8. 3. Книжна та розмовна лексика.

Мова існує у двох формах: усній та писемній. Крім загальновживаної лексики, яку використовуються як в усному, так і в писемному мовленні, у лексичному складі української мови можна виділити книжну та розмовну лексику. Книжні слова використовують у наукових працях, публіцистичних статтях та в офіційних документах. До них належать слова, що виражають загальнонаукові поняття і вживаються в широкому узагальненому значенні: синус, компонент, методика, а також слова з абстрактним значенням із суфіксами –янн(я), -енн(я), -інн(я), -ств(о), -цтв(о), -ість тощо: програмування, здійснення, зайнятість. Значення «книжності» мають дієслова на -ува-, -ова-, -юва-: програмувати, здійснювати, виконувати) дієприкметники: знайдений, записаний, призначений; дієприслівники: запрограмувавши, розв’язуючи.

До книжної лексики відносяться слова із забарвленням урочистості (воїн); застарілі слова, які використовують в сучасній українській мові (лучник, кольчуга). Книжна лексика переважає в писемному варіанті того чи іншого стилю. Але між книжною і загальновживаною лексикою немає перехідної межі. З розвитком суспільства накуи й техніки, підвищенням загальнокультурного та освітнього рівня слова, які колись вважалися книжними, вживають у розмовній мові, вони стають міжстильовими, нейтральними. Наприклад: бюджет, газ, електрика.

До складу розмовної лексики належать слова, які, будучи літературними, надають мовленню розмовного забарвлення. Вони мають більш конкретне значення і використовуються в усному варіанті літературного мовлення. Розмовна лексика відтворює значення прохання, спонукання, заперечення та позначає різні життєві імпульси – процеси, якості, властивості (ледар, красуня, репетувати, шкандибати).

Отже, книжні, а не розмовні, нейтральні, а не урочисті слова завдяки своїй однозначності, точності є найбільш придатними для наукового-ділового та професійного мовлення.

8. 4. Склад лексики сучасної української мови за походженням

Лексика кожної мови складалася протягом багатьох тисячоліть. За походженням у лексиці сучасної української мови можна виділити такі групи:

1. Успадковані слова, тобто такі, які ведуть свій початок з індоєвропейської мовної єдності: мати, син, брат, небо, дерево

2. Власне українські слова, що утворилися на українському ґрунті були засвідчені в українських історичних пам’ятках, художніх творах: людина, держава, віч-на-віч.

3. Іншомовні слова: менеджмент, комп’ютер.

Українська мова запозичувала протягом свого розвитку з інших мов слова та окремі елементи слів, оскільки запозичувалися поняття та предмети, що ці слова позначали. Тому запозиченими ставали й слова, які їх позначали. Але багато запозичень втратили ознаки своєї первісної мови й зараз сприймаються як українські : школа, диван, келих, козак. Тільки етимологічний словник вказує на те, що ці слова не є власне українськими а запозиченими з інших мов. Засвоєння слів з інших мов є одним із шляхів збагачення лексичного складу. Як відомо, запозичені слова становлять 10 % від усього словникового фонду української мови.

У сучасній українській мові вживаються слова, які засвоєні з слов’янських, романо-германських, тюркських мов. Вони приходили в українську мову з різних джерел і поводили себе по-різному. Значна кількість слів пристосовувалася до правил українського словотвору, граматики, фонетики. Інша група слів, що означають назви понять і явищ, які не є загальновідомими, рідко вживаються і мають ознаки іншомовних слів, які не є властиві українській мові (наприклад, кафе, таксі, пюре), мають наголос на останньому складі, не відмінюються. Із грецької мови запозичено чимало власних імен людей (Степан, Олена, Олексій), термінів науки, культури, мистецтва (апостроф, математика, граматика, сцена).

В українській мові багато слів, запозичених з латинської, французької, англійської, голландської, східних мов. Наприклад, із латинської мови прийшли слова ректор, декан, університет, цирк (найчастіше вони означають поняття науки, техніки, мистецтва, юридичну, політичну, медичну термінологію). Із французької мови засвоєні слова, що стосуються побуту, назв одягу, науки, техніки, мистецтва, військових понять: маршал, корпус, одеколон, костюм. Німецька мова дала нам назви рослин, птахів, технічні терміни: шахта, бинт, масштаб.

Визначити іншомовне слово можна за фонетико-граматичним оформленням і лексичним значенням. Наприклад, слова, що починаються літерами п, ф, запозичені з інших мов. Специфічним для української мови є поєднання приголосних звуків у словах німецького походження: штаб, шахта.

Багато запозичень використовуються і в професійному мовленні: баланс, резюме, прерогатива тощо. Правильне й доречне вживання іншомовних слів і професійному мовленні потребує певних зусиль користувача і знання певних правил, а саме:

1. Іншомовні слова у професійному мовленні повинні вживатися лише при потребі, якщо їх неможна замінити українськими словами з тим самим значенням.

2. Не рекомендується вживати в тому самому тексті запозичене та українське слово. Якщо ми вживаємо іншомовне слово, то воно повинно бути присутнім протягом усього тексту: краще буде, коли ми замість слова «патент» використаємо слово «авторське свідоцтво»

3. ДОПИСАТИ,,,,,