Приклад 2.1
Фірма “Каштан” випускає взуття за ціною 200 грн. за одну пару. Змінні витрати на виробництво та збут одиниці продукції становлять 134 грн., постійні витрати – 8 грн. за пару. Обсяг реалізації – 10 000 пар. Надійшла пропозиція про закупівлю 1000 пар за ціною 140 грн. за пару. Враховуючи, що фірма має невикористані потужності, чи варто їй прийняти цю пропозицію?
Оцінимо основне виробництво:
собівартість пари: 134 + 8 = 142 грн;
прибуток: (200–142) × 10 000 = 580 000 грн.
Оцінимо додаткове замовлення:
собівартість нового замовлення: 134 грн. (постійні витрати 8 грн. вже віднесені на основне виробництво);
прибуток від нового замовлення: (140-134)×1 000=6 000 грн.;
загальний прибуток дорівнює: 580 000+6 000=586 000 грн.;
Фірмі не варто відмовлятися від запропонованої угоди, бо додаткових постійних витрат для виконання замовлення не потрібно, а продаж збільшить валовий прибуток.
Для системи управлінського обліку характерним є те, що вона базується на класифікації витрат на постійні та змінні, і собівартість формується, виходячи лише зі змінних витрат. Постійні витрати збираються на окремому рахунку і з певною періодичністю списуються на дебет рахунку фінансових результатів, наприклад “Прибутки та збитки”.
При системі управлінського обліку схема побудови звітів буде багаторівневою. У ній будуть наявні вже два показники фінансових результатів діяльності - це:
маржинальний дохід;
прибуток.
Приклад 2.2
№ з/п |
Показник |
Значення грн. |
1 |
Виручка від реалізації продукції |
1 000 |
2 |
Змінні витрати |
600 |
3 |
Маржинальний (валовий) дохід (1–2) |
400 |
4 |
Постійні витрати |
200 |
5 |
Прибуток (3–4) |
200 |
Суму постійних витрат і прибутку називають маржинальним доходом, або сумою покриття. Особливістю цієї системи є те, що вона надає можливість вивчати взаємозв’язки між обсягами реалізації, витратами та прибутком.
Формування фінансового прибутку підприємства залежить в багатьох випадках не тільки від рівня витрат, але й від встановленої ціни на товар.
Аналіз беззбитковості
Виробники не просто перепродають те, що постачають інші. Отже, вони не можуть використовувати простий метод націнок. Виробники створюють товар і, таким чином, їм потрібно обчислювати свої витрати.
П’ять видів витрат беруться до уваги виробником при їх підрахунку. Отже, це:
1. Фіксовані витрати, включаючи оренду, відсотки, заробітну плату керівництву та іншим працівникам, що не задіяні безпосередньо у виробництві.
2. Матеріали, витрати на сировину та інші складові, що йдуть на створення продукції.
3. Зарплата всім працівникам, безпосередньо задіяним у виробництві.
4. Загальнозаводські накладні витрати, включаючи витрати на утримання будівель та обладнання, систему безпеки та інші аналогічні витрати.
5. Витрати на просування, продаж, а також адміністративні витрати.
Підприємства, що в змозі визначити всі свої змінні витрати (зі зміною обсягів виробництва), можуть використовувати цю інформацію для розрахунку точки беззбитковості, тобто того обсягу реалізації при певному рівні ціни, що покриє всі визначені витрати.
Однією з найважливіших особливостей цього підходу є аналіз взаємозв’язку обсягу виробництва, собівартості та прибутку на базі поділу витрат підприємства на постійні і змінні. Аналіз проводять за допомогою графіка (див. рис. 2.10) взаємозв’язку обсягу виробництва, собівартості та прибутку, а також різноманітних арифметичних підрахунків. Точніше, його потрібно назвати графіком взаємозв’язку обсягу, собівартості та виручки, адже значення саме цих показників позначаються на осях координат. До того ж, у результаті графічної й аналітичної побудови можливо аналізувати не тільки прибуток, але й маржинальний дохід, які є похідними від величин виручки та витрат. Власники і керівники підприємства можуть використовувати цей аналіз беззбитковості для визначення ціни, за якою вони набудуть найкращих шансів уникнути збитків і заробити бажаний прибуток.
Для цього потрібно насамперед поділити всі витрати підприємства умовно на дві категорії – постійні і змінні [18].