3. Правові норми в системі тарифного та нетарифного регулювання, митних, податкових, страхових процедур і транспортного обслуговування.

3.3.1. Тарифне регулювання зовнішньої торгівлі.

Методи регулювання зовнішньої торгівлі можна поділити на дві великі групи: тарифні і нетарифні.

Тарифне регулювання зовнішньої торгівлі - головний інструмент торгової політики, що впливає на вартісні показники імпортованого чи експортованого товару і реалізується шляхом обкладання продукції відповідним митом. Митно-тарифна політика держави базується на таких принципах:

• єдності митної політики як складової зовнішньої політики;

• єдності державного регулювання та контролю за її здійсненням;

• єдності тарифної політики;

• єдності політики експортно-імпортного контролю;

• єдності митної території;

• гармонізації та уніфікації митної діяльності держави із загально­прийнятними в міжнародній практиці нормами і стандартами;

• захисту державою прав та законних інтересів учасників зовнішньо­економічної діяльності;

• юридичної рівності і недискримінації, виключення невиправданого втручання держави у зовнішньоекономічній діяльності.

При визначенні ставок мита головними критеріями повинні бути:

• економічні інтереси держави в цілому;

• інтереси національних виробників і споживачів;

• можливість та доцільність заміни імпортної продукції вітчизняною;

• інтереси збереження прямих зв'язків, виробничої кооперації;

• заохочення або стримування імпорту товарів залежно від ступеня їх обробки;

• сприяння виробництву товарів експортного призначення через систему пільг на імпорт сировини і компонентів;

• доцільність обмеження імпорту окремих товарів або підвищення надходжень до держбюджету від їх імпорту;

• можливість маневрування рівнем мита у ході міждержавних торговельних переговорів для одержання зустрічних поступок.

При розгляді митно-тарифної політики України, можна в ході її еволюції умовно виділити такі етапи:

1) застосування заходів ліберальної тарифної політики (1994-1996 рр.);

2) застосування жорстких протекціоністських заходів, спрямованих на захист вітчизняного виробництва (1996-1999 рр.);

3) політика селективного протекціонізму (2000 – 2004 р.).

4) перехід на позиції цілковитого лібералізму (починаючи з 2005 р.).

На першому етапі було ліквідовано всі кількісні обмеження експорту, усунено державну монополію на зовнішню торгівлю, суттєво зменшено ставки митних тарифів. Результат - різке звуження ринків збуту українських товарів через їхню не конкурентоспроможність і навіть подальші дії не змогли ліквідувати усіх негативних тенденцій. Щодо останнього етапу, пов’язаного з вступом в систему ГАТТ-СОТ, дискусії тривають і зараз.

3.3.2. Сутність, функції та різновиди мита.

Основою тарифних методів регулювання є митні ставки, зведені у митні тарифи.

Мито - це непрямий податок, який стягується з товарів, що ввозяться до країни або вивозяться з неї. Цей податок включається до ціни продажу, а тому оплачується споживачем товарів.

Мито відіграє значну економічну і політичну роль. Так, його економічна роль може бути зведена до двох основних моментів:

1) створюється вартісний бар'єр, що підвищує ціну імпортного товару. Мито збільшує ціну іноземного товару, який ввозиться до країни, і створює різницю в ціні одного і того ж товару на світовому ринку і в межах цієї країни;

2) цілеспрямовано застосовуючи мито, держава може стимулювати розвиток певних галузей економіки.

Політична роль мита:

• захищає певні галузі економіки від конкуренції іноземних товарів. Мета такої політики - створити національним виробникам умови для отримання на внутрішньому ринку монопольно високого прибутку як однієї з умов ефективної діяльності на зовнішньому ринку;

• широко використовується як важіль тиску на конкурентів з метою примусити їх піти на певні поступки.

Роль, яку виконує мито в економічному та політичному аспектах, зумовлює набір функцій, притаманних цьому податку:

1) захищає національних товаровиробників від іноземної конкуренції (протекціоністська функція);

2) є джерелом надходження коштів до бюджету держави (фіскальна функція);

3) є засобом удосконалення умов доступу національних товарів на зарубіжні ринки та запобігання небажаному експорту товарів (регулююча функція);

4) раціоналізує товарну структуру, підтримує оптимальне співвідношення валютних доходів та витрат держави (балансувальна функція).

Від введення мита отримують економічні ефекти, що поділяють на дві групи: 1) перерозподілювальні ефекти (ефект доходів та ефект переділу) і 2) ефекти втрати (ефект захисту та ефект споживання).

