Калькуляція собівартості
Для визначення вартості виробництва продукції, збуту, адміністративного процесу використовують калькуляцію. Це, по суті, реєстрація, упорядкування і розподіл витрат, що виникли на підприємстві. Метод калькуляції тісно пов’язаний із бухгалтерським обліком, який докладніше описує витрати. За допомогою калькуляції можна використовувати аналіз управління виробництвом. Калькуляцію можна проводити двома шляхами: з повним розподілом видатків та відповідно до змінних витрат.
До калькуляції собівартості з повним розподілом витрат, або повної калькуляції, вдаються, коли прагнуть максимально точно розрахувати витрати по кожному продукту або послузі. Відповідно до цієї методики кожен продукт, що виробляється, містить в собі частку як усіх постійних, так і змінних витрат, тобто включає абсолютно всі витрати, що виникають на підприємстві при виробництві продукції або наданні послуг. Фактично всі витрати підсумовуються і діляться на кількість виробленої продукції. Найголовніша проблема при використанні цього методу – як правильно віднести певні види витрат на конкретний продукт.
Найпростіше здійснити повну калькуляцію можна лише в тому разі, якщо підприємство виробляє один вид продукції.
Для того щоб визначити прибутковість продукції або послуги, потрібно враховувати, що кожна з них повинна включати в себе не тільки прямі витрати, але й частину всіх інших витрат, пов’язаних з діяльністю підприємства. Для правильної калькуляції собівартості з повним розподілом витрат необхідно:
визначити центри витрат, тобто місце фактичного виникнення витрат. Серед них можна вирізнити:
головні центри витрат – підрозділи, що безпосередньо виробляють продукцію;
проміжні центри витрат – підрозділи, що забезпечують діяльність головних центрів витрат;
загальні центри витрат – підрозділи, що забезпечують діяльність підприємства в загалом.
встановити для кожної категорії витрат прямі і непрямі витрати;
розподілити прямі видатки на об’єкти витрат і розподілити непрямі витрати на центри витрат;
розподілити валові витрати центрів витрат на об’єкти витрат.
Метою калькуляції витрат за змінними витратами, або прямої калькуляції, є поділ витрат на змінні і постійні для визначення валового прибутку. Змінні витрати розглядаються так само, як і прямі витрати в системі повної калькуляції. Але, на відміну від цього методу, постійні витрати зазвичай не розподіляються на продукти. На практиці буває досить складно розділити постійні і змінні витрати. Адже деякі витрати не можна назвати ані цілковито постійними, ані цілковито змінними, і може знадобитися ретельний аналіз для того, або зарахувати їх до групи умовно постійних або умовно змінних відповідно до характеру діяльності конкретного підприємства.
Постійні витрати не залишаються незмінними. Наприклад, настає момент, коли будь-яке подальше збільшення обсягу виробництва вимагатиме додаткового обладнання. Деякі витрати можна розглядати як постійні лише в межах певного періоду часу. Тому ми говоримо про умовнопостійні витрати, тобто постійні лише щодо певного періоду часу або певного асортименту продукції.
Кожне підприємство для цілей управлінського обліку самостійно має визначити, які витрати належать до постійних і змінних, а також становити терміни їх перегляду.