4.Зовнішня політика

Україна, незважаючи на свій, по суті, колоніальний статус у складі СРСР, певною мірою була причетною до міжнародної політики. Передусім це було пов'язано з визнанням її у 1945 р. членом-фундатором ООН, що давало можливість протягом усього післявоєнного періоду час від часу нагадувати світовій спільноті про своє існування. Ставши незалежною, Українська держава розпочала якісно новий етап у зовнішньополітичній діяльності, головним змістом якого було перетворення її з об'єкта геополітики у рівноправного суб'єкта міжнародного співтовариства.

Основний принцип зовнішньополітичної стратегії України був закладений ще Декларацією про державний суверенітет. Українська РСР урочисто проголосила про свій намір стати в майбутньому постійно нейтральною державою, яка не бере участі у військових блоках і дотримується трьох неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не набувати ядерної зброї. Декларація також наголошувала, що Україна визнає перевагу загальнолюдських цінностей над класовими, пріоритети загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного правд тощо.

Наступним кроком у формуванні зовнішньополітичної стратегії Української держави, який визначив її базові національні інтереси та завдання, стали «Основні напрямки зовнішньої політики України» , схвалені Верховною Радою 2 липня 1993 р. У документі наголошувалося, що неодмінною умовою розбудови української державності є ЇЇ активне та повномасштабне входження до світового співтовариства. Зовнішня політика України спрямовувалася на утвердження І розвиток України як незалежної демократичної держави; збереження її територіальної цілісності та недоторканості кордонів; входження національного господарства У"світову економічну систему для його повноцінного економічного розвитку, підвищення добробуту народу; захист прав та інтересів громадян України, ЇЇ юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів Із зарубіжними українцями і вихідцями з України; поширення у світі образу України як надійного І передбачуваного партнера.

Основоположними чинниками зовнішньополітичного курсу України визначалися: відкритість зовнішньої політики, співробітництво з усіма зацікавленими партнерами, уникнення залежності від окремих держав; засудження війни як знаряддя національної політики, прагнення до вирішення будь-яких міжнародних спорів виключно мирними засобами; дотримання принципів взаємоповаги, рівноправності, невтручання у внутрішні справи інших держав; відсутність територіальних претензій до сусідніх держав і невизнання територіальних претензій до себе; дотримання міжнародних стандартів прав людини, принципу неподільності міжнародного миру І міжнародної безпеки, визнання пріоритету загальнолюдських цінностей, загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішнього права, засудження практики подвійних стандартів у міждержавний стосунках.

Важливим чинником формування зовнішньополітичної стратегії стало прийняття нової Конституції України. Вона юридично закріпила основні принципи зовнішньополітичної діяльності Української держави, спрямовані на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародною права.

Перші кроки України на міжнародній арені в значній мірі були зумовлені прагненням вийти з-під нав'язливого впливу Росії, яка ніяк не могла побороти імперський комплекс "старшого брата". Трохи пізніше ця ситуація знайшла своє відображення у трансформації проголошеного Декларацією про державний суверенітет України принципу нейтралітету і позаблоковості. Так, у згадуваних уже "Основних напрямках зовнішньої" політики України" зазначалося: "З огляду на кардинальні зміни, які відбулися після розпаду СРСР і які визначили сучасне геополітичне становище України, проголошений нею свого часу намір стати у майбутньому нейтральною та позаблоковою державою має бути адаптований до нових умов і не може сприйматися за перешкоду для її повно масштабної участі у загальноєвропейській структурі безпеки".

Початок входження України у світовий політичний простір був доволі обнадійливим. Протягом першого року існування українську державність визнали понад 130 країн світу, дипломатичні відносини було встановлено у повному обсязі з 106 з них, а 40 держав відкрили у Києві свої представництва. До січня 1993 р. українська дипломатія уклала 35 міжнародних і 88 міжурядових двосторонніх договорів.

Важливою подією на шляху європейської інтеграції України, свідченням її незалежної й рівноправної міждержавної політики стало підписання Президентом Кравчуком 26 лютого 1992 р. у столиці Фінляндії Гельсінського заключного акта. Головним принципом цього документа було положення про відсутність територіальних претензій та непорушність кордонів.