Ефект доходів - це обсяг збільшення доходів державного бюджету внаслідок обкладання товарів митом.

Ефект переділу - це перерозподіл доходів від споживачів до виробників продукції, яка конкурує з імпортом.

Ефект захисту - це економічні втрати країни внаслідок необхідності внутрішнього виробництва додаткової кількості товару за більших витрат під захистом тарифу.

Ефект споживання - виникає внаслідок того, що скорочується споживання товару через зростання його ціни на внутрішньому ринку.

Мито у тарифі встановлюється двома методами. Один з них - це зазначення розміру (ставки) мита у вигляді процента до ціни товару. Мито, виражене таким чином, називається митом від ціни, або адвалерним. Позитивною стороною адвалерного мита є те, що воно підтримує однаковий рівень захисту внутрішнього ринку незалежно від коливання цін на товар; змінюються лише доходи бюджету. Негативною стороною адвалерного мита є те, що воно передбачає необхідність митної оцінки товару з метою оподаткування. Інший метод - це зазначення розміру мита безпосередньо у грошовому виразі у вигляді певної суми, що стягується з маси, об'єму чи штуки товару. Мито, виражене таким чином, називається специфічним митом.

У сучасних митних тарифах використовуються обидва види мита. Однак вони по-різному реагують на зміни рівня цін на світовому ринку. При підвищенні цін більш ефективним виявляється адвалерне мито, при зниженні - специфічне.

За об'єктом обкладання розрізняють:

1. імпортне мито, що стягується з імпортованих товарів або під час випуску товарів з митних складів, розташованих всередині країни;

2. експортне мито, що стягується з товарів при вивезенні їх за кордон з метою зменшення обсягу експорту певних товарів або штучного підвищення їх ціни;

3. транзитне мито, що стягується за провезення товару територією тієї чи іншої країни.

Питання застосування імпортного мита досить детально розглядаються в базовій теорії митних тарифів, основні положення якої зводяться до таких основних моментів:

• митні тарифи майже завжди знижують рівень добробуту в країнах, які торгують;

• митні тарифи найчастіше знижують добробут як країн, які ввозять товар, так і країн, які його експортують;

• митні тарифи не є універсальним інструментом політики протекціонізму;

• відхилення від політики вільної торгівлі виправдані в таких випадках:

а) використання оптимального тарифу (у випадку, якщо країна спроможна вплинути на світові ціни, можна знайти такий рівень ставки тарифу, який принесе їй чистий виграш);

б) тариф використовується як субоптимальне рішення, коли в економіці країни існують внутрішні нерозв'язані проблеми. Введення тарифу може бути іноді більш корисним, ніж економічна пасивність;

в) при розв'язанні окремих зовнішньоторгових проблем введення митних тарифів іноді стає ефективнішим, ніж інші економічні заходи;

г) митний тариф завжди вигідний виробникам товарів, що конкурують з імпортом.

Основними причинами застосування транзитного мита виступають:

1. регулювання (стримування) потоків певних груп товарів через територію країни;

2. поповнення державного бюджету;

3. покриття витрат, пов'язаних з транзитом іноземних товарів через митну територію країни.

Певний час транзитне мито було досить популярним заходом фіскального характеру. Але з часом, враховуючи той факт, що всі держави зазвичай зацікавлені у збільшенні транзиту через їхню територію, транзитне мито стало об'єктом міжнародних переговорів, і у більшості країн припинило своє існування.

Мито може бути постійним або мінливим залежно від типу ставок.

Тарифна квота (контингент) - це різновид мінливого мита, ставки якого залежать від обсягу імпорту товару: якщо обсяг імпорту більший від встановленої кількості (квоти), впроваджується підвищена ставка мита.

За своїм походженням мито може бути автономним, конвенційним або преференційним.

Автономне мито створюється постановою державної влади даної країни незалежно від будь-яких угод з іншими країнами. Розмір цього мита може змінюватися з урахуванням інтересів держави без узгодження з країнами-партнерами.

Конвенційне мито виробляється у процесі укладання угоди з іншою країною і фіксується у цьому договорі. Ставки цього мита не можуть підвищуватися будь-якою державою в односторонньому порядку.

Преференційні ставки мита - це особливі пільгові ставки, які застосовуються до імпортних товарів походженням з деяких країн. Мета їх застосування - стимулювати експорт певних товарів з країн, що розвиваються.

