1, 5. Поняття мовна норма

Однією з основних категорій культури мови є мовна норма. Норма літературної мови – це сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування у певний період розвитку мови. Мовним нормами повинні володіти всі носії мови. Мовні норми є єдині та загальнообов’язкові. Виробляються вони суспільною практикою народу, відшліфовуються майстрами слова різних стилів, обґрунтовуються мовознавчою наукою і узаконюються урядовими .

М. Пилинський розрізняє такі мовні норми:

– загально мовні норми;

– функціонально-стилістичні норми; мови

– функціонально-стилістичні норми мови;

– ситуативні стилістичні норми мови. (Пилинський М, М. Мовна норма і стиль. – К.. 1976 . – С. 94)

До першої групи вчений відносить найзагальніші норми вимови, словозміни, синтаксису, словотвору, загальновживану лексику ф фразеологію. До другої – мовні засоби, що вже диференціювалися у функціонально-стилістичному відношенні на рівні моови. До третьої та четвертої – особливості їх втілення в різних стилях і ситуаціях мовлення.

Отже, мовна норма – звичайний, узаконений, загальноприйнятий обов’язковий порядок, правило, стандарти.

Виокремлюють такі види мовних норм

1. Орфоепічні норми – регулюють правильну літературну вимову голосних та приголосних звуків, звукосполучень. Регламентує: Орфоепічний словник української мови: У 2 т. – К., 2001

2. Акцентуаційні норми – регулюють вибір варіантів розташування і переміщення наголошеного складу серед ненаголошених. Регламентує: Українська літературна вимова і наголос. – К., 1973; Головащук С. І. Словник наголосів. – К., 2005.

3. Орфографічні норми – регулюють правильне написання слів. Регламентує: Український орфографічний словник / За ред.. В. М. Русанівського. – К,, 2006; Великий зведений орфографічний словник сучасної української лексики / Укл. В. Бусел та ін. – К., 2006.

4. Лексичні норми – регулюють вживання слів у властивому їм значенні та правильне поєднання слів за змістом у словосполученні та реченні. Регламентує: Словник української мови: В 11 т. – К., 1970 – 1980: Великий тлумачний словник сучасної української мови / За ред. В. Бусола. – К., 2005

5. Морфологічні норми – регулюють правильне творення і вживання слів та їх форм, правильну побудову словосполучень та речень. Регламентує: Голова- щук С. І. Українське літературне слововживання. – К., 1995

6. Синтаксичні норми – регулюють правильну побудову простих і складних речень без порушення правил логіки. Регламентує: Словник з культури мови / Гринчишин Д., Капелюшний А., Сербенкська О., Терлак З. та ін. – К., 2005.

7. Стилістичні норми – регулюють вибір слова залежно від мети висловлювання. Регламентує: Сучасна українська літературна мова: Стилістика. – К., 1973.

8. Пунктуаційні норми – регулюють правильне вживання розділових знаків. Регламентує: Український правопис. – К., 2007.

Тема 2. Орфографічні мовні норми. План

1. Орфографічні мовні норми.

2.1. Правила вживання апострофа

2.2. Правила вживання м’якого знака

2.3. Написання найуживаніших префіксів.

2. 4. Подвоєння та подовження приголосних в українській мові

2. 5. Чергування приголосних при слово- та формотворенні

2. 6. Спрощення в групах приголосних

2.7. Написання слів іншомовного походження

2.8. Правила уживання великої літери.