Певне напруження у стосунки між Українською державою та Заходом, а також Росією внесла проблема ядерної зброї, розміщеної на українській території. Після розпаду СРСР Україна стала третьою за могутністю ядерною державою в світі після США і Росії, з арсеналом більшим, ніж у Великобританії, Франції та Китаю разом узятих. У той же час наша країна підтверджувала свій намір стати без'ядерною державою, проголошений у Декларації про державний суверенітет, і навіть розпочала цей процес — до березня 1992 р. з України в Росію було вивезено 57% тактичної ядерної зброї. Однак із загостренням напруженості у відносинах між Україною та Росією, викликаної суперечками про підпорядкування Чорноморського флоту та претензіями Росії на Крим, Президент Кравчук 12 березня 1992 р. оголосив про тимчасове припинення вивезення зброї. Українська держава поставила перед світовим співтовариством вимоги про надання їй твердих гарантій безпеки І територіальної цілісності, особливо з огляду на зростання російської небезпеки, та достатньої фінансової і технічної допомоги для потреб ядерного роззброєння. Остаточного компромісу було досягнуто 14 січня 1994 р., коли у Москві президенти України, США та Росії підписали тристоронню заяву, згідно з якою США та Росія пообіцяли надати Україні гарантії безпеки, як тільки вона стане учасником Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ) як держава, що не володій ядерною зброєю. Ці гаранти передбачали поважання незалежності і суверенітету України, недоторканість її кордонів, територіальну цілісність, утримання від загрози силою чи її використання, економічного тиску на Україну тощо. Такі ж гарантії безпеки Україні готова була надати Великобританія. Крім того, Україна мала отримати "справедливу та своєчасну компенсацію" за вартість високозбагаченого урану, що містився у ядерних боєзарядах, розташованих на її території, по мірі того як ці боєзаряди вивозитимуться до Росії на розукомплектування. Зокрема Росія у порядку компенсації зобов'язувалася постачати в Україну низько збагачений уран для потреб її атомної енергетики, а США мали надати технічну та фінансову допомогу для безпечного демонтажу ядерної зброї. 16 листопада 1994Р. Верховна Рада ухвалила рішення про приєднання України до ДНЯЗ. У 1996 р. Українська держава виконала взяті на себе зобов'язання, остаточно позбувшись ядерного арсеналу. Таким чином Україна стала першою країною, яка відмовилася від ядерної зброї, зробивши одночасно крок до без'ядерного майбутнього світу.

Вирішення проблеми ядерного роззброєння стало для України, за влучним висловом історика О.Бойка, своєрідним ключем, яким можна було відімкнути двері у західний світ. Зростання зовнішньополітичної активності України у західному напрямку виявилося у тому, що на 1 січня 1995 р. вона була членом 37 міжнародних міжурядових організацій, зокрема Світового банку. Міжнародного валютного фонду. Європейського банку реконструкції і розвитку, у тому ж році стала повноправним членом Ради Європи, а в наступному — Центральноєвропейської ініціативи. Україна першою з країн СНД ще у 1994 р. підписала угоду про партнерство і співробітництво з Європейським Союзом, вступ до якого с її стратегічною метою. У 1998 та 2000 роках Указами Президента затверджено Стратегію і Програму інтеграції України в ЄС. Важливе значення для становлення відносин між нашою державою та Євросоюзом мало схвалення Європейською Радою у грудні 1999 р. Спільної стратегії ЄС щодо України. Принциповим кроком у зміцненні та розвитку стратегічного партнерства стали п'ятий саміт "Україна — ЄС", який відбувся в Ялті у вересні 2001 р., а також прийняття "Плану дій ЄС у галузі юстиції та внутрішніх справ в Україні". Така послідовна робота виводить увесь комплекс відносин Україна — ЄС у площину практичної реалізації завдань, пов'язаних із вступом у майбутньому нашої держави до Євросоюзу.

Продуктивними є стосунки України з НАТО, У 1994 р, вона приєдналася до програми співробітництва з НАТО "Партнерство заради миру". У травні 1997 р. у Києві було відкрито інформаційний центр НАТО. а в липні того ж року в Мадриді Україна і НАТО підписали Хартію про особливе партнерство, де, серед іншого, зазначалося, що "НАТО продовжуватиме підтримувати суверенітет та незалежність України, її територіальну цілісність.., а також принцип непорушності кордонів". 23 травня 2002 р. Рада національної безпеки і оборони України прийняла рішення, введене в дію указом Президента, про розробку і узгодження нової стратегії відносин України з НАТО, зорієнтованої на поступове набуття в майбутньому повноправного членства в Альянсі. Через рік, 19 червня 2003 р., мету вступу в НАТО було зафіксовано Верховною Радою у Законі "Про основи національної безпеки України".

