8. Реформування земельних відносин у сфері сільськогосподарсько­го виробництва.

Ближче до середини 90-х років головний наголос земельної реформи було спрямовано на сферу сільськогосподарського виробництва, у тому числі й земельні відносини в самих сільськогосподарських підприємствах. Саме з прийняттям першого Указів Президента України пов’язують початок третього етапу земельної реформи, на якому головну увагу почали приділяти реформуванню земельних відносин у колективних сільськогосподарських підприємствах. Реформування земельних відносин у сільськогосподарському секторі передбачалося здійснювати кількома етапами, кожен з яких відрізнявся своїми завданнями й методами.

На першому етапі відбувалося роздержавлення земель шляхом передачі їх у колективну власність сільськогосподарським підприємствам та організаціям. Право колективної власності на земельну ділянку посвідчувалося відповідним Державним актом, форма якого була розроблена заздалегідь. Землі передавались у колективну власність місцеві ради безоплатно на підставі рішення загальних зборів відповідних колективних агроформувань.

На другому етапі реформування земельних відносин у сільськогосподарських підприємствах необхідно було розділити землі, передані у колективну власність, на земельні частки (паї) шляхом їх паювання та сертифікації. Право на земельну частку (пай) посвідчується сертифікатом, який при виході власника паю з підприємстваі відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) підлягає обміну на Державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. В Україні найбільшого поширення набули селянські (фермерські) господарства, приватні орендні підприємства, аграрні акціонерні підприємства та товариства з обмеженою відповідальністю. Але правовий режим земель, переданих товариствам з обмеженою відповідальністю, не визначено, оскільки Земельний кодекс не визнає їх суб’єктами прававласності на землю .Оренда земельних ділянок сільськогосподарського призначення має істотні особливості, які підкреслюють принцип пріоритету сільськогосподарського землевикористання. До цих особливостей насамперед можна віднести наявність обмежень, які встановлені законом для оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення. На практиці члени колективних сільськогосподарських підприємств часто “передають” в оренду свої земельні паї підприємству, не оформивши виходу з нього. Разом з тим об’єктом оренди може бути земельна ділянка, яка перебуває у власності громадянина, а не абстрактний земельний пай, а у власність громадянина земельна ділянка переходить тільки після його виходу з підприємства.

ЩОДО ПИТАННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ЗЕМЕЛЬНОЇ РЕФОРМИ В УКРАЇНІ Пасечник О.С.(стаття 2011 року)

Відкриття ринку землі сільскогосподарського призначенн()я повинно приз-вести до збільшення інвестиційних можливостей, зокрема, через розвиток іпотечно-го кредитування [2]. Також, розвиток земельного ринка повинен стимулювати кон-центрацію землі, укрупнення масштабів господарств, завдякі вільному цівільно-правовому обороту об’єктів земельного ринку [3]. Тобто, як зазначив Голова Верхо-вної Ради України, ринок земель дозволить землевласнику обирати між виробницт-вом сільськогосподарської продукції на власній землі з її наступною ринковою реа-лізацією, переданням землі в орендне користування іншому сільськогосподарському товаровиробнику і продажем або заставою землі для отримання грошових надхо-джень[1].

Але, на нашу думку, враховуючи проблеми законодавчого забезпечення земе-льної реформи і політику серйозного недофінансування сільського господарства, відкривати ринок землі сільскогосподарського призначення сьогодні не є доціль-ним.

На жаль, за останні роки в аграрному секторі склалася така ситуація, що аграрії не мають коштів для того щоб обробляти свою землю, і, відповідно, власники земе-льних ділянок змушені здавати її в оренду та суборенду, а цей процес не сприяє по-ліпшенню якості землі. З цього приводу вважаємо позитивними спроби законодавця вирішити проблему фінансування аграрного сектора за рахунок кредитування під заставу землі. Дане питання фінансового забезпечення аграрного сектору, у разі зняття мораторію на продаж сільскогосподарських земель, законодавець планує врегулювати шляхом прийняття Закону „Про державний земельний (іпотечний) банк”, який на даний час знаходиться на стадії розгляду [2]. Але, для створення державного земельного (іпотечного) банку потрібен час та чималі фінансові кошти, що ж стосується механізму надходження цих коштів, то законодавцем він не розро-блений. Однак, слід відмітити, що у разі створення такої фінансової установи, гара-нтії спроможності фінансування в повному обсязі земельного ринку, враховуючи сучасну економічну ситуацію у державі, є відсутніми. І хоча даним законопроектом передбачено, що у разі неспроможності фінансування аграріїв земельним (іпотеч-ним) банком таку можливість набувають інші фінансові установи, які не обов’язково мають бути державними, але механізм даного процесу є досить розми-тим.

Також, стосовно даного питання слід відмітити, що на даний час в Україні існує загроза щодо викупу земель сільськогосподарського призначення обмеженою кіль-кістю осіб. З цього приводу, законопроект „Про ринок земель” передбачає максима-льний розмір земельної ділянки сільхозпризначення у разі її продажу, але існує пе-вна законодавча тенденція згідно з якою Державне агентство земельних ресурсів має намір до 1 червня 2011 року розробити законопроект "Про консолідацію зе-мель" [3, 4]. Вважаємо, що у разі його прийняття, аграрій матимемо можливість ви-купу необмеженої кількості земельних ділянок, площа кожної з яких не буде пере-вищувати законодавчо встановленої норми.

(як не дивно, так нічого і не прийняли і не реалізували до цих пір, тому обіг земель сільськогосподарського призначення, які становлять найбільший сегмент ринку земель залишається законодавчо заблокованим.)