4. Голодомор 1932-1933 рр. Його причини та наслідки. Масові репресії.

Найжорстокішим злочином комуністичного режиму проти українського народу був голодомор 1932 – 1933 рр. Ця спланована проти українського селянства акція повинна була ліквідувати основу української нації і національного відродження, зруйнувати незалежні господарства, унеможливити протистояння радянській владі. Головною причиною голодомору 1932 – 1933 рр. була цілеспрямована злочинна політика більшовицького керівництва. Адже сам Й. Сталін визнавав, що загальний врожай зерна в 1932 р. перевищував урожай 1931 р., харчів не бракувало. Проте держава цілеспрямовано конфіскувала більшу їх частину, в тому числі й зерно, яке призначалося для насіннєвого фонду. Це прирекло мільйони людей на смерть від голоду. Спроби протидіяти насильству жорстоко придушувалися. Керівництво Української СРР стало слухняним знаряддям у руках Й. Сталіна.

Голод, що поширювався протягом 1932 р., набув найстрашнішої сили на початку 1933 р. Залишившись без хліба, селяни їли мишей, пацюків та горобців, кісткове борошно і кору дерев. Мали місце численні випадки канібалізму. Конфіскації збіжжя продовжувалися, незважаючи на те, що з голоду вимирали цілі села. Коли хліба не було, забирали сухарі, картоплю, сало, соління, тобто всі запаси їжі. 7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР ухвалили постанову «Про охорону соціалістичної власності», за якою за крадіжку колгоспного майна вводилася «вища міра соціалістичного захисту» - розстріл з конфіскацією всього майна або позбавлення волі на термін не менше 10 років. Сучасники називали цей закон «законом про п’ять колосків». Тисячі селян ішли до міста, де можна було купити хліб. Однак сільським жителям хліб продавати заборонялося. Селянам не дозволялося переїжджати в Росію. На кордоні з нею стояли загороджувальні загони, які розстрілювали втікачів з України. Кожного ранку збирали і вивозили до братських могил померлих від голоду селян.

Допомогу голодуючим намагалися надати українці Галичини. Вони пускали плоти з харчами Збручем і Бугом. Загалом же, за різними підрахунками, від голодомору 1932 – 1933 рр. в Україні загинуло до 9 млн. чол.

Голодомор став найбільшою трагедією за всю історію українського народу. За масштабом, жорстокістю він не має аналогів в історії людства.

Мордуючи селянство голодомором, комуністичний режим ні на мить не забував і про інтелігенцію, яка очолювала процеси українізації. Цілеспрямована боротьба проти української інтелігенції, насамперед тієї частини, яка брала активну участь у національно-визвольних змаганнях 1917 – 1921 рр. Її першими наслідками стали розгром міфічних «Українського національного центру», «Польської організації військової», «Блоку українських націоналістичних партій». Застосовуючи фізичний і психологічний терор.

19 квітня 1930 р. склад Верховного суду УРСР виніс вирок у справі «Спілки визволення України», трактованої як контрреволюційна організація. Всього було звинувачено 45 провідних учених письменників, діячів культури. Разом з ними до судової відповідальності притягалися молоді люди, яким приписували членство в юнацькій організації «Спілці української молоді». Згідно з документами звинувачення, організації ставили за мету за допомогою чужоземних держав, емігрантських сил, підбурювання селянства проти колективізації. Відокремити Україну від СРСР і утворити Українську самостійну державу. Звинуватили також Ієрархів Української автокефальної православної церкви. Як наслідок, у січні 1930 р. змушена була само розпуститися, а митрополита М. Борецького, десятки єпископів та сотні священиків незабаром заслали до таборів.

Наступного року значну частину інтелігенції на чолі з М.Грушевським було звинувачено в належності до іншої «ворожої організації» - «Українського національного центру». Багатьох заарештували. Почалися гоніння проти Всеукраїнської академії наук.

З особливою силою нова хвиля репресій охопила українське суспільство. Завдання завершити колективізацію без огляду на ціну, провести чистку в компартії та припинити українізацію. В Україні, страчували чи висилали в табори тисячі представників нової української інтелігенції. Оголошували шпигунами і заарештовували філософів, художників, редакторів. Деякі діячі, не бажаючи зректися своїх поглядів, накладали на себе руки, як це зробили М.Скрипник та М.Хвильовий. У 1930-х роках було ліквідовано майже 80% творчої інтелігенції, що дає підстави назвати цей період «розстріляним відродженням». У 1932 р. ЦК ВКП(б) звинуватив КП(б)У в толерантності до українського «націоналістичного ухильництва». На заміну десятків тисяч репресованих українських керівників прибували кадри з Росії та інших «братських» республік.

Якщо репресії кін. 1920-х – першої половини 1930-х рр.. були насамперед спрямовані проти українців, то терор 1937 – 1938 рр. охопив весь Радянський Союз і мав на меті змести всіх реальних та уявних ворогів Сталіна. Суспільство дедалі глибше занурювалося у трясовину страху, розпачу, деградувало морально. За особистою вказівкою Сталіна від імені ЦК ВКП(б) заарештованих піддавали тортурам. Існувало не менше 52 видів катування. Не видержуючи нелюдських мук, жертви давали свідчення і на себе, і на своїх знайомих, і навіть на рідних.

Репресії в СРСР, які і все інше, здійснювалися планово. Так, НКВС України отримав із Москви наказ репресувати в 1937 р. 28000 чол. Але плани було прийнято перевиконувати. Під час терору 1937-1938 рр. Україна знову зазнала дошкульніших ударів. Терор 1935-1941 рр. приніс 20 млн. жертв. Від репресій у 1927-1938 рр. становили щонайменше 4,4 млн. чол..

За розмахом знищення населення власної країни комуністичний терор не знає собі рівних у світовій історії. Він залишився в пам’яті людства під назвою Великого терору.