2. Формування Київської Русі. Перші київські князі (Олег, Ігор,Ольга, Святослав)

У той час як Руська земля розвивалася й міцніла, на півночі у Славії, розгорялися внутрішні чвари. Для їх подолання на місцевий престол у 862р. Було запрошено норманського князя Рюрика. Прибувши разом зі своїми братами Синеусом і Трувором та військовою дружиною, новий приятель заходився підпорядкувати собі ворогуючі племена.

У 879р. Рюрик помирає і влада переходить до його малолітнього спадкоємця Ігоря. Хоча насправді фактичним правителем був опікун останнього – воєвода Олег.

У 882р. Олег організував похід на кривичів, головним містом яких був Смоленськ, а тоді, підступно вбивши київського князя Аскольда, заволодів і Києвом. Це був, по суті , династичний переворот. Коли замість династії Київичів, яка зійшла з історичноїарени. Зявляється династія Рюриковичів, оскільки формальним правителем вважався Ігор Рюрикович.

З утвердженням Олега в Києві вплив Руської землі, що обєднювала Київщину, Переясливщину,Чернігівщину, як її назва на інші північні території. Формується «Руська земля» у широкому значенні. У звязку з тим, що центром держави був Київ, в історичній літературі вона дістала назву Київської Русі ( Давньоруська держава, Русь-Україна, Київська держава, Двня Русь).

Князювання Олега в Києві (882-912) характеризувалося послідовної і наполегливою політикою інкорпорації ( від лат. – включення до складу) словянських і несловянських племен Східної Європи до складу Руської держави. Влада Києва поширилася не лише на полян, древлян і сіверян, але й на новгородських словян, кривичів, радимичів, хорватів, уличів, несловянські племена чудь і меря. Якщо руська земля являла союою федерацію племен, то натомість зявлялася централізована держава із самодержавною формою правління. Приєднані землі одразу ж обкладалися даниною, первісною формою якого було полюддя ( від «ходіння по людях»). Місцеве населення також мало також літописи в значенні «край», «земля» і стосувалася Середньої Наддніпрянщини. У пізніших літописних звістках зустрічаються в тому ж значенні згадки про Україну Галицьку, Волинську та ін. Поступово термін « Україна», «Країна», «Вкраїна» персоніфікується і вживається як власна назва всієї території, де проживав український етнос. Назва «Україна» поширюється також в Європі, де, починаючи з другої половини ХVI ст., на багатьох географічних мапах поряд зі старою назвою 2 Русь» зустрічається нова назва Україна. Таким чном Україна стає народною назвою окремої землі з окремим народом. Разом з тим , за давньою традицією українці продовжували називати себе народом «руським» ( в Галичині та Закарпатті, кі не входили до складу Росії й немали потреби захищати від неї свою окремишніть, термін «русин», «руський» вживалися аж до кінця ХІХ- поч. ХХст.), а росіян «московитами», «москалями».

Як і норманська теорія походження Київської Русі, не витримала критичної перевірки хозарська гіпотеза американського вченого О. Пріцака, яка виводила давньоруську державність з Хозарського каганату. Насправді Русь і Хозарія становили собою паралельні утворення, що розвивалися в приблизно однакових хронологічних межах.

Підсумовуючи розгляд проблеми походження централізованої держави на чолі з Києвом, слід зазначити, що її формування було наслідком органічного розвитку східнословянських племен, зумовленого низкою соціально-економічних, політичних та зовнішніх чинників. Відбувається майнове і соціальне розташування. Племінна знать – князь, бояри ,дружиники – поступово зосереджує у своїх руках чималі багатства, захоплює землі сільської общини, використовує працю рабів та збіднілих одноплемінників, перетворюючи їх на феодально залежних.

Розвиток ремесла, зародження товарного виробницва зумовили поглиблення суспільного розподілу праці, розширення обміну всередині та між общинами. Це в свою чергу викликало активізацію в торгівлі – як внутрішньої, так і зовнішньої, сприяло міжрегіональних звязків, фформуванню спільної матеріальної культури. Виникають міста. Спочатку це були невеликі ремісничого-торговіпоселення, які згодом ставали центрами племінних обєднань.

