2. Правове регламентування експортно-імпортної діяльності підприємств.

Метою регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

- забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України;

- стимулювання прогресивних структурних змін в економіці, в тому числі зовнішньоекономічних зв'язків суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України;

- створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки України в систему світового поділу праці та її наближення до ринкових структур розвинутих зарубіжних країн.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється:

- Україною як державою в особі її органів в межах їх компетенції;

- недержавними органами управління економікою (товарними, фондовими, валютними біржами, торговельними палатами, асоціаціями, спілками та іншими організаціями координаційного типу), що діють на підставі їх статутних документів;

- самими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за допомогою:

- законів України;

- передбачених в законах України актів тарифного і нетарифного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції;

- економічних заходів оперативного регулювання (валютно-фінансового, кредитного та іншого) в межах законів України;

- рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України;

- угод, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності і які не суперечать законам України.

Метою та завданнями державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності є:

- захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

- створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності розвивати всі види підприємницької діяльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій;

- заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

При цьому держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися в зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів цієї діяльності, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з законами України.

Серед форм міжнародних економічних відносин за своїми обсягами та значимістю провідну роль відіграє міжнародна торгівля. Даним фактом обумовлюється підвищена увага держав до питань правового регламентування експортно-імпортної діяльності підприємств. Оскільки дане питання часто стає предметом розгляду в ході міжнародних переговорів та консультацій, на нього слід звернути особливу увагу.

Регламентування експортно-імпортної діяльності підприємств підпадає під 5 основних рівнів регулювання міжнародної торгівлі, до яких належать: корпоративний, національний, міждержавний, наднаціональний та глобальний.

Корпоративний рівень передбачає вплив на експортно-імпортну діяльність зі сторони компаній та ТНК, які є «великими гравцями» на світових ринках.

На національному рівні регламентування здійснюється органами державної влади.

Міждержавний, наднаціональний та глобальний рівні відрізняються між собою тільки кількістю учасників та територією поширення прийнятих рішень: в першому випадку мова йде про невелику кількість сторін, в другому – в більшості випадків це інтеграційні об’єднання різного формату, в третьому – про світові міжнародні організації з великою кількістю членів.

У світі держави, як правило, зацікавлені в забезпеченні зростання експорту, а не його скороченні, оскільки збільшення реалізації товарів та послуг за кордон означатиме зростання доходів підприємств, надходжень до бюджету та збільшення золотовалютних запасів країни.

Однак існують ситуації, коли виникає потреба у обмеженні експорту. Дуже часто причини подібних кроків слід шукати в сфері внутрішньої або зовнішньої політики, хоча і економічні мотиви також можуть мати місце.

До головних причин обмеження експорту прийнято відносити:

1. проблеми національної безпеки (продаж зброї в країни, які потім можуть використати її проти країни походження або проти її інтересів);

2. загроза поширення зброї масового ураження (обмеження в реалізації деяких хімічних та радіоактивних речовин, технологій та устаткування, що необхідні для їх виробництва);

3. захист навколишнього середовища (захист рослин та тварин, що перебувають на межі зникнення)

4. обмеження ресурсного характеру (стимулювання переробної промисло­вості всередині країни, захист надр від надмірної експлуатації та створення резерву для майбутнього);

5. виконання зобов’язань перед зарубіжними партнерами та міжнародними організаціями.

Основні інструменти обмеження експорту (експортні квоти, мита, податки, нетарифні заходи) будуть розглянуті в наступному параграфі.

В Україні основні положення, що стосуються правового регламенту­ван­ня експортно-імпортної діяльності, наводяться в вже згадуваному Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» № 959-ХІІ від 16 квітня 1991 р.

В Україні забороняється експорт:

• предметів, які становлять національне, історичне, археологічне або культурне надбання українського народу, що визначається згідно із законами України;

• природних ресурсів, які вичерпуються, якщо обмеження також застосовуються до внутрішнього споживання або виробництва;

• товарів, які здійснюються з порушенням прав інтелектуальної власності;

• товарів у межах виконання рішень Ради Безпеки Організації Об'єднаних Націй про застосування обмежень або ембарго на поставки товарів у відповідну державу.

Вітчизняним законодавством встановлено обмеження на експорт наступних товарних груп:

• зброя та боєприпаси до неї;

• військова техніка та комплектуючі вироби, необхідні для її виробництва, ремонту, догляду та експлуатації;

• вибухові речовини;

• ядерні матеріали, а також технології, устаткування і пов’язані з ними послуги;

• джерела іонізуючого випромінювання;

• продукції, технології або послуги, що створюються при виробництві озброєння та комплектуючих, або такі, що розкривають державну таємницю України;

• дорогоцінні метали та сплави, коштовні камені;

• наркотичні та психотропні засоби;

• твори мистецтва та стародавні предмети.

Діючим законодавством передбачено декілька різновидів експортних обмежень: повна заборона; заборона без дозволу уповноваженого органа; вимоги про обов’язкове узгодження умов торгівлі деякими товарами; запровадження обов’язкових умов експорту товарів.

Обмеження імпорту може здійснюватись з метою захисту національних інтересів, життя, здоров’я або добробуту споживачів, флори або фауни країни імпорту. Серед економічних причин пріоритет належить захисту вітчизняних виробників від конкуренції, створення сприятливих умов для розвитку певних видів виробництва, витіснення одних експортерів на користь інших.

В законі України «Про зовнішньоекономічну діяльність» в ст. 17 говориться, що в нашій державі забороняється: імпорт або транзит будь-яких товарів, про які заздалегідь відомо, що вони можуть завдати шкоди суспільній моралі, здоров'ю чи становити загрозу життю населення, тваринному світу та рослинам, або призвести до заподіяння шкоди навколишньому природному середовищу, якщо стосовно транзитних товарів не вжито необхідних заходів для запобігання такої шкоди; імпорт продукції та послуг, що містять пропаганду ідей війни, расизму та расової дискримінації, геноциду тощо, які суперечать відповідним нормам Конституції України. Повний перелік товарів, які заборонено ввозити на територію України з метою імпорту або транзиту визначається діючим законодавством.

Виключно уповноваженими Україною як державою суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності може здійснюватись експорт та імпорт озброєння, боєприпасів, військової техніки та спеціальних комплектуючих виробів для їх виробництва, вибухових речовин, ядерних матеріалів (включаючи матеріали у вигляді тепловипромінюючих зборок), технологій, устаткування, установок, спеціальних неядерних матеріалів та пов'язаних з ними послуг, джерел іонізуючого випромінювання, а також інших видів продукції, технологій і послуг, які в даний час використовуються при створенні озброєнь і військової техніки або становлять державну таємницю України, яка визначається законами України; дорогоцінних металів та сплавів, дорогоцінного каміння; наркотичних і психотропних засобів; експорт творів мистецтва і старовинних предметів з музейних фондів України.

Призначення уповноважених суб'єктів зовнішньоекономічної діяльнос­ті, які можуть здійснювати зазначені експорт та імпорт, і регулювання відповідних експортно-імпортних операцій належать до компетенції Кабінету Міністрів України, який має погоджувати свої рішення з відповідними Комітетами Верховної Ради України.