3. Особливості розвитку особистості у ранньому юнацькому віці

Розвиток особистості у період дорослішання йде швидше і поступово, ніж стрибками, підкреслює Ж Ремштідт, зберіга­ючи свої відносно постійні важливі особливості та ознаки. У ранній юності відбуваються зміни в мотивації, зокрема, в потребах, інтересах. Деякі потреби виникають вперше або змінюються. Передумовами для цього виступають біологічні та когнітивні зміни.

Сферу потреб старшокласника таким чином:

1. Фізіологічні потреби, серед яких особливо виділяються потяги до фізичної та сексуальної активності, до високої оцінки свого фізичного розвитку.

Старшокласникам властива хвороблива увага до уявлень про норму у відношенні зростання тіла, його розміру, ваги, пропорцій, зачіски, обличчя, поведінки та рухів.

2. Потреба в безпеці у ранньому юнацькому віці підсилюється і реалізується не тільки у групі однолітків і в родині, але й з дорослими за межами родини.

У старших класах виникає особливий інтерес до спілкування з дорослими. Емансипація від родини завершується у ранній юності. При конструктивному стилі відношень у родині після підліткового віку звичайно встановлюються довірливі стосунки з батьками, до того ж на трохи вищому рівні старшокласники потребують життєвого досвіду та допомоги дорослих, тому сім'я стає тією малою соціальною групою, де вони відчувають себе спокійно та впевнено.

3. Спілкування з однолітками найповніше реалізує потребу в коханні, тому що спілкування з друзями стає інтимно-особистісним (дружба, кохання). Старшокласник прилучає однолітка до свого внутрішнього світу; з другом обговорю­ються розчарування, взаємини з однолітками протилежної статі. Змістом спілкування стає реальне життя, а інформація, що передається другу, — секретною.

Юнаки та дівчата знаходяться у постійному очікуванні спілкування, і цей душевний стан змушує їх активно шукати спілкування з однолітками, яке відрізняється особливою довірою, інтенсивністю, сповідальністю. Тому стає зрозумілим, чому так важко переживаються невдачі у спілкуванні. Як з'ясувалось при опитуванні, тільки 33% хлопців з випускних класів вважають, що справжня дружба серед однолітків їхнього віку зустрічається часто. Юнацька дружба – перша самостійно обрана прив'язаність, яка передує коханню з притаманною йому високою емоційністю та безкомпромісністю.

Передумовою дружби стає усвідомлена потреба в ній, обу­мовлена відчуттям самотності та дефіцитом емоційного теп­ла; а іноді дружба поступово виростає з товариських відносин. Основою для вибору друга є відображення неусвідомлених потреб старшокласника, підтвердження свого «Я» у друзях, ідентифікація з другом, іноді аж до втрати власної індивідуаль­ності, підтвердження в друзях свого доповнення; пошуки психологічного захисту, зразків для наслідування та ін.

Юнацька сексуальність відрізняється від сексуальності дорослої людини, у якої гармонійно виражена єдність чуттєво-сексуального і духовного. Ці два потяги дозрівають не одночасно, до того ж по-різному у юнаків і дівчат. Дівчата раніше дозрівають фізіологічно, але потреба у ніжності, розумінні у них сильніша, ніж бажання фізіологічної близь­кості. У юнаків же все навпаки. Юнацька дружба і кохання визначають моральну свідомість особистості і те, кого і як буде любити вже доросла людина.

4. Потреба в повазі, досягненні — це прагнення до успіху в діяльності. Реалізується вона старшокласниками по-різному: к бажання перевірити нові когнітивні здібності, добитися ваги та високої соціальної оцінки, намагання показати себе: кращого боку перед представниками іншої статі та ін. Дана потреба визначається попереднім досвідом. В юності вона домінує у тих, хто ще в дошкільному віці звик добиватися успіху, а у віці 8—10 років не відчував жорсткого зовнішнього контролю.

На думку А.В. Мудрика, у старшокласників, у яких особливо розвинена ця потреба, слабше виражена потреба у спілкуванні. До того ж, потреба в досягненні в юності може бути спрямована на досягнення успіху у тій чи іншій сфері спілкування.

5. Потреба у самореалізації та розвиткові власного «Я» означає прояв своїх здібностей та їх подальше удосконалення. Вона пов'язана з мотивацією досягнення та перегукується з потребою у визнанні та прийнятті як члена суспільства.

Виявлення вищезазначених потреб залежить від статі. Наприклад, у дівчат сильніше виражена потреба у безпеці. Юнаки більше спрямовані на успіх і здатні підкорятися правилам жорстко організованої малої групи. Хоча ці відмінності пов'язані із статевими стереотипами. Дівчата менше впевнені в собі, частіше чекають невдач і не прагнуть до високих досягнень. Можливо, високі досягнення та успіх вважаються нежіночою справою, і це змушує дівчину або подобатися хлопцям, або бути гарною ученицею. «Боязнь успіху» юнакам не властива.

