Лекція № 13
Тема: Виписування, зберігання і застосування лікарських засобів
Шляхи введення лікарських засобів.
Місцева і резорбтивна дія ліків.
Зовнішнє застосування лікарських засобів.
Переваги та недоліки ентерального введення.
Парентеральний шлях уведення лікарських засобів.
Виписування, зберігання і застосування лікарських засобів.
При лікуванні хворих величезне значення має метод введення лікарських препаратів. Від останнього залежить швидкість і сила дії препарату. Лікарські препарати мають місцеву дію на тканини і загальний вплив на організм після всмоктування в кров.
Шляхи введення ліків в організм:
1. Зовнішній – це використання дії ліків на шкіру, слизові оболонки і дихальні шляхи.
2.
Ентеральний
:
через рот (оральний спосіб),
під язик (сублінгвально),
через пряму кишки (ректальний спосіб)
безпосередньо в шлунок
3. Парентеральний - це введення за допомогою різних ін’єкцій, а також введення безпосередньо у вогнище захворювання (суглоби, серозні порожнини, трахею, бронхи, спинномозковий канал).
Виділяють декілька видів дії ліків (види фармакологічних ефектів:
місцеву (пререзобтивну)
резорбтивну.
Місцева (пререзорбтивна) дія - це комплекс ефектів, що виникають на місці застосування лікарського засобу. Місцева дія проявляється на шляху введення ЛП в організм, а саме на шкіру, слизові оболонки, ендотелій судин, у м’яз тощо (мазей, гелей, кремів, розчинів, присипок, паст, лініментів, пластирів).
Лікарський засіб при місцевому застосуванні може абсорбуватись(транспортуватись) у кров (наприклад, місцевоанестезуючі засоби).
Резорбтивною (лат. Resorbtio – поглинання, всмоктування) називають дію лікарських речовин після надходження їх у кров. Так діє більшість лікарських речовин. Наприклад, при надходженні серцевих глікозидів у серце збільшується сила його скорочень.
Резорбтивна дія є прямою, коли ефект зумовлений безпосереднім впливом речовини на орган-мішень. Наприклад, строфантин підвищує скоротливу здатність серцевого м'яза безпосереднім впливом на нього.
Шляхи введення лікарських засобів:
зовнішній – застосування ліків розраховане в основному на місцеву дію (більше рефлекторний ніж резорбтивний ефект);
ентеральний – дія в основному резорбтивна, рідше – місцева;
парентеральний – дія резорбтивна.
Право пацієнта на отримання інформації про призначений лікарський засіб. Необхідність отримання згоди пацієнта на введення ліків
Конституція України гарантує кожному громадянину право на охорону його здоров’я та медичну допомогу. Відповідно до рекомендацій Української Гельсінської спілки з прав людини, в Україні за поданнями народних депутатів у Верховній Раді України було зареєстровано кілька законопроектів щодо прав пацієнтів, але, на жаль, такий закон не було прийнято. Водночас в основах законодавства визначається широкий перелік прав пацієнтів. Одними із основних прав пацієнта є:
право на інформовану згоду на медичне втручання;
право на отримання достовірної і повної інформації про стан свого здоров’я, у тому числі на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються його здоров’я.
Інформована згода – згода,яку людина дає після одержання інформації.
Під медичним втручанням слід розуміти не тільки хірургічні операції, а й застосування лікарських засобів для лікування конкретних захворювань. Оскільки пацієнт не є фахівцем у галузі медицини, для надання згоди на медичне втручання йому потрібна інформація про зміст втручання (операція, прийом ліків), його причини, наслідки, ризики, можливі альтернативні методи лікування. Подавати таку інформацію закон зобов’язує саме лікаря.
Медичний працівник повинен шанувати право пацієнта на вибір лікаря та його участь у прийнятті рішень про проведення лікувально-профілактичних заходів, крім випадків примусового лікування у встановленому законом порядку. Добровільну згоду пацієнта на обстеження, лікування чи дослідження з його участю медпрацівник повинен одержати при особистій розмові з ним. Ця згода має бути усвідомленою, хворого необхідно обов’язково поінформувати про методи лікування, наслідки їхнього застосування, зокрема про можливі ускладнення, а також інші альтернативні методи лікування. Якщо пацієнт неспроможний усвідомлено висловити свою згоду, то її дає законний представник або постійний опікун пацієнта.
Згода пацієнта на медичне втручання свідчить лише про те, що його право на інформацію реалізоване для прийняття рішення, однак не звільняє лікаря від відповідальності за якість надання медичної послуги. Найбільш поширеною ситуацією, що виникає між лікарем та пацієнтом, є проблема вибору лікарського засобу з огляду не тільки на його якість, безпечність, ефективність, а й на вартість. Останній чинник в умовах економічних негараздів у багатьох випадках стає вирішальним.
Співпраця лікаря з пацієнтом у виборі методів лікування, зокрема фармакотерапії, є важливим інструментом забезпечення ефективності медичної допомоги.
Незалежно від способу введення лікарських засобів медична сестра зобов'язана інформувати пацієнта:
про назву призначеного лікарського засобу;
про можливі побічні дії;
про термін і ознаки ефекту від застосованого лікарського засобу;
про спосіб застосування.