Посилення обєднавчих тенденцій у суспільстві, укрупнення територіальних утворень, їх військова активність вимагали нових методів і форм управління. Народні віча стають неефективними. На чільне місце висувається князівська влада – спочатку виборна, а потім спадкова. Дружина як обєднання професійних воїнів поступово стає органом примусу.

Ще одним фактором, що відіграв важливу роль у державотворенні, була постійна загроза взовні. Вона підштовхувала, словянські землі консалідації та зміцнення сил. До того ж хлібороби-общинники були зацікавлені, щоб князь і дружинники зі зброєю в руках захищали їх, позбавляючи від обтяжливих і небезпечних ратних справ.

Писемні джерела, в т. ч. й « Повісті времених літ» літописця Нестора, засвідчують перші кроки в становленні централізованої держави на українських землях з VI ст.Важливим моментом у цьому процесі було заснування Києва ( припускається, що він виник наприкінці V – у першій пол. VI ст.) котрий не лише став осередком політичної консолідації Полянського міжплемінного союзу, а й швидко зайняв позиції головного політичного та соціального центру східних словян. Першим київським князем, згідно з літописом, був Кий.

Наприкінці VIII- у першій половині IX ст., як уже зазначилося у попередній лекції, у Середньому Подніпровї склалося стабільне праукраїнське державне обєднання Руська земля. До його складуввійшли поляни, сіверяни, древляни.

Руська земля

За правління Кия Руська земля посилила вплив на навколишні племена та активізувала зовнішню політику, спрямовану на зміцнення своїх позицій на чорноморських ринках. Наприкінці VII ст. руський Бравлін здійснив вдалий похід на Таврійський півострів, фактично підпорядкувавши його собі. Існують свідчення , що в той час він охрестився. У першій половині IX ст. ( не пізніше 842р.) руси вторглися в Амастриду і поширили свій вплив на значну територію малоазійського узбережжя Чорного моря, що належало Візантії. Тоді ж, у 839р., руське посольство відвідало імператора франків Людовіка Благочесного з пропозицією дружби. Це свідчило вихід молодої держави на міжнародну арену.

Починаючи з VΙΙ ст., постійним суперником Русі на південномуу сході стає могутня Хозарська держава, яка утворилася у пониззі Дону й Волги та на Північному Кавказзі. Протягом VIІΙ ст. хозари прагнули підкорити собі значну частину словянських, в т. ч. й тих, які проживали в Середньому Подніпровї. Однак зі зміщенням праукраїнської держави остання почала чинити сильний опір експансії Хозарського каганату на своїй землі. Якщо східні сіверяни, радимичі платили каганату данину, то поляни у відповідь на таку вимогу кагана послали йому меч. Руська мова та писемність поширювалася серед населення Хозарії поряд з давньоєвропейською.

Важливим етапом в історії становлення у Києві останніх представників династії Києвичів – Діра і Аскольда, що припадає, імовірно на 30-ті поч. 80-х р. Іxст. Територія держави охоплювала сучасну Київщину, Чернігівщину та Переяславщину. Арабський історик X ст.Аль- Масуді, характеризуючи князя Діра, зазначив:

«Перший між словянськими королями – король аль-Дир, він має великі міста, великі залюднені землі, великі залюднені землі, до столиці його держави приходять мусульманські купці з різних крамов».

У той час Русь не тільки спустошує околиці Візантійської імперії, а й завдає ударів по її столиці – Константинополі.У 860, 863, 866 та ін.роках князь Аскольд на чолі великої дружини напав на Константинополь і врешті-решт змусив візантійського імператора написати між Візантією і Руссю союзницький договір, який , по суті , був дипломатичним визнанням останньої. За договором Візантія платила Русі щорічну данину, а Русь зобовязувалася надати їй військову допомогу в боротьбі про прийняття християнства Аскольдом та хрещення Русі, яке, однак, торкнулися тільки

1.Галич, Чернігів, Переяслав, Володимир- Волинський, які ще з перших століть нової ери відіграли провідну роль в історії східного словянства.Під 1187р. у літописі вперше вживається назва «Україна», яка поступово поширюється на всі землі, заселені українським етносом.

