5. Культура України середини XIV – першої половини XVII ст.

У XIV- XVI ст. українські магнати поступово ополячилися. Селянство, потрапивши у кріпацьку неволю, було неспроможне захистити національну культуру. Єдиним станом, який тоді вів нерівну боротьбу із загарбниками за розвиток рідної школи, православної церкви, мови, письменства, мистецтва, було українське міщанство і дрібне боярство. Саме вони, нещадно переслідувані на своїй землі польською шляхтою і католицькою церквою, зуміли зберегти духовні цінності українського народу.

Освіта та наука

Чужоземний гніт українського народу викликав протиборство як соціально-політичне, так і духовно-просвітнє. Зросла зацікавленість українців до своєї історії, мови, культури, науки. Пробудження національної самосвідомості доповнювалося поширенням ідей гуманізму епохи Відродження. Ці ідеї поширювали українці, які навчалися за кордоном – у Краківському, Празькому та інших університетах.

Отримавши належну освіту, вихідці з України ставали відомими вченими, педагогами, медиками, митцями. Так, Юрій Дрогобич, був доктором філософії та медицини у болонському університеті, читав там у 1478 – 1482 рр. лекції з математики, посідав посаду ректора факультету медицини. Лукаш із Нового Града, автор відомого підручника з епістолографії був магістром та викладачем Краківського університету. У цьому університеті у XV ст. працювали 13 професорів-українців. Павло Русин із Кросна, який постійно у працях наголошував на своєму українському походженні, викладав у Кракові університетський курс римської літератури, писав вірші, що мали певний вплив на розвиток польської ренесансної поезії початку XVI ст.

Навіть за несприятливих умов іноземного панування в Україні виникали школи грамоти. Відомо, що такі школи існували на Волині ще в XIII ст. Із часом кількість шкіл збільшувалася. Перша українська школа виникла у Львові в 1546 р. Відомою була також школа грамоти у м. Красноставі в Галичині. Школи з’явилися на Правобережжі і в Закарпатті. Їх відкривали переважно при церквах і монастирях, де викладачами були церковнослужителі. У початкових школах навчалися діти різного віку – і малі, і підлітки. Навчали дітей письма, читання, початків арифметики, молитов, співу.

Чимала підтримка школам в Україні йшла з боку заможних людей. Так, багата, освічена й інтелігентна жінка Гальшка Гулевичівна в 1615 р. урочисто передала свою спадкову землю в Києві на Подолі у власність братства. Багато допоміг Київській братській школі гетьман Петро Сагайдачний. Він був палким прихильником національно-освітнього руху, у 1620 р. з усім військом вступив до Київського братства, став опікуном братської школи, особисто дбав про її розвиток. Майже всі свої кошти він заповів Київській, Львівській та Луцькій школам.

Книгодрукування

Заслугою членів Львівського братства є започаткування книгодрукарської справи, бо саме завдяки їхнім старанням і матеріальній допомозі найпершою друкарнею на українських землях стала друкарня, заснована у 1573 р. Іваном Федоровичем, який переїхав в Україну з Москви, де його переслідували. У 1574 р. вийшла перша книжка І. Федоровича «Апостол». Переїхавши через матеріальні нестатки до Острога, І. Федорович заснував там на кошти князя К. Остозького другу друкарню, в якій видав «Буквар»(1578 р.) та ряд інших книжок. А «Острозька Біблія», яку І. Федорович видав 1581 р., стала першим повним виданням Біблії слов’янською мовою.

Важливим осередком національної культури на Наддніпрянщині на початку XVII ст. стала Києво-Печерська лавра, її архімандрит Єлисей Плетенецький заснував друкарню та папірню і видав у 1616 – 1624 рр. кілька значних творів, до яких написав передмови.

Мистецтво

Найбільше пам’яток культури XIV – поч. XVII збереглося в Західній Україні, оскільки її менше спустошили татарські орди. Збереглися повністю або в руїнах замки і міські укріплення Львова, Луцька, Кременця, Хотина, Олеська, Мукачева. Уціліли Троїцький монастир у Межиріччі, дерев’яний собор Благовіщення у Ковелі(1505 р.), Богоявленська церква та кругла башта в Острозі.

У творчості тодішніх різьбярів і скульпторів переважала релігійна тематика, в якій яскраво проявлявся дух непокори іноземним поневолювачам. Митці найчастіше зображали в кам’яних, мідних та дерев’яних скульптурах святих, покровителів українського воїнства – Михайла, Дмитра, Федора.

У XVI ст. в Україні набула поширення надгробна скульптура. Про високий мистецький рівень свідчать надгробники Костянтинові Острозькому, Валентинові Гербурту зі Скелівців. Український живопис XIV – XVI ст. розвивався під животворним впливом іконопису княжої доби. Найбільше картин цього періоду збереглося у глухих Карпатських горах, де не ступала нога татарина-людолова. За силою художнього вираження тогочасне мистецтво можна порівняти з українським фольклором. Найхарактернішою особливістю малярства XIV – XV ст. був розпис іконостасів. Митці дбали про виразність картини, її лаконічність, простоту, ідейність змісту. Малювали переважно на липових дошках. Плідно працювали в Україні художники-графіки. Вони майстерно оформляли книги. Унікальним щодо цього є оформлення Київського псалтиря (1397 р.), де містилося понад 200 мініатюр, які виконав художник Спиридон. Вишуканою кольористістю відзначається мініатюра Галицького євангелія (XIV ст.) Чудово прикрасили художники також Пересопницьке євангеліє ( 1561 р.), Львівський апостол (1574 р.) та багато інших книг.

У XVI ст. почався фронтальний наступ польської шляхти на соціальні права і культуру нашого народу. Чужинці глумилися над українською мовою, народними звичаями, православною церквою. Чванливі панки прагнули до повного окатоличення й ополячення українського народу, та їхні зловісні наміри не були реалізовані. Українська людність палко відстоювала свою мову, культуру, національну гідність. Окрім міщанства і козацтва, основна маса населення – селянство – виступала як споконвічна національна берегиня, зберігала найвищі духовні цінності: мову, пісню, народні обряди, неповторну українську самобутність.

Лекція №4