4. 3. Конспект

Конспект – це короткий письмовий виклад змісту книги, статті, лекції тощо. Виокремлюють конспекти почутого і конспекти прочитаного.

Конспект почутого складається з плану, стисло викладених основних положень, фактів і прикладів У конспекті слухач має можливість записати почуте, висловити своє ставлення до нього у вигляді коротких нотаток, зауважень. Для цього аркуш ділять на дві частини: меншу залишають для власних поміток, зауважень тощо, а на іншій пишуть конспект лекції тощо. Конспектувати почуте важче, потрібно встигнути записати головне, тому варто використовувати скорочення слів, словосполучень. Скорочувати доцільно часто вживані терміни, слова, але так, щоб їх можна було потім прочитати.

Конспект прочитаного складати легше – читач не обмежений у часі й може кілька разів прочитати незрозуміле.

Читаючи працю, слід вирізняти в ній головне, а також те, що варто процитувати. Виокремлюють такі прийоми конспектування:

– вільні – думки автора передаються своїми словами;

– текстуальні – текст записують у вигляді цитат;

– змішані – вільний виклад поєднано з цитуванням.

Рекомендації щодо ведення конспекту:

• Конспект слід вести в окремому зошиті;

• У конспекті прочитаного слід записати паспортні дані книжки, над якою працюєте (бібліографічний опис книжки: прізвище та ініціали автора, назва книги, назва міста, у якому книга видана, видавництво, рік видання, кількість сторінок);

• Бажано скласти план конспекту;

• Матеріали конспекту потрібно записувати на одній, правій сторінці зошита, а ліва служитиме для запису власних думок, коментарів, оцінок, доповнень, уточнень, які можуть з’явитися пізніше;

• Для стислого запису думок варто користуватися: 1) скороченням окремих слів (часто вживаних термінів): ін-т, вид-во; ф-т, у т. ч. тощо; 2) умовними позначеннями, символами, математичними знаками;

• Записуючи цитату, потрібно вказати сторінку, з якої її записано цитуючи, не допускайте неточностей у передачі авторського тексту (якщо є виділення, курсив – усе це потрібно позначити відповідними підкресленнями: напівжирний шрифт – прямою лінією, курсив – хвилястою, розрядку – пунктиром;

• Система конспектування має відповідати одній із найголовніших вимог – бути стислою, зрозумілою.

• Слід використовувати мовні засоби, що виражають хід думок автора та логіку викладу:

Книга присвячена темі (проблемі питанню…).

У книзі розглядається (аналізується, узагальнюється…).

Книга складається з… .

У розділі автор торкається (висвітлює, ставить) питання… .

Автор доходить висновку…

Із сказаного випливає…

На закінчення робить висновок…

Оцінку з боку читача (слухача) можна записати за допомогою слів: автор слушно зауважує; переконливо доводить; поділяє точку зору; слід визнати помилковість тощо.

4.4. Анотація

Анотація – короткий огляд змісту книги, статті, часто із критичною оцінкою. До анотації входять:

• опис бібліографічних даних (автор, назва, місто, видавництво. Рік, кількість сторінок);

• короткий переказ змісту;

• вказівка, кому ця книга адресована.

Розміщують анотацію на звороті титульної сторінки. Прочитавши анотацію, можна мати уявлення про зміст книги.