запропонував термін «акмеологія», (акме — це вища точка, розквіт, зрілість, краща пора). Таке визначення характеризує період дорослості як найпродуктивніший, творчий період життя людини, коли завершується загальносоматичний розвиток і статеве дозрівання, фізичний розвиток досягає свого піку. Цей вік характеризується високим рівнем інтелектуальних можливостей, творчих і професійних досягнень.

На думку Б.Г. Ананьєва вікова періодизація життєвого циклу людини базується: на послідовній зміні станів розвитку, односпрямованості і незворотності часу життя людини, тобто на топологічній характеристиці, і на тривалості існування індивіда, яке, в свою чергу, залежить від тривалості життя всіх індивідів даного віку — метричній характеристиці. Ці характеристики представлені у схемах вікових періодиза цій, прийнятих як міжнародні.

Середній вік: перший період другий період	22 — 35 років чоловіки 21 — 35 років жінки 36 — 60 років чоловіки 36 — 55 років жінки
Люди похилого віку	61 — 74 роки чоловіки 55 — 74 роки жінки
Старечий вік	75 — 90 обидві статі
Довгожителі	старші 90 років.

У геронтології використовується періодизація Дж. Біррена— одного із дослідників процесів старіння людини. За Дж. Бірреном:

Рання зрілість триває від	17 до 25 років
Зрілість	25 — 50 років
Пізня зрілість	50 — 75 років
Старість	75 — ... років

За класифікацією Д.Б. Бромлей людське життя розглядаєть­ся як сукупність п'яти циклів: утробного (стадія вагітності), дитинства, юності, дорослості і старіння.

Так, цикл дорослості складається із чотирьох стадій:

Рання дорослість	21 —25 років
Середня дорослість	25 — 40 років
Пізня дорослість	40 — 55 років
Передпенсійний вік	55 — 65 років є перехідним до циклу старіння

Цикл старіння складається із трьох стадій :

«Відставка, відсторонення від справ» 65 — 70 років

Старість 70 і більше років

«Дряхлість, хвороблива старість» максимум 110 років

Г. Крайг вважає, що на період дорослості припадає три чверті людського життя і розподіляє цей період на три стадії:

Рання дорослість 20 — 40 років

Середня дорослість 40 — 60 років

Пізня дорослість від 60 років і більше.

Е. Еріксон пропонує такі стадії розвитку особистості в період дорослості:

Рання дорослість від 20 до 40—45 років

Середня дорослість від 40—45 до 60 років

Пізня дорослість понад 60 років.

Наведені вікові періодизації показують, що межі періодів визначаються соціальними та економічними факторами, історичними подіями, етнічною приналежністю та середови­щем, в якому живе та розвивається особистість.

У запропонованих вікових періодизаціях використовуються терміни «дорослість» і «зрілість». Вчені доводять, що визначен­ня об'єктивних критеріїв зрілої людини є проблематичним, тому що фізична зрілість, розумова зрілість, громадянська зрілість і т.ін., не співпадають у часі. Ці труднощі призвели до того, що в сучасній психологічній літературі замість поняття «зрілість» використовують поняття «дорослість». А зрілість розуміють як якість в психічному розвитку людини.

Вирішальною ознакою зрілості є усвідомлення людиною відповідаль-ності і прагнення до неї, тому що зріла людина відповідає за зміст свого життя в першу чергу перед самим собою, а також перед іншими людьми.