2. Розумовий розвиток у старшому шкільному віці

У ранньому юнацькому віці відбуваються якісні зміни всіх сторін психічної діяльності, які є основою становлення особистості. Значно складніших рівнів свого розвитку в ранній юності сягає процес сприймання, що стає складним інтелектуальним процесом. Це виявляється у довільних його формах, в перцептивних діях планомірного спостереження за певними об'єктами; самоспостереження за своїми діями, актами поведінки, пережи­ваннями, думками й іншими проявами психічного життя.

Складний навчальний матеріал вимагає від старшокласни­ків досконалішої репродуктивної уяви, і водночас, у них розвивається і творча уява, що виявляється у різноманітних видах творчої діяльності.

Пам'ять старшокласників характеризується подальшим зростанням довільності та продуктивності логічного запам'я­товування. Відбувається спеціалізація пам'яті, пов'язана з провідними інтересами старшокласників та їх намірами щодо вибору майбутньої професії. Помітно зростає і продуктивність пам'яті стосовно абстрактного матеріалу. У ранньому юнацькому віці розвивається здатність тривало зосереджуватись на пізнавальних об'єктах, переборювати дію сильних відволікаючих подразників, розподіляти й переклю­чати увагу.

У старшому шкільному віці свідомо і цілеспрямовано формуються такі якості характеру, як сила волі, витримка, наполегливість, самоконтроль, обдуманість, критичність тощо.

Більшість сучасних робіт, присвячених питанню розумово­го розвитку, спираються на ідеї Ж. Піаже. Вчений виділив п'ять стадій когнітивного розвитку, ідо відповідають певним віковим періодам (див. табл. 6.1). Кожна стадія спирається на результати попередньої та одночасно розвиває наявні здібності. Згідно з Піаже, інтелект є однією з форм адаптації організму. Взаємодія індивіда та оточення представляє собою єдність процесів асиміляції та акомодації.

Асиміляція — впорядкування зовнішніх вражень та подій в суб'єктивну систему зв'язків, а під акомодацією вчений розумів перетворення па «настройку» схем під впливом зовнішніх подій. Асиміляція та акомодація встановлюють рівновагу між великим світом та виробленими інтелектом «формами» його засвоєння та розуміння. Усі п'ять стадій когнітивного розвитку характеризують цей постійний пошук рівноваги, що веде до покращення здатності осмислювати та впорядковувати усе, що відбувається.

Необхідно зупинитися на двох акцентах стадіальності розвитку інтелекту, встановленого Ж. Піаже.

Схема когнітивного розвитку за Ж. Паже

Вік	Стадії розвитку	Характеристика
0—18 місяців	Сенсомоторна	Формування сенсомоторних схем предметів, константності сприй­мання.
Приблизно до 4 років	Символічно-допонятійна	Розвиток уявлень: наслідування, мовлення, допоняття, егоцентризм.
Приблизно до 7 років	Інтуїтивно-споглядальне мислення	Освоєння фізичних (число, маса, об'єм, речовина...) та логічних (класи, відношення) понять.
Приблизно до 11 років	Стадія конкретних операцій	Усвідомлення зворотності за ра­хунок переборення егоцентризму.
Приблизно з12 років до 14—15	Стадія формальних операцій	Розумові операції, не пов'язані з конкретними уявленнями.

По-перше, оволодіння певними розумовими операціями неможливо відділити від процесу навчання. По-друге, значна частина психологів вважає, що якісний розвиток інтелекту не може завершитися до початку юності, формальне мислення тільки з'являється в юнацькому віці.

Таким чином, старшокласники переходять до вищих рівнів абстрагуючого та узагальнюючого мислення. Учні нього віку більш усвідомлено і міцно оволодівають логічними операціями. Розрізнені знання перетворюються в систему знань, яка є основою формування наукового світогляду, зокрема, переконань. Актуаль­ною стає потреба в науковому обґрунтуванні, пошуку теоретичних пояснень явищ дійсності, логічному доказі.

За даними Піаже, основна особливість розвитку логічного мислення (у віці від 12 до 18 років) полягає в новому орієнту­ванні суб'єкта на співвідношення гіпотетичного і можливого, реально існуючого і потенційно можливого. Це дає можливість фундаментально переорієнтуватися суб'єктові в його ставленні до пізнавальних завдань.

Старшокласники критично ставляться до засвоюваних ними знань, до висловлювань дорослих. Вони схильні до постановки проблем, до диспутів і філософствування.

Здатність до інтроспекції (самоспостереження) проявляєть­ся через здатність розрізняти протиріччя між думками, словами та вчинками. Мислительний процес використовує нові можливості для створення ідеалів, які не обов'язково виголошувати або втілювати в життя.

У ці роки думка остаточно поєднується зі словом, внаслідок чого утворюється внутрішнє мовлення як основний засіб організації мислення та регуляції інших пізнавальних процесів. Інтелект стає мовленнєвим, а мовлення інтелектуалізованим. Виникає повноцінне теоретичне мислення.

Інтелектуальний розвиток старшокласників можна прискори­ти, вдосконалюючи понятійну форму мислення, мовленнєвий інтелект та внутрішній план дій. Вони не існують незалежно одне від одного, і формувати кожен з них окремо, без зв'язку з іншими, неможливо.Ранній юнацький вік сензитивний для формування професій­но орієнтованих знань, умінь та навичок. В інших вікових періодах вони не розвиваються з такою швидкістю і так надовго не закріплюються у досвіді, яку ці шкільні роки.

Характерним для інтелекту старшокласника с розвиток творчих здібностей, це виявляється в інтелектуальній ініціативі та створенні чогось нового. Ж. Піаже вважав, що виявити розумовий потенціал особистості можливо, з’ясувавши її інтереси, де максимально розвиваються здібності.

Існує три загальних підходи до вивчення вікових закономірно­стей творчості. Перший підхід акцентує увагу па зв'язок максимальної продуктивності з віком, аналізуючи результати діяльності людини. Найпродуктивнішим періодом життя є період від 20 до 40 років зі значними варіаціями по професіях.

Другий підхід — особистісний, коли порівнюючи якості лю­дей, відомих творчими досягненнями, з якостями менш креативних людей, психологи намагаються виявити найважли­віші риси творчих особистостей.

Третій підхід передбачає аналіз мислительних процесів, які. як припускають психологи, виділяють творчу особистість серед нетворчих. Цей підхід найближчий до вивчення власне інтелекту. (Інтелект – це сукупність найзагальніших розумо­вих здібностей).

Розумовий розвиток старшокласників заключається не стільки у зміні окремих властивостей інтелекту, скільки у формуванні індивідуального стилю розумової діяльності. Стиль мислення старшокласника залежить від типу його нервової системи, який впливає і на успішність. Старшо­класники з інертною нервовою системою в умовах переванта­ження учбовими завданнями вчаться гірше, ніж учні з рухливим типом нервової системи. Але ці недоліки компенсуються стараннішим плануванням та контролем своєї діяльності.