Приклад 2.4

Фірма бажає продавати свою продукцію – кашкети за ціною 70 грн. за одиницю. Загальні постійні витрати становлять 15 000 грн., а змінні на один кашкет – 60 грн.

Точка беззбитковості = 15 000 / (70 - 60) = 1 500 шт.

Якщо фірма продасть 1 500 кашкетів за ціною 70 грн., вона покриє всі свої витрати, якщо понад 1 500 – отримає прибуток 10 грн. з кожного кашкета. При продажах, менших за 1 500 од., фірма буде збитковою.

У довготерміновому аспекті надходження від реалізації мають покривати всі витрати фірми і приносити запланований прибуток. У короткотерміновому аспекті, якщо на ринку складеться несприятлива ситуація, фірма може працювати доти, доки покриваються її постійні витрати. Таку стратегію (максимально знизивши ціни) можна застосовувати на ринку з метою виживання лише обмежений час.

Наразі на західних підприємствах популярні такі підходи до ціноутворення, за яких враховуються насамперед фактори, котрі більше відносять до попиту, ніж до пропозиції, тобто оцінювання того, скільки покупець зможе і захоче заплатити за запропонований йому товар. Після встановлення ціни рівноваги потрібно проаналізувати всі витрати підприємства задля їх скорочення. Калькуляція фактичної собівартості виробу не може прямо використовуватися при встановленні ціни реалізації, але її треба брати до уваги при розгляді питання про випуск товару, передбачувана ціна реалізації якого встановлена з урахуванням умов ринку.

Деякі фахівці вважають, що рівень попиту взагалі повинен бути єдиним фактором, який слід брати до уваги при встановленні цін, причому виробничі витрати розглядаються при прийнятті рішення як обмежувальний фактор. Такий підхід до ціноутворення можна приймати чи спростовувати, але в будь-якому разі він відображає тенденцію орієнтації ціни не на виробництво, а на попит, тобто, показує, що в умовах ринку немає сенсу часто складати “точні фактичні калькуляції”. Проте знати можливі межі зниження цін залежно від впливу багатоманітних ринкових факторів для підприємства так само необхідно, як досліджувати сам ринок. Тому в західному управлінському обліку існують поняття довго- та короткострокової нижніх меж ціни.

Довгострокова нижня межа ціни показує, яку ціну можна встановити з тим, щоб мінімально покрити повні витрати на виробництво та збут товару (дорівнює повній собівартості виробу); короткострокова нижня межа ціни орієнтована на ціну, що покриває лише змінні витрати (дорівнює собівартості лише в частині змінних витрат). Розрахунок довгострокової нижньої межі ціни пов’язаний з калькулюванням повної собівартості виробів, короткострокової – з урахуванням і калькулюванням у розрізі змінних витрат.

Актуальним для вітчизняних промислових підприємств, що дістали можливість виходу зі своєю продукцією на зовнішні ринки, або підприємств з участю іноземного капіталу є завдання встановлення ціни на експортну продукцію, причому найчастіше таку ціну потрібно встановлювати якомога нижчою, щоб укорінитись на ринку.