Залежно від цілей стягнення розрізняють:

• фіскальне мито, покликане збільшити доходи державного бюджету;

• протекціоністське мито, що використовується з метою захисту деяких галузей національної промисловості від припливу імпорту певних товарів.

За способом нарахування ставок розрізняють номінальне та ефективне мито.

Номінальні митні ставки - це ті, що вказуються в митному тарифі. Вони дають тільки загальне уявлення про рівень митного оподаткування країни. Реальні ставки свідчать про реальний рівень мита на кінцеві товари і розраховуються з урахуванням всіх факторів, які впливають на процес формування митного тарифу, - співвідношення між цінами на внутрішньому та зовнішньому ринках, темпи зростання інфляції, погіршення чи поліпшення платіжного балансу, рівень митного оподаткування імпортних комплектуючих та ін.

Відповідно до рішень ГАТТ, до 2005 р. рівень митного оподаткування продукції промислового виробництва у розвинутих країнах світу повинен був становити 3,8%. Водночас зниження середнього рівня митних ставок не дає повного уявлення про рівень реального протекціоністського захисту внутрішніх ринків розвинутих країн.

По-перше, скорочення середнього рівня митних ставок може відбутися за рахунок ставок, що вже втратили своє торгово-політичне чи економічне значення, незважаючи на те, що ставки на "чутливі" товари залишаються високими.

По-друге, в умовах зближення рівнів продуктивності праці, витрат виробництва, внутрішніх і зовнішньоторгових цін розвинутих країн навіть порівняно невисокі ставки митного тарифу можуть забезпечувати захист внутрішнього ринку.

По-третє, за невисокої номінальної ставки мита можна забезпечувати значний рівень протекціоністського захисту внутрішнього ринку за умови диференціації ставок мита на готову продукцію і сировину та напівфабрикати, які використовуються при її виробництві. Чим більшою буде різниця між цими ставками, тим вищим буде ефективний рівень тарифного захисту.

Якщо враховувати, що тарифні ставки в усіх країнах диференційовані залежно від того, які товари імпортуються, то особливого значення набуває визначення не номінального рівня захисту, а ефективного, тобто реального. При цьому простежуються певні закономірності:

• якщо при виробництві кінцевої продукції не використовуються імпортні компоненти, ефективний рівень митного захисту дорівнює номінальному;

• якщо ставка митного тарифу на кінцеву продукцію і на імпортні компоненти однакова, то ефективний рівень митного захисту дорівнює номінальному;

• якщо ставка митного тарифу на кінцеву продукцію більша, ніж ставка тарифу на імпортні компоненти, ефективна ставка на кінцевий товар більша номінальної;

• ставка ефективного рівня митного тарифу зростає у міру збільшення частки імпортних компонентів у кінцевій продукції;

• ставка ефективного рівня митного тарифу знижується у міру зростання тарифу на імпортні компоненти.

На підставі розрахунку ефективного рівня захисту обґрунтовується застосування певних важелів зовнішньоторгової політики держави. Якщо уряд прагне захистити національних виробників готової продукції, то для цього необхідно встановити ставку на готову продукцію на рівні, вищому, ніж ставки тарифу на імпорт проміжної продукції. В результаті реально існуючий (ефективний) рівень митного захисту буде вищим, ніж номінальний. Якщо ж необхідно захистити від іноземної конкуренції сектори, які виробляють проміжну продукцію, але стимулювати конкуренцію в секторах, які виробляють готову продукцію, то можна встановити високий імпортний тариф на проміжну продукцію, внаслідок чого номінальна ставка тарифу на готову продукцію буде насправді означати більш низький, а іноді від'ємний рівень реального митного захисту.

За характером застосування виділяють:

• сезонне мито, яке регулює зовнішньоторгові відносини щодо товарів сезонного характеру; застосування такого мита захищає у певні періоди року ринок вітчизняних товарів шляхом підвищення вартості імпортованих товарів;

• вирівнювальне мито, що доповнює основне мито з метою вирівнювання цін імпортних товарів з цінами на товари національного виробництва;

• компенсаційне мито використовується з метою нейтралізації субсидій, наданих державою експортеру для підвищення конкурентоспроможності товарів на ринках збуту; за міжнародними правилами сума такого мита не може перевищувати суми отриманої державної субсидії;

• антидемпінгове мито - особливо високе мито, що застосовується у разі виявлення факту імпорту товару за демпінговими цінами.