2.1. Витрати на підприємстві: види і класифікація

Особливістю фінансового управління підприємств в умовах ринкової економіки є розподіл обліку на бухгалтерський і управлінський. Правильне ведення бухгалтерського обліку і складання зовнішньої бухгалтерської звітності регламентуються державою. Ведення внутрішнього управлінського обліку та контролю – це внутрішня справа кожного підприємства.

Розглянемо систему внутрішнього управлінського обліку та її елементи, які поки що тільки розвиваються в Україні. Йдеться про систему внутрішнього обліку, призначеного для надання своєчасної управлінської інформації для прийняття рішень. Підприємці доволі часто запитують, чи треба вести дві системи обліку – зовнішню і внутрішню. Правильна відповідь: так, оскільки зовнішня система не відображає реального стану речей на підприємстві. Звітні дані лише фіксують певні фінансові факти, але їх явно замало для прийняття рішень. Значно більшу цінність становить система внутрішнього обліку. Адже вона не регламентується законодавчо і кожне підприємство самостійно вирішує, як має будуватися система внутрішнього обліку та контролю. Керівники підприємств самі вирішують, яким чином класифікувати витрати, як проводити калькуляцію собівартості і як формувати ціну на продукт.

Структура витрат

В основу будь-якого управлінського рішення покладена відповідь на базове питання: як співвідносяться витрати на діяльність з її результатами, тобто прибутком?

Усі витрати підприємства, пов’язані з його діяльністю, можна умовно розподілити на дві основні групи: постійні і змінні.

Постійні витрати – це ті, що не змінюються зі зміною обсягів виробництва та реалізації продукції. Підприємство несе такі видатки навіть у тому разі, коли нічого не виробляє. До них можна віднести орендну плату, амортизаційні платежі, лізингові платежі, плату за комунальні послуги, видатки на рекламу, охорону, страхові платежі, податки, погашення кредиту, заробітну плату адміністративному персоналу, резерви непередбачених витрат, оплату за прибирання приміщення тощо.

Змінні витрати змінюються пропорційно до обсягів виробництва та реалізації продукції. До них можна віднести платежі за сировину і матеріали, витрати на утримання обладнання, відрядну заробітну плату робітникам, транспортні видатки, комісійні винагороди тощо.

Під собівартістю продукції розуміють усі витрати, що несе виробник по виробництву та реалізації продукції.

Розрізняють такі види собівартості:

• виробнича;

• реалізації продукції;

• повна.

Під виробничою собівартістю продукції (чи вартістю виробництва) розуміють усі витрати, пов’язані з процесом виробництва даної продукції (сировина, матеріали, заробітна плата виробничого та допоміжного персоналу, електроенергія тощо).

Собівартість реалізації (чи вартість реалізації) формується з витрат на реалізацію продукції (витрати на рекламу, просування товару, пакування, транспортування, заробітну плату торговим агентам тощо).

Повна собівартість продукції складається з виробничої собівартості та собівартості реалізації плюс адміністративні витрати підприємства.

Коли виробляється кілька видів продукції, витрати необхідно розподілити по кожному з них. Для цього витрати поділяють на дві категорії: прямі і непрямі.

Прямі витрати – це такі, що безпосередньо пов’язані з виробництвом певного продукту або наданням послуги. Прикладом таких витрат можуть слугувати сировина та матеріали, плата виробничим працівникам.

Непрямі витрати – це такі витрати, що їх неможливо безпосередньо пов’язати з певним продуктом чи послугою, але які необхідні для роботи підприємства. Як приклад можна навести накладні й адміністративні витрати.

Використовуючи таку класифікацію, визначення собівартості продукції можливо представити за схемою, зображеною на рис. 2.1.

ПРЯМІ ВИТРАТИ:

Заробітна плата

Матеріали

Сировина

НЕПРЯМІ ВИТРАТИ:

Загальновиробничі витрати

Адміністративні витрати

Маркетингові і збутові витрати

Рис. 2.1. Структура витрат підприємства