Активною є участь України в миротворчих силах ООН, які виконують завдання у регіонах, де тривають міжетнічні та громадянські конфлікти.

Динамічнішим стало двостороннє співробітництво України з такими державами, як США, Канада, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Австрія та ін. Для Заходу, і особливо для Європи, стабільна Україна сьогодні потрібна не стільки як потенційна противага Росії чи буфер між останньою й західним світом, а, головним чином, як джерело стабільності в центрі Європи, сила, здатна спільно з іншими країнами зупинити потоки нелегальний мігрантів, наркотиків, зброї й організованої злочинності. Останнє особливо є актуальним у зв'язку з низкою безпрецедентних терористичних актів, які сталися 11 вересня 2001 р. у Нью-Йорку та Вашингтоні і привели до кількатисячних людських жертв та значних руйнувань.

Вони похитнули більш-менш налагоджену систему міжнародних відносин на всіх рівнях: глобальному, міжнародному та двосторонньому. Україна підтримує зусилля світової спільноти, спрямовані проти те­роризму, на викорінення та запобігання усіляким його проявам.

Плідно розвиваються відносини із західними сусідами, передусім Польщею, яка є стратегічним партнером України, а також Угорщиною, Чехією, Словаччиною. Дещо напруженими певний час були стосунки з Румунією, окремі політичні кола якої висували до України територіальні претензії щодо Північної Буковини і Бессарабії, порушували питання про зміну лінії проходження державного кордону, висловлювали претензії щодо українського острова Зміїного. Проте на сьогоднішній день сторонам вдалося дійти порозуміння у принципових питаннях. Вони похитнули більш-менш налагоджену систему міжнародних відносин на всіх рівнях: глобальному, міжнародному та двосторонньому. Україна підтримує зусилля світової спільноти, спрямовані проти тероризму, на викорінення та запобігання усіляким його проявам.

Плідно розвиваються відносини із західними сусідами, передусім Польщею, яка є стратегічним партнером України, а також Угорщиною, Чехією, Словаччиною. Дещо напруженими певний час були стосунки з Румунією, окремі політичні кола якої висували до України територіальні претензії щодо Північної Буковини і Бессарабії, порушували питання про зміну лінії проходження державного кордону, висловлювали претензії щодо українського острова Зміїного. Проте на сьогоднішній день сторонам вдалося дійти порозуміння у принципових питаннях.

Важливими для України є двосторонні міждержавні зв'язки з країнами СНД, а також багатосторонні консультації та переговори в рамках співдружності. Щоправда, від самого початку створення СНД намітилася різниця в стратегії України і Росії щодо майбутнього цього об'єднання. Якщо Росія, яка дедалі активніше ставала на шлях неоімперіалізму, прагнула до зміцнення структур СНД, надання їм можливості безпосередньо впливати на перебіг подій у державах співдружності, то Україна, навпаки, вбачала в СНД передусім механізм "цивілізованого розлучення", який би доповнював і координував процес формування якісно нових двосторонніх відносин з незалежними державами, утвореними на території колишнього СРСР, а тому обстоювала суто консультативний характер органів співдружності та їхніх рішень. Виходячи з цих засад, наша держава послідовно виступає проти надання СНД статусу суб'єкта міжнародного права, заперечує проти створення будь-яких наднаціональних органів. Вона не підписала Договору про колективну безпеку. Статуту СНД та цілу низку Інших документів, які могли б якимось чином обмежити її суверенітет (юридично Україна сьогодні не повноправний член СНД, а лише "країна-учасниця" з асоційованим статусом), І розглядає співдружність на нинішньому етапі як інструмент економічного співробітництва.

У відстоюванні своєї позиції щодо СНД Україна спирається передусім на підтримку Грузії, Узбекистану, Азербайджану, Молдови, разом з якими вона створила міждержавне об'єднання під назвою ГУУАМ, та Туркменістану, котрі також насторожено ставляться до спроб Росії перетворити співдружність на наддержавне утворення. Спільні економічні та політичні інтереси зближують Україну і з Іншими державами СНД.