Проте роздробленість Київської Русі у сер.XІΙ ст. зовсім не означала її повного політичного розпаду. Вона й надалі залишається відносно єдиною державою зі спільними законами, територією, церквою. Змінилася лише форма державного устрою: на зміну централізованій монархії прийшла федеративна. Із сер.XIІ ст. Давньоруською державою спільно керує об’єднання найвпливовіших і найсильніших князів, що розв’язує питання внутрішньої і зовнішньої політики на з’їздах – «снемах».

Такий порядок сумісного правління дістав у історичній науці назву «колективного сюзереніту.» Мала місце й система дуумвіратів, тобто двох співправителів – представників. Як правило, ворогуючих династій. Цим київське боярство, яке укладало з ними договір, прагеуло досягти відносної рівноваги сил, а відповідно й спокою.( Київська земля, на відміну від інших, не перетворилася на спадкову вотчину якоїсь із князівських ліній, а впродовж усього періоду феодальної роздробленості вважалися загальнодинастичною спадщиною давньоруського князівського роду.) Київ залишався загальнодержавним центром, у якому містилася резиденція митрополитів, і рією чи не кожного більш-менш значного члена родини Рюриковичів. На думку дослідників, аж до кінця 60-х років XIΙ ст. необхідною умовою досягнення князями політичної старшості було володіння київським престолом. Пізніше боротьба князівза відновлення загальноруської єдності відбувалвся шляхом утвердження в ролі об’єднавчого центру стольного міста однієї з земель, але за обо’язкової участі правителів у співволодінні Києвом. Та ,як виявилося, переваги столиці були водночас і її нещастями. Тривалий час за право володіти нею велася невщухаюча боротьба між князями, яких вабили перспективи встановлення сюрезинітету над усією територією Київської Русі.Підраховано, що лише протягом останнього століття перед вторгненням на Русь монголо-татар київський престол 46 разів переходив із рук в руки. Найдовше правління тривало 13 років, а князювань – менше року кожне. Були також спроби силою підірвати роль Києва як загальноруського центру. Зокрема у 1169р. ростово-суздальський князь Андрій Боголюбський, захопивши Київ, здійснив там страшний, безпрецеденнтний погром. « Не було помилування а нікому і нізвідки,- писав літописець, - церкви горіли , християн убивали, других вязали, жінок вели в полон...»

Роздробленість була історично суперечливим явищем. Одночасно з відцентровими діяли, а той перемагали їх часом сили доцентрові, особливо у період небезпеки. Роздробленість послабила державу політично, але сприяла розвиткові економіки й культури на місцях. Виділення князівств створювало умови для вдосконалення державного апарагу, дальшого формування великого землеволодіння, розвитку сільського землеволодіння, розвитку сільського господарства, піднесення міст – осередків ремесла й торгівлі. Спостерігалося зростання населення. І лише з ХІІІ ст. сепаратистські тенденції у Київській Русі починають перемагати. Так, якщо у ХІІстю утворилося 15 князівств, то на поч. ХІІІст. Їхня кількість досягла вже 50. Загальна картина того часу зводилася до перманентного процесу виникнення та

2. Занепад торгівлі. Важливу роль у піднесенні Київської держави відграла міжнародпрестолонаслідування йшло від батька й до сина.Змішування цих двох принципів, що продовжували співіснувати, вело до міжусобиць, підривало оснна торгівля, яка здійснювалася через торговельні шляхи, що проходили через Русь ( з варяг у греки, Соляний , Залозний) і зв’язували Азію з Європою, Чорне море з Балтійським. Однак з кінця Хіст. Транзитна торгівля Київської Русі починає занепадати. Це було викликано насамперед появою нового середземноморського торговельного шляху, що безпосередньо поєднав Західну Європу з Візантією, Малою Азією та Близьким Сходом. До того ж торговельні шляхи до Чорного та Каспійського морів були блоковані половецькими ордами, що захопили південні степи у ХІІ-ХІІІст. Усе це мало згубні наслідки для економіки Русі, особливо для Києва, як столиці держави, вело до подальшої її дезінтеграції.

