Цілями Організації Об'єднаних Націй є:

1) підтримання міжнародного миру і безпеки. Для цього організація повинна: вживати ефективні колективні заходи з метою запобігання й усунення загроз миру, припинення актів агресії або інших порушень миру; діяти мирним шляхом згідно принципів справедливості, у рамках правосуддя й міжнародного права; улагоджувати міжнародні розбіжності, що можуть привести до порушення миру;

2) розвиток дружніх відносин між націями на основі поваги, принципу рівноправності й самовизначення народів, а також вжиття інших заходів для зміцнення миру;

3) здійснення багатостороннього співробітництва у вирішенні міжнародних проблем економічного, соціального, культурного та гуманітарного характеру, у забезпеченні поваги до прав людини і основних свобод, незалежно від раси, статі, мови й релігійних переконань.

Відповідно до Статуту організаційну структуру ООН становлять шість головних органів: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і Соціальна Рада, Рада з Опіки, Міжнародний Суд ООН і Секретаріат.

Генеральна Асамблея і Рада Безпеки виконують функції політичного і законодавчого органів. Економічна і Соціальна Рада, Рада з Опіки підпорядковані Генеральній Асамблеї. Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і Соціальна Рада, Рада з Опіки і Секретаріат – розташовані в Центральних установах ООН у Нью-Йорку. Міжнародний суд ООН є незалежним і знаходиться в Гаазі, Нідерланди.

Кожна держава має один голос у Генеральній Асамблеї, підпорядкованих комітетах і радах.

Організація Північноатлантичного договору (НАТО, англ. відповідник — NATO — від North Atlantic Treaty Organisation), заснована в 1949 році.

Суть Північноатлантичного договору полягає в тому, що військовий напад на одну і більше держав, які підписали договір, означає військовий напад на усіх членів організації.

Членами Альянсу до кінця 1990-х часу були: Бельгія, Велика Британія, Греція, Данія, Італія, Ісландія, Іспанія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Норвегія, Португалія, Сполучені Штати Америки, Туреччина, Франція.

У 1997 році були розпочаті переговори з Чеською Республікою, Угорщиною і Польщею про їхній вступ у Північноатлантичний договір, а в березні 1999 року ці країни стали повноправними членами Альянсу. У 1999 році, схваливши процес свого розширення, в НАТО були обговорені заявки про приєднання до договору і деяких інших європейських країн. 29 березня 2004 року до НАТО приєдналися Болгарія, Естонія, Латвія, Литва, Румунія, Словаччина і Словенія. У квітні 2009 року членами організації стали Албанія і Хорватія. Як наступний першочерговий кандидат до вступу в НАТО розглядається Македонія. В ході Бухарестського самміту НАТО 2008 року було прийнято рішення, що Україна і Грузія також набудуть членства в НАТО.

Дія Північноатлантичного договору поширюється на будь-яку частину Європи та Північної Америки. Також здійснюються позазонові операції, що мають на меті запобігання конфліктів, зміцнення й підтримання миру, наприклад, операція НАТО в Афганістані.

Основне завдання НАТО – підтримувати оборонні здібності, забезпечувати безпеку, суверенітет і територіальну цілісність країн-членів, підтримувати безпеку й обороноздатність на мінімально необхідному рівні.

Більш конструктивна роль НАТО полягає в тому, щоб домагатися через діалог, партнерство і співробітництво нового і більш миростійкого порядку, який базується на визнанні того, що стабільність і безпека в Євроатлантичній зоні будуть забезпечуватися на основі об'єднання й зміцнення взаємних інститутів.

У 1991 році, реагуючи на політичну і військову ситуацію в Європі, держави – члени НАТО разом з колишніми членами Варшавського договору створили Раду Північноатлантичного співробітництва (РПАС, англ. відповідник – NAСС – від North Atlantic Cooperation Council).

Ініціатива була продовжена в 1994 році системою Партнерства заради миру (Partnership for Peaces), за якою країни – члени РПАС і ОБСЄ були запрошені взяти участь у діалозі про спільні заходи посилення довіри, маючи на увазі введення «прозорості» у національне оборонне планування і витрати; демократичного контролю над збройними силами; підтримання здібностей і готовності (є предметом конституційних обмежень) вносити вклад в операції, що проводяться під егідою Об'єднаних Націй або ОБСЄ; розвиток військового співробітництва з НАТО; удосконалення збройних сил, щоб вони могли краще взаємодіяти з арміями інших членів НАТО.

Країнами-учасниками «Партнерства заради миру» є: Австрія, Азербайджан, Білорусь, Вірменія, Грузія, Казахстан, Киргизстан, Македонія, Молдова, Росія, Таджикистан, Узбекистан, Україна, Фінляндія, Швейцарія, Швеція та ін.

У 1997 році спадкоємцем РПАС стала Рада Євроатлантичного співробітництва (РЄАС, англ. відповідник – ЕАСС – від Euro-Atlantic Cooperation Council), що має розгалужену структуру для реалізації спрямувань «Партнерства заради миру» до розширення політичного партнерства і практичного співробітництва.

Посилення політичного значення консультацій і співробітництва, що надає РЄАС, дозволяє партнерам, якщо вони цього побажають, розвивати прямі політичні відносини індивідуально або невеликими групами з НАТО.

Винятковість Ради полягає в тому, що вона, пропонуючи можливість політичних консультацій і практичного співробітництва, однаково відкрита для усіх партнерів і союзників. Партнери можуть самостійно установити рівень і визначити напрям співробітництва з НАТО, наприклад, у питаннях політики і безпеки; управління кризами; вирішення регіональних проблем; нерозповсюдження ядерної, біологічної, хімічної зброї і проблем оборони; боротьби з міжнародним тероризмом; оборонного планування, бюджету й оборонної політики та стратегії, а також впливу безпеки на економічний розвиток.

Паралельно зі збільшенням кількості країн-учасниць НАТО і зростанням ролі НАТО у процесі формування європейської спільноти у 1997 році була створена Постійна спільна рада „НАТО – Росія”. Її мета – налагодження співробітництва і проведення консультацій між двома партнерами в сферах попередження конфліктів, миротворчої діяльності, політики безпеки, а також інших взаємних інтересів.

Акт про взаємовідносини, співробітництво і безпеку між НАТО і Російською Федерацією також має на меті посилити роль ОБСЄ, як провідної європейської безпекової організації, і ґрунтується на угодах, що містяться в Заключному Гельсінкському акті, про повагу суверенітету, незалежність і територіальну цілісність держав і мирне вирішення конфліктів.