Завданням особливого значення є для України налагодження збалансованого і дійсно партнерського співробітництва з Росією, при одночасній ефективній протидії будь-яким посяганням на свою незалежність. Однак, досі значна частина представників московської політичної еліти не змогла позбавитися від імперського мислення і демонструє неготовність сприймати нові незалежні держави, в тому числі і Україну, як рівноправних партнерів. Так, вже через два дні після проголошення української незалежності російський президент Б.Єльцин заявив, що Росія залишає за собою право переглянути кордони тих республік, які виходять зі складу СРСР. З того часу, незважаючи на деклароване стратегічне партнерство між Україною і Росією, серед російських політиків та в російських засобах масової інформації тривалий період практично не зникали теми "російського статусу" Криму та Чорноморського флоту, досі продовжуються спекуляції так званою проблемою порушення прав "русскоязьічного населення" за кордоном тощо. Російський парламент неодноразово приймав постанови, які були не лише відкритим втручанням у внутрішні справи нашої держави, але и містили територіальні претензії до неї. Таке грубе порушення міжнародного права засудила Рада Безпеки ООН.

Прагнучи примусити Україну до поступок, Росія щонайменше сім разів протягом трьох років переносила процедуру укладання російсько-українського Договору про дружбу, співробітництво і партнерство, який був парафований у 1995 р., а підписаний лише ЗО травня 1997 р. Тривалий час вона безпідставно зволікала з делімітацією кордону між нашими країнами. Тільки в січні 2003 р., під час приїзду президента В. Путіна в Київ, було нарешті підписано Договір про суходільний кордон між Росією та Україною. Але статус Азовського моря та Керчинської протоки досі не визначено. Сторони ніяк не можуть дійти згоди через завищені претензії Росії. До цих пір з вини російської сторони не розв'язано проблеми, пов'язані з передачею Україні частини закордонної власності колишнього СРСР.

Значною проблемою України у відносинах з Росією залишається залежність від поставок російських газу і нафти. Заборгованість за енергоносії, яка становить понад 1 млрд. дол., стає дедалі вагомішим важелем тиску Кремля на зовнішню та внутрішню політику України, загрожує її державному суверенітету. Вже зараз, реалізуючи свої інтереси та вплив в Україні, Росія викуповує контрольні пакети акцій ліквідних українських підприємств, бере під свій контроль енергорозподільні мережі. (За оцінками аналітиків, до 2005р. майже 30% продукції в Україні випускатиметься за участю російського капіталу, який здебільшого має вузькі та специфічні сфери впливу, як правило, в стратегічних галузях виробництва). Москва докладає значних зусиль, в тому числі за допомогою проросійського лоббі в уряді та Верховній Раді, щоб віддалити Україну від процесів європейської інтеграції. Тривожним чинником на фоні російсько-американського зближення та слабкості нинішньої української влади є зростання економічного і політичного домінування Росії на пострадянському просторі. Від успішного вирішення цього складного комплексу проблем багато чому залежать не лише подальші українсько-російські відносини, а й майбутнє самої України.

Питання

для самоконтролю і закріплення матеріалу з тем:

Історичні передумови формування української державності. Київська русь,

Її суспільно – політичний розвиток.

1. Первісні люди та її спосіб життя

0. Які факти свідчать про “неолітичну революцію” на землях,

яким згодом судилося стати Україною? Назвіть фактори, що її зумовили.

0. Чи можна вважати трипільське суспільство на території України протоцивілізацією? Обґрунтуйте свою думкую

1. Порівняйте заняття та побут первісних спільнот українського Степу, Лісостепу та Полісся в епоху бронзи. Чим зумовлені виявлені Вами відмінності?

1. Кочові народи на території України . Кіммерійці, скіфи, сармати.

   0. Найдавнішим народом на території України були:

а) кіммерійці

б) скіфи

в) сармати

0. Про кого йдеться у тексті?

Ці люди займалися перегінним скотарством, відзначалися високою культурою бронзи та керамікою з кольоровими інструкціями. Їхні царі були племінними ватажками. Народ цей мав культурні зв’язки з Кавказом, Закавказзям, малою Азією, Гальштадтом, Шлезьком. Він прийшов невідомо звідки і зник невідомо куди:

а) кіммерійців

б) скіфів

в) сарматів

0. Племена, що жили на більшій частині сучасної України в ХІІ-ІІІ ст. до н.е., давньогрецькі автори об’єднували під назвою:

а) кіммерійці

б) скіфи

в) сармати

0. Про який народ ідеться в тексті?

