Тема 7. Етикет усної та писемної форм мовлення

План

7. 1. Зміст поняття «етикет». Мовленнєвий етикет.

7. 2. Норми етикету при усному професійному мовленні.

7. 3. Етикет писемної форми мовлення.

7. 1. Зміст поняття «етикет». Мовленнєвий етикет.

Етикет у широкому розумінні – це правила поведінки й спілкування людей, прийняті в певному суспільстві. Суспільство виробляє стандартизова-ні норми соціальної поведінки, уявлення про шаблони поведінки, яких очікують від людини в певних ситуаціях.

Певний набір типізованих частотних ситуацій веде до появи набору мовленнєвих засобів, які обслуговують ті ситуації. Так виникає мовний етикет, мікросистема національно специфічних формул спілкування, які прийняті в суспільстві для установлення й підтримання контакту мовців, їх спілкування в потрібній тональності.

Отже, вимагаючи від своїх членів виконання певних норм поведінки в певних ситуаціях, суспільство вимагає використання й конкретних форм мовленнєвої поведінки.

Як відомо, основна функція мови – функція спілкування (комунікативна). На її основі розвинулися спеціалізовані функції мовленнєвого етикету: контактна, функція ввічливості, регулювальна, функція впливу (дії), заклична (апелятивна).

Контактна функція – це призначеність мовних засобів для установлення й підтримання соціально-масового й індивідуального контакту, який повною мірою визначає поведінку адресата. У професійному мовленні – це установлення й підтримання офіційно-ввічливих стосунків через використання груп одиниць мовленнєвого етикету у ситуаціях звертання («Пане декане»! «Шановний Миколо Петровичу»!), вітання («Добрий день»!), прощання («До побачення»! «До зустрічі»!).

Функція ввічливості – це функція орієнтації на адресата. Невдалий чи неточний добір мовленнєвих формул може призвести до руйнування на лише бажаного спілкування, а й контакту в цілому (Наприклад, «Привіт»! – під час вітання з партнером в офіційній обстановці.

Функція впливу (дії) – властива мовленнєвому етикету в цілому, але яскраво проявляється вона в таких тематичних групах мовленнєвих засобів, як «Прохання», «Порада», «Запрошення», «Пропозиція»,

Заклична (апелятивна) функція особливо активно реалізується в ситуаціях звертання. Вона тісно пов’язана з функцією впливу (дії), оскільки привернути увагу співрозмовника – уже здійснювати дію щодо нього.

7. 2. Норми етикету при усному професійному мовленні.

Виробничий колектив – це специфічний осередок суспільства, який має свою внутрішню організацію. Кожен його член виконує певну соціальну роль. І в суспільстві існує чітке уявлення, якою повинна бути поведінка людини і її мовленнєвий супровід у тій чи іншій ролі.

Ситуації, у яких проявляється службовий етикет, багато. Це усні індивідуальні й колективні ділові бесіди (переговори), ділове засідання (нарада), телефонна розмова тощо.

У мовному спілкування членів колективу між собою. Керівника з підлеглими й навпаки повинна проявлятися перш за все повага. Службовий етикет не припускає використання наказових форм щодо колег, навіть з боку керівника. Усне розпорядження має бути сформульоване у формі прохання. Ні в індивідуальних, ні в колективних бесідах не слід використовувати панібратські форми звертання: ти, Оксаночко, Васильовичу. Тон спілкування має бути рівним, доброзичливим. Вершиною невихованості вважається прояв у професійних стосунках особистої неприязності, ворожості до колеги.

Однією з найважливіших колективних форм спілкування є нарада. Її ефективність залежить не лише від змісту, а й від дотримання учасниками норм службового етикету. Швидкому й ефективному вирішенню обговорюваних питань сприяють спокійний, рівний тон, лаконізм викладу думок, використання необхідних етикетних формул у ході дискусії (Підтримую точку зору…, На жаль, не можу погодитися з думкою…Вимушений відхилити пропозицію…).

Службовий етикет вимагає дотримання регламенту, уваги до будь-якої пропозиції, доброзичливого ставлення до кожного промовця.

Загальний рівень таких колективних заходів залежить не лише від професіоналізму їх учасників, а і від рівня їх культури.

Значне місце у професійному мовленні займає телефонна розмова.

Телефонна розмова – це контактне в часі, але дискантне в просторі й опосередковане спеціальною апаратурою спілкування співбесідників.

Типові теми професійних розмов – отримання довідок, здійснення замовлень, передача певної інформації, проведення переговорів про зустріч, консультації, поздоровлення й привітання партнера з нагоди визначних подій тощо.

Етикет телефонної розмови – частина загального мовленнєвого етикету, яка має свою специфіку й особливі мовленнєві формули.

Композиційно телефонна розмова може складатися з таких компонентів:

1. Установлення контакту з абонентом.

2. Початок розмови.

3. Розвиток теми.

4. Кінець розмови.

Установлення телефонного контакту, пряме чи опосередковане (через третю особу), вважається здійсненим, коли співрозмовники впевнилися в наявності зв’язку, добрій чутності (Алло! Я Вас слухаю! Ви мене чуєте?) і відрекомендувалися один одному.

Розмова починається з вітання (Добрий день»!), вияснювання, чи можлива розмова (Ви можете мені приділити кілька хвилин?), повідомлення мети телефонної розмови (Мені необхідно з Вами проконсультуватися…)

Розвиток теми – це чіткий, лаконічний виклад інформації, супроводжуваний реакцією співбесідника (перепитуванням, уточнюванням тощо). Тому, викладаючи багатоаспектне питання, слід дозувати інформацію, чітко формулювати питання, які вимагають короткої й конкретної відповіді, робити паузи, даючи можливість співбесідникові включитися в розмову.

Припинення розмови супроводжується певною етикетною поведінкою. За правилами етикету, розмову закінчує той, хто телефонував. Але коли співбесідник – людина, старша за віком чи службовим становищем, або коли це жінка, треба дати можливість розмову закінчити йому. Проте бувають ситуації, коли викликаний до телефону мусить терміново закінчити розмову (Я перепрошую, запізнююся на засідання).

Вихід з телефонного контакту супроводжується заключними фразами, які завершують тему розмови (Здається, усе обговорили), етикетними фразами перепрошування (Пробачте, що потурбував…), прощання (До побачення!).

У службових телефонних розмовах до співбесідника звертаються на В), на прізвище із супровідними словами пане Івасюк, або на ім’я та по батькові Маріє Петрівно

Таким чином, телефонна розмова – це сполучення правил етикету, правильного тону, чіткої артикуляції, вимови й точного добору слів.