5. 4. Орфоепічні норми усного професійного мовлення

Основні правила вимови слів в українські мові такі:

1. Усі голосні звуки української мови в наголошеній позиції вимовляються виразно: [],[]

2. Звуки [а], [і],[у] вимовляються виразно як в наголошеній, так і ненаголошеній позиції: [],[]

3. Голосні [е],[и] в ненаголошеній позиції вимовляються наближено до [и], [е]: [сеило], [широкий]

4. Голосний звук [о] у складі перед голосним звуком [о] вимовляється з наближенням до звука [у]: [кожух], [голубка]

5. Дзвінкі приголосні вимовляються завжди дзвінко: [казка], [діжка]. Однак у словах легко, вогко, кігті, нігті, дьогтю дзвінкий [г] вимовляються як глухий [х]: [лехко]

6. Глухі приголосні перед дзвінкими вимовляються дзвінко: боротьба - [бород’ба]

7. Два однакові приголосні на межі префікса й кореня та кореня й суфікса вимовляються як один довгий звук: віддати - [від:ати], годинник – [годин:ик]

8. Свистячі [з], [с], [ц], а також [д], [т], перед шиплячими [], [], []

Акцентуаційні норми усного професійного мовлення

а) Наголошування іменників

1. Іменники на -анн(я) наголошуються так, як дієслова, від яких вони утворені: читати – читання, пізнати – пізнання. У двоскладових іменниках наголос падає на останній склад: знання, звання.

2. В абстрактних іменниках, утворених від прикметників за допомогою суфікса -ин(а) наголос падає на закінчення: величина, глибина (отже, і новина).

3.У словах з суфіксом -ист (-іст, -їст) наголос падає на суфікс: фінансист, програміст, ліцеїст.

4. Складні іменники мають наголос переважно на другій основі: лісостеп, водогін, сільськогосподарський

5. Складні слова (дієслово + іменник) мають наголос на сполучному голосному: перекотиполе, горицвіт

6. На сполучний звук падає наголос і в іменниках з другою частиною -пис: живопис, правопис, часопис

7. В іншомовних словах, зокрема з другим компонентом -граф наголос падає на сполучний звук: хронограф, кінематограф, географ, але: телеграф, полі-граф, каліграф.

8. В іншомовних словах з компонентом -метр, що позначають прилади, наголос падає на сполучний звук: термометр, барометр, але амперметр, омметр, вольтметр; якщо слова мають інше значення, то й наголос інший: периметр, діаметр. У назвах одиниць вимірювання наголос падає на компонент -метр: сантиметр, кілометр.

9. Складні слова на -лог мають наголос на останньому компоненті: каталог, монолог, полілог, але філолог, біолог, геолог.

10. Однаково наголошуються іншомовні слова та похідні від них: бюрократ – бюрократія, демократ – демократія.

11. По-різному наголошуються такі зовні похожі іншомовні слова, як псевдонім, анонім, але антонім, синонім.

Запам’ятайте: знаменник, добуток, центнер, колядник, подруга, ненавидіти, ненависть, перепустка, приятель, стерпіти, виразно, випадок, вірші, олень, ознака.

б) наголошування прикметників

1. У прикметниках, утворених від префіксальних дієслів за допомогою суфікса -н- наголос падає на закінчення: приставний, доповідний, а також питний.

2. Присвійні прикметники, утворені від іменників жіночого роду, що мають наголос на останньому складі (сестра, кума, вдова) у формі чоловічого роду мають наголос на суфіксі (сестрин, кумин, вдовин), а у формах жіночого та середнього роду – на закінченні: доччина, сестрина, сестрине

3. Запам’ятайте: дробовий, порядковий, збірний, черговий, чарівний, річковий, їстівний, пересічний, прісний, корисний, новий, сільськогосподарський, валовий, титульний, урочистий, цілий, громадський, оптовий

в) наголошування числівників

1. У числівниках від 11 до 19 наголос падає на склад НА: одинадцять, два- надцять, чотирнадцять.

2. Відмінюючи числівник один наголос ставлять на останній склад: одного, одному, на одному. Якщо слово входить до складу стійких словосполук і має форму непрямих відмінків, то наголос переміщається на перший склад: усі до одного, один за одним, ні одного, один за одного.

3. Відмінювання числівників від 11 до 19 в паралельних формах має¸ неодна-ковий наголос. Наприклад: одинадцяти – одинадцятьох, вісімнадцяти – вісімнадцятьом.

4. Числівники від 50 до 80 в непрямих відмінках наголошують останній склад: п’ятдесяти – п’ятдесятьом  –  п’ятдесятьох

5. Збірні числівники двоє - десятеро, двадцятеро, тридцятеро наголошують у Називному відмінку перший склад основи: п’ятеро, двадцятеро. У збірних числівниках одинадцяте-ро – дев’ятнадцятеро наголос падає на компонент на: тринадцятеро, чотирнад-цятеро.

г) наголошування займенників

1. У формах Родового і Знахідного відмінків займенники мають наголос на кінцевому складі: мене, тебе, мого, свого, його, того.

2. Заперечні займенники ніхто, ніщо у непрямих відмінках, залежно від їх значення, мають подвійний наголос. В інфінітивних реченнях, коли  займенник заперечує можливість здійснення дії за відсутності суб’єкта або об’єкта, наголос падає на префікс: нічого робити, нікому допомогти. В іншому значенні займенника наголос зберігається на корені: нічого не скажу, нікому не скажу.

3. Означальний займенник самий (сама, саме, самі) залежно від змісту може наголошуватися по-різному. Наголос на першому складі самий тоді, коли:

– вживається для підкреслення точно визначеного якогось просторового або часового поняття: до самого вечора, до самого гуртожитку;

• у сполученні з вказівним займенником той для позначення тотожності: той самий, та сама, те саме.

В інших значеннях займенник самий має наголос на закінченні.

д) наголошування дієслів

1. У дієсловах з наголошеним інфінітивним суфіксом -ти (везти, нести тощо) в усіх формах наголос падає на голосний кінцевого складу: везу, везе, веземо, везете; мету, мете, метемо, метете, мела, мело, мели.

2. Безпрефіксні дієслова, у яких наголос падає на суфікс, у першій особі од-нини теперішнього часу мають наголос на закінченні, а в інших особах – на корені: писати – пишу – пишеш; ходити – ходжу – ходиш.

3. Префіксальні дієслова в усіх формах мають наголос на корені: переходити – переходжу – переходиш – переходять.