Реалізація основних потреб у ранній юності призво­дить до становлення якісно нової самосвідомості або «Я-концепції». За визначенням Р. Бернса, цілісна «Я-концепція» — це сукупність всіх уявлень індивіда про себе, поєднання з їх оцінкою. Даний автор виділяє у «Я-концепції» такі 3 складові:

1. «Я-образ» — уявлення індивіда про самого себе (когнітивний компонент);

2. Самооцінка — емоційна оцінка цього уявлення (афективний компонент);

3. Потенційна поведінкова реакція, тобто можливі дії, викликані «Я»-образом та самооцінкою (поведінковий компонент).

Старшокласник хоче знати, хто він такий, на що він здатний, співставляючи рівень своїх домагань з досягнутими результата­ми. Але обмеженість соціального досвіду у цьому віці ускладнює таку поведінку, і тоді різні витівки, нерідко ганебні вчинки диктуються саме бажанням самоперевірки своєї рішучості, мужності, дорослості. При самооцінці старшокласники співставляють думки оточуючих про себе, роблять вибір.

Вчені розрізняють такі «Я-образи»: «теперішнє Я», «майбутнє Я», «бажане Я», «фантастичне Я», «зображуване Я», «ідеалізоване Я».

Формування несприятливої «Я-концепції» призводить у подальшому до різноманітних порушень поведінки. Розгляне­мо деякі з них.

1. Зниження рівня самоповаги. І як наслідок — соціальна дезінтеграція, агресивність, злочинність.

2. Стимуляція конформістських реакцій у складних випад­ках. Такі юнаки та дівчата легко піддаються впливу групи, стають учасниками злочинних дій.

3. Глибока зміна сприймання. Наприклад, молоді люди з негативною самооцінкою нерідко з труднощами усвідомлюють, що здійснюють гарні вчинки, тому що вважають себе нездатними до них.

При досягненні ідеального образу у старшокласника з’являється потяг до самовиховання, що перетворює самопізнання у свідоме формування нових, бажаних елементів поведінки.

Старшокласники у більшій мірі, ніж підлітка, сприймають самих себе, їх самоповага вище, а саморегуляція розвивається інтенсивніше. Настрій у них стає значно стійкішим та усвідомленішим. Незалежно від темпераменту, старшокласни­ки виглядають стриманішими, врівноваже-нішими. Американський психолог Л. Кольберг виділяв три рівні морального розвитку: доморальний (доконвенційний), конвенційний (рольовий конформізм) та постконвенційний (автономної моралі, власних моральних суджень, принципів). Кожний рівень включає по два ступені.

1. Доморальний рівень (4-10 років) – вчинки визначають­ся зовнішніми обставинами, а їхня мотивація конформна – уникнути покарання і отримати нагороду.

На першому ступені (гетерономна мораль) судження про вчинок залежить від тієї нагороди або покарання, які можуть статися за даним вчинком.

На другому ступені (індивідуалізм) – судження про вчинок виноситься у відповідності з тією користю, яку з нього можна отримати.

2. Конвенційний рівень (10-1З років) – людина дотриму­ється умовної ролі, орієнтуючись при цьому на принципи інших людей.

На третьому ступені (конформність у міжособистісних відношеннях) судження ґрунтуються на тому, чи отримає вчинок схвалення інших людей. Дана ситуація «гарного хлопчики і гарної дівчинки» визначається золотим правилом: «Не роби іншим того, чого її не бажав самому собі».

На четвертому ступені судження виносяться у відповідно­сті і встановленим порядком, повагою до влади та встановлених нею заходів.

3. Постконвенційний рівень (приблизно 13 років) – людина розглядає поведінку, виходячи з власних критеріїв, «автоном­ної моралі», що передбачає і високий рівень розумової діяльності. Справжня моральність досягається лише на цьому рівні розвитку і не раніше 20 років.

На п'ятій стадії (суспільний договір та індивідуальні права) виправдання вчинку засновується на повазі демократично прий­нятого рішення або взагалі на новий прав людини, наприклад, свобода повинна захищатися незалежно від думки більшості

На шостій стадії (універсальних стійких моральних принци­пів) вчинок кваліфікується як правильний, якщо він продиктова­ний совістю, незалежно від його законності. Визначається рівність людей та повага до людської гідності. Тут відбувається відмова від егоцентризму.

Закін­чуючи школу, більшість старшокласників — це молоді люди, практично морально сформовані, із зрілою та достатньо стійкою мораллю. Становлення особистості, самовизначення в ранній юно­сті пов'язані з формуванням світогляду — системи узагальнених поглядів, знань, переконань, уявлень, цінностей, ідеалів тощо.

Для юності характерна вікова інтровертованість, коли самотність дає можливість реалізувати здібності (музичні, художні, літературні, технічні).

Старшокласники, опинившись на порозі дорослості, спрямовані у майбутнє. Реалізація основних потреб цього віку призводить до відносної стабілізації особистості, формування «Я-концепції», світогляду. Центральним новоутворен­ням стає самовизначення – професійне та особистісне. Саме в період ранньої юності виявляється свідоме позитивне ставлення до навчання. Все це дає можливість в цей віковий період здійсню­вати пошуки сенсу життя.