3. Геополітичне розташування Київської Русі, яка знаходилася на межі зі степовими кочівниками. Віками на українські землі здійснювали спустошливі набіги гуни, авари. Хозари. Угри, печеніги, половці. З останніми точилася запекла боротьба протягом майже двох століть, до монгольської навали. Вона вимагала спільних дій князівств, насамперед Київського, Переяславського; Чернігівського, але в умовах зростаючої ворожнечі між князями це ставало дедалі проблематичнішим. Ситуація ускладнювалася й тим, що самі князі родичалися з половецькими ханами, використовуючи кочівників у міжусобних війнах. Не було й року, щоб половці не напали на Русь. Після себе вони залишали не тільки попелища, а й трупи багатьох тисяч людей, молодь забирали в полон. Занепадали міста і села, ремесла, торгівля, сільське господарство, культура.

Наслідки роздробленості

У процесі децентралізації Київської Русі на її території виділяються окремі політичні утворення. Першими відособилася Новгородськай Половецька землі, до яких не докочувалися хвилі половецьких вторгнень. Відносно самостійними стали також віддалені від театру русько-половецьких воєнних дій Ростово- Суздальське, Галицьке та Волинське, а згодом і Муромське, Переяславське, Чернігово- Сіверське, Полоцько-Мінські, Смоленське, Тмутараканське, Турово-Пінське князівства.

Поряд зі зміщенням окремих князівств на землях Київської Русі тривали й важливі перетворення у етнічній сфері. Зокрема на теренах Половецької, псковської та Смоленських земель внаслідок змішування слов’ян-переселенців з місцевим балтами формувалася білоруська етнічна спільнота. Територіальним ядром складання російського етносу стали Суздальська й Ростовська землі, де відбувалася енергійна словянська колонізація місцевих угро-фінських племен.( Відомий російський історик м. Покровський вважав, що в жилах великоросів тече 80% фінської крові.) Генетичною базою формування укр. Народу залишалися землі південної та південно-західної Русі на чолі з Києвом і такими містами, як зникнення окремих князівств, постійної зміни їх кордонів та володарів. Занепала система колективного управління Руссю. Змінювався статут Києва. Якщо раніше князі , щоб домогтися провідної позиції в державі, прагнули оволодіти Київським престолом, то тепер намагалися об’єднати інші землі навколо своїх спадкових володінь. Відповідно монголо – татарська навала застала Київську Русь роз’єднаною, ослабленою нескінченними усобицями й нападами половців.

Монголо – татарська навала

Монгольська держава сформувалася в кінці ХІІ ст. Розрізнені племена обєднав хан Темучин. Обраний у 1206 р. верховним правителем усієї монголії – Чингісханом, він почав великі завойовницькі походи. Підкоривши Китай, вирушив у Середню Азію та на Кавказ. Полководці Чингісхана захопили Хором , Азербайджан , Грузії. Десятки держав і тисячі міст було розорено. У 1223 р. на р.Калці ( біля теперішнього Маріуполя ) склалося перше збройне зіткнення монголів із русичами, які прийшли на допомогу половцям. Однак руські князі навіть перед обличчям грізної небезпеки не змогли переступити через розбрат і спільно вдарили на ворога. У результаті обєднані русько- половецькі сили зазнали нищівної поразки: загинуло 6 князів та 9/10 руських воїнів. Але й монголо- татари , зазнавши значних втрат , не наважилися продовжувати похід в глиб Русі і повернули назад. Нова хвиля монгольського нашестя розпочинається 1237 р. , коли на прикордонних рубежах Русі зявилося 150-200-тисячне військо онука Чингісхана – Батия . Руські землі знали про підготовку цього походу, але поглинені власними чварами , нічого не зробили для обєднання сил. Як наслідок, упродовж зими 1237-1238рр.,було завойовано Рязанське та Владимиро-Суздальське князівства, всю Північно-Східну Русь. У 1239 р. після майже річного відпочинку , монголо-татарське військо, незважаючи на героїзм русичів , здобуло і зруйнувало Переяслав і Чернігів, а в грудні 1240р. після десятитижневих штурмів оволоділо Києвом,перебивши захисників та перетворивши столицю у руїни. Археологи вважають, що до монголо-татарської навали Київ мав до 8тис. Дворів, а після неї 200-300. Населення зменшилося з 50 до 2тис. З-понад 40 мурованих церков залишились, та й то дуже пошкодженими , якихось 5-6 .