В Європі є скіфський народ, що живе тепер навколо озера Меотіди і відрізняється від інших народів .... Жінки їздять верхи, стріляють з луків і кидають дротики, сидячи на конях, і б’ються з ворогами, поки вони дівчата, а заміж вони не йдуть, поки не заб’ють трьох ворогів , і оселяться жити з чоловіками не раніше, як принесуть звичайні жертви. Та, що вийде, перестає їздити верхи, поки прийде потреба поголовно виступати в похід:

а) кіммерійців

б) сарматів

в) гунів

2. Походження слов’янських народів: Анти. Розселення східних слов’ян.

   0. Охарактеризуйте заняття, побут та світогляд східних слов’ян у другій третині І тис.н.е.

   1. Чи можна стверджувати, що в суспільстві антів існували передумови для переходу до цивілізації? Аргументуйте свій висновок.

   2. Предками українців вважають:

а) венедів та антів

б) антів та славинів

в) склавинів та венедів

0. Із наведених у дужках варіантів відповіді виберіть правильний:

1. Суспільний устрій східних слов’ян мав перехідний характер: на зміну родоплемінній організації прийшла (родова община, сусідська община, патріархальна сім’я), а замість об’єднань за кровною спорідненістю виникають територіальні (родові союзи, племінні союзи, нації).

1. Утворення Київської Русі. Норманська Теорія. Становлення державності.

   0. Які зміни в господарському житті східних слов’ян зумовили утвердження майнової та соціальної нерівності в їхньому суспільстві?

   1. Чому саме землі полян стали основою, а Київ – столицею держави Рюриковичів?

2. Київська Русь в період найбільшого піднесення та могутності. Правління В.Великого та Я.Мудрого.

   0. Чи вичерпує причини прийняття християнства Руссю твердження: язичництво на відміну від християнства не могло забезпечити панування князя над підданими? Обґрунтуйте свою точку зору.

   1. Чи можна стверджувати, що Русь, прийнявши в Х ст., християнство, увійшла в лоно європейської цивілізації, стала “своєю ” серед європейських держав?

   2. Порівняйте внутрішню та зовнішню політику князів Олега і Святослава та Володимира і Ярослава. Чим зумовлені виявлені Вами якісні відмінності?

   3. Чи згідні Ви з твердженням, що за часів Ярослава Мудрого Київська держава була найбільшою державою в Європі? Аргументуйте свою точку зору.

   4. Розкрийте основні тенденції політичного життя русичів у період правління перших Рюриковичів (від Олега до Святослава).

3. Причини та етапи феодальної роздробленості. Занепад Київської Русі з др. пол. ХІ ст.

   0. Із наведених суджень про причини політичного роздроблення Київської Русі виберіть правильні:

а) господарський розвиток та піднесення політичної ролі окремих міст, що вступили в суперництво з Києвом

б) розвиток вотчинного землеволодіння

в) масові селянські заворушення, виступи міщан

г) зростання політичної ролі боярства

д) відсутність загальновизнаного порядку заміщення великокнязівського престолу, усобиці князів

е) занепад Києва внаслідок військових конфліктів та переміщення торгівельних шляхів

ж) втручання у внутрішні справи Русі держав, які прагнули її військового і політичного ослаблення

з) вторгнення монголо – татар, які підірвали військову міць київського князя

к) великі розміри держави, що утруднювало економічні зв’язки та культурну консолідацію її населення

л) занепад науки, мистецтва та моральності населення

6. Культура Київської Русі

7.1. Із наведених виберіть ті жанри усної народної творчості, які були поширені в Київській Русі: обрядові пісні, думи, історичні пісні, казки, балади, легенди, загадки, замовляння, заклинання, билини, літописи, повчання.

7.2. Книги в Київській Русі писали на :

а) папері

б) пергаменті

в) бересті

7.3. Автором “Повісті минулих літ” традиційно вважають:

а) митрополита Іларіона

б) монаха Нестора

в) князя Володимира Мономаха

7.4. Охарактеризуйте роль Церкви і духовних осіб у давньоруському суспільстві. Чому більшість руських митців були церковними діячами?

7.5. Які ідеї та моральні цінності утверджувалися в художній культурі Русі Х-ХІІІ ст..?

7.6. Які основні теми та проблематика усної народної творчості Руської землі у Х – ХІІІ ст.?