Україна в Другій світовій війні План

1.Радянсько-німецький пакт про напад від 23 серпня 1939р. Вступ Червоної Армії в Західну Україну.

2.Утвердження комуністичного режиму в Західній Україні.

3.Початок радянсько-німецької війни. Причини перших поразок.

4. Нацистський ˝новий порядок˝.

1.Радянсько-німецький пакт про напад від 23 серпня 1939р. Вступ Червоної Армії в Західну Україну.

Напередодні Другої світової війни українські землі входили до складу чоти­рьох держав: СРСР, Польщі, Угорщини та Румунії. Тому "українське питання" було не лише проблемою українського народу, а й одним з найважливіших у передвоєнній міжнародній політиці. Драматизм ситуації полягав у тому, що багатомільйонна європейська нація стала об'єктом безсоромного торгу на "дипломатичному ринку". Ініціатором ґендлю виявилася фашистська Німеччина, яка, потребуючи спільників для реалізації своїх експансіоністських задумів, вирішила здобути їх коштом українських земель. Першою жертвою стала Карпатська Україна, яку зухвало було віддано на розтерзання Угорщині. Ще вдалішими мали стати наступні "торги", адже у значній мірі за рахунок Західної України А.Гітлер планував окупувати Польщу; унеможливити формування антифашистської коаліції, про яку в той час домовлялися Англія, Франція і СРСР, перетворити СРСР на свого тимчасового союзника; створити стратегічний плацдарм для нападу на той же СРСР. . |Як виявилося, розрахунки фюрера справдилися. Вже 23 серпня 1939 р. між Німеччиною і Радянським Союзом було підписано договір про ненапад (відомий як "пакт Ріббен-тропа-Молотова") терміном на 10 років та таємний протокол до нього, 33" яким Європа фактично була розділена на сфери впливу між двома тоталітарними режимами — фашистським і комуністичним. Зокрема, передбачався поділ Польщі, згідно з яким до СРСР мали відійти західноукраїнські та західнобілоруські землі. Довгий час комуністи випра­вдовували альянс з фашистами необхідністю відвести воєнну загрозу від своєї країни. Нас­правді ж, радянське керів­ництво на чолі з Й.Сталіним прагнуло спрямувати німецьку агресію на Захід, насамперед проти Англії та Франції, щоб дочекатися, коли "капіталісти перегризуться між собою", а тоді, за словами колишнього радянського розвідника В.Су-иорова (Резуна), "оголосити себе Визволителем Європи, замінивши коричневі концтабори червоними". Оді все вийшло з точністю до Навпаки: в результаті відмови Радянського Союзу від дальших переговорів із Англією та Францією про формування антифашистськії коаліції (щоправда, вина за зрив переговорів лежить і на згаданих державах, оскільки вони постійно зволікали з підписанням договору) та у зв'язку з наступним перетворенням Польщі на стратегічний плацдарм нападу Німеччини на СРСР, початок німецько-радянської війни став значно ближчим.

Безпосереднім наслідком німецько-радянських домовленостей була збройна агресія 1 вересня 1939 р. Німеччини проти Польщі, яку підтримали її союзники Англія і Франція. Так вибухнула Друга світова війна, найжорстокіша в історі людства. 17 вересня під прім ні дом захисту "єдинокрої братів" у війну вступив СРСР, чого Польща явно не сподівалася. В результаті, вже 27 вересня Варшава капітулювала. У Бресті, Гродно, Пінську, Перемишлі та в ряді інших міст відбулися спільні паради союзних військ - радянських і німецьких. Отже, Радянський Союз своїми діями не тільки сприяв розв’язуванню Другої світової війни, але й на її початковому етапі став фактичним союзником фашистської Німеччини Союзні відносини не обмежувалися лише розгромом Польщі. Як тоді, так і пізніше,коли і Англія, Франція, Бельгія, Голландія та інші західні держави воювали проти фашизму, Москва активно допомагала Німеччині, зокрема постачаючи їй необхідні стратегічні матеріали, сировину та хліб, що у 1940 р. становили 40% всього радянського експорту на зовнішній ринок.

Тісне радянсько-німецьке зближення, що відбувалося на основі тоталітарної сутності двох режимів, зневаги до прав людини та міжнародного права, її і укладений 28 вересня 1939 р. новий договір про дружбу і кордон та секретні протоколи до нього, які уточнювали розмежувальну лінію між СРСР та Німеччи — так звана "лінія Керзона" і формально підтверджували включення західно українських та західнобілоруських земель до складу СРСР. Протягом піввіку Радянський Союз заперечував сам факт укладання таємних договорів з Німеччиною прагнучи уникнути відповідальності за співучасть у розв'язанні Другої світової війни. Проте факти — річ уперта: оригінали таємних протоколів були виявлені в жовтні 1992 р. в архіві ЦК КПРС. Курс на зближення з А.Гітлером підтверджували й тодішні радянські лідери. Так, Й.Сталін заявляв: "Дружба народів Німеччини і Радянського Союзу, скріплена кров'ю, має всі підстави бути довгою і міцною". Ще відвертіше висловився радянський нарком закордонних справ В.Молотов, проголосив привселюдно, що "не тільки безглуздо, а й злочинно вести таку війну, як війна за знищення гітлеризму..." їхні думки творчо розвинув міністр закордонних справ Німеччини Й.Ріббентроп, який заявив радянському кореспондентові, що коли в Англії й Франції "візьмуть верх палії війни, то Німеччина і СРСР будуть знати, як відповісти на це". Як кажуть, коментарі зайві.

Радянсько-німецькі домовленості створили також сприятливі умови для вирішення проблеми Північної Буковини та Бессарабії . Тому 28 червня 1940 р. Радянський Союз, погрожуючи Румунії війною, змусив її відмовитися від цих і споконвічних українських територій, населених переважно українцями. Ухвалою Верховної Ради СРСР від 2 серпня 1940 р. Північна Буковина та Бессарабія ввійшли До складу Радянської України (приблизно в той же час Радянським Союзом було захопплено Латвію, Литву, Естонію, частину Фінляндії).

В цілому, в результаті приєднання нових земель територія УРСР розширилася До 565 тис. кв. км, а її населення збільшилося на 8,8 млн чол. і становило на середину 1941 р. 41 657 тис. громадян. На новоприєднаних землях було ліквідовано старий адміністративний поділ і утворено Волинську, Дрогобицьку, Ровенську, Львівську, Тернопільську, Станіславську, Чернівецьку та Акерманську (від грудня 1940 р. — Ізмаїльську) області. За межами УРСР залишалися Закарпаття, окуповане Угорщиною, та так зване Закерзоння — Холмщина, лівобережне Надсяння, Пимківщина і Підляшшя, — яке входило до Генерального губернаторства створеного німцями з частини окупованої території Польщі.