Протягом наступного 1241 р. завойовники вогнем і мечем пройшли галицькі та волинські землі, вторглися у Польщу, Угорщину, Чехію, Словаччину, Трансільванію. Проте знекровлені на Русі кочівники вже 1242р. були змушені припинити своє просування у західному напрямку. Повернувшись у пониззя Волги, вони засновують нову державу у складі Монгольської імперії- Золоту Орду зі столицею у м. Сарай. Звідси хан Батий розіслав своїх послів по руських землях, вимагаючи у місцевих князів покори й визнання себе за верховного правителя. З того часу Київська Русь як незалежна держава перестає існувати, на її землях встановлюється багатолітнє іноземне іго, яке закконсервувало удільну роздробленість; перешкоджало централізації земель і відродженню державності. Залежність руських земель від завойовників проявлялася насамперед у трьох сферах: економічній, політичній , військовій. Економічна залежність зводилася до обкладання місцевого населення даниною , від якої звільнялася лише церква. Спочатку данину збирали татарські урядовці – баскаки, а згодом відповідальність за її сплату поклали на князів. У політичній сфері залежність полягала у затердженні Ордою князів на престолах та видача нею ярликів (грамот) на управління землями , не рахуючись ані з правами князів на той чи інший престол , ані з бажанням народу. Зокрема, Київ було передано у володіння володимиро-суздальским князям, які одними з перших визнали зверхність Орди, а згодом під владу ханським намісникам. У результаті Київ втрачає значення не лише політичного і економічного , а й церковного центру – на прикінці ХІІІст. Митрополит переїхав звідти у Володимир- на -Клязьмі , військова залежність передбачала обовязок руських князів делегувати своїх воїнів до монгольського війська та брати участь у його воєнних походах. Крім того, з метою недопущення відродження Русі Золота Орда протягом майже всього періоду свого панування практикувала розпалювання ворожнечі між міцевими князями, а також періодичні спустошливі походи на їхні володіння . Лише до сер.ХІVст. от. На землі Північно- Східної таПівденно- Західної Русі було здійснено понад 20 воєнних нападів золотоординців.

Монголо – татарська навала мала для Русі катастрофічні наслідки, відкинувши її у розвитку на кілька століть назад. Загинула, була забрана у рабство, або втекла з насиджених місць значна частина населення в т.ч. й еліти , втрата якої не тільки помітно ослабила протидію загарбникам, а й торгівля , були зруйновані міста, за підрахунками археологів , із 74 руських міст ХІІ-ХІІІст. , відомих із розкопок, 49-були розорені полчанами Батия . до того ж 14- так і не піднялися з руїн, а ще 15 міст з часом перетворилися на села. До монгольського рівня камяне будівництво досягло лише через 100 років після навали Баатия .

Таким чином, існування Київської Русі як єдиної держави охоплюваало період з Іх ст. по 40-ві роки ХІІІст. Спочатку політичного формою її була централізована монорхія (ІХ ст.- 30-ті роки ХІІст.), а з настанням удільної роздробленості – монархія федеративна (30-ті роки ХІІ-40-ві роки ХІІІст.) За своїм соціально- економічним і культурним розвитком Київська держава перебувала на рівні передових країн середньовічної Європи. Вона підтримувала міцні економічні, політичні й культурні звязки з багатьма країнами світу , її військова могутність протягом кількох століть слугувала захистом від степових кочовиків не тільки для власного населення, а й для всієї європейської цивілізації. Однак у сер. ХІІІ ст. поступальному розвиткові Київської Русі непоправного удару завдали монголо- ьатари. Вони зруйнували державу. Її господарство , матеріальну й духовну культуру. І все ж державницькі традиції давньоруськго періоду продовжували жити, оскільки на їх основі утворилася Галицько – Волинська держава, безпосередня спадкоємиця Русі з центром у Києві.