Тема 4: Сутність та типологія держав

Питання:

І. Поняття, необхідність та різновиди типології держав.

11. Поняття та підходи до визначення сутності держав.

III. Поняття держави: різноманітність існуючих визначень та єдність сутності.

І. Поняття, необхідність та різновиди типології держав

Характеристика держави як засобу упорядкування суспільства визна­чає необхідність дослідження не лише її загально-теоретичних ознак, а і особливостей окремої держави, що функціонує на основі і в межах суспі­льства. Оскільки держава є динамічною категорією, то важливим є її ви­вчення з точки зору етапів становлення та розвитку, а також відповідно до спільних та відмінних ознак, що характеризують декілька держав, об'єднуючи їх у певні групи. Цей процес характеризується як типологія.

Типологія держави - це класифікація держав у відповідності до пев­ного критерію на основі вивчення сукупності спільних ознак та відмінно­стей.

Категорія «тип держави» має самостійне значення в теорії держави, оскільки вона надає можливість:

■S дослідити зміни у розумінні сутності держави;

■S визначити особливості виникнення та еволюції держави і права;

S охарактеризувати можливості та перспективи розвитку держави і права в майбутньому.

Першу спробу типології держави здійснив Арістотєль, поклавши в основу типології кількість владарюючих в державі і їх майновий стан, а також мету держави. Він розрізняв правильні держави, що надають мож­ливість забезпечити загальне благо (монархія, аристократія) та неправи­льні, що переслідують приватні блага (олігархія, тиранія, демократія).

Більш ефективну спробу щодо типології держави зробив Елліиек, ви­діляючи два рівні держав: 1) ідеальний та 2) імперичний. Ідеальною, він вважав державу на теоретичному рівні як засіб виміру справедливості реальної держави, яка на практиці не існує. Імперичною є держава, що реально існує на певному етапі розвитку суспільства та відповідає певним критеріям ідеальної держави.

Кельзен обгрунтував ідею про можливість класифікації держав відпо­відно до рівня політичної свободи, що державою забезпечується. На цій підставі він розрізняє демократію та автократію, а оскільки будь-яка з цих держав застосовує в процесі управління суспільства право, то і демокра­тична, і автократична держава визначається як правова.

Лев Гумплович класифікував держави в залежності від розміру тери­торії та чисельності населення. Він розрізняв: 1) світові (територія - бі­льше 1 млн. км², населення - більше 50 млн. осіб), 2) великі (територія - від 200 тис. до 1 млн. км², населення - від ЗО до 50 млн. осіб), 3) малі (територія - менше 200 тис. км², населення - менше 30 млн. осіб).

Останнім з науковців, хто досліджував проблеми типології держави у XVII ст. став німецький політолог Дарен Дорф, який класифікував дер­жави в залежності від можливостей реалізації демократичних інститутів та суб'єктивних прав на: демократичні, що визнають відповідальність держави у цій сфері та антидемократичні, що надають власній політиці верховенства.

Тривалий час найбільш поширеним в юридичній літературі був фор­маційний підхід до типології держави. Він був обґрунтований К.Марксом і засновувався на розподілі цивілізації на 3 великих періоди:

1. Архаїчний (первісний), що характеризувався як період самовряду­вання та переходу до державної організації.

2. Економічний (вторинний), що засновувався на певному способі виробництва та наявності певних класів у суспільстві.

3. Комуністичний (третинний), що передбачає самоліквідацію дер­жави.

При цьому, перший і третій періоди характеризуються як суспільні, тобто недержавні, а основним критерієм класифікації держави другого періоду є наявність чи відсутність приватної власності, товарного вироб­ництва та антагоністичних класів. Саме ці критерії були покладені в осно­ву формації, яка і характеризувала поступовий перехід від рабовласниць­кого, через феодальний та буржуазний, до соціалістичного типу держав. Вказаний підхід має як позитивні, так і негативні риси.

Позитивні риси:

1. функціонування держави пов'язується із суспільством;

2. основу життєдіяльності суспільства складають економічні відно­сини;

3. розвиток держави характеризується як еволюційний;

4. наявність влади пов'язується з економічними відносинами та об­ґрунтовується її політичним характером, оскільки вона захищає певні інтереси.

Негативні риси:

1. дещо перебільшується роль економічних відносин над політични­ми і соціальними;

2. в основному характеризує європейський шлях формування держа­ви, не враховуючи особливості інших форм;

3. не визначає соціальної ролі та призначення держави;

4. характеризує державу лише як засіб здійснення насилля в суспіль­стві.

Одним з сучасних підходів є цивілістичний підхід, який був започат­кований англійським істориком Тойнбі /«Постижение истории» - М.,1996./. В основі класифікації покладається ідея співвідношення держа­ви і права з соціально-економічним устроєм суспільства та врахування духовних і культурних факторів суспільного розвитку. Критерієм цивілі- заційного підходу до типології є розподіл держав:

1. За рівнем економічного розвитку:

доіндустріальні держави (рівень розвитку яких є нижчим світових стандартів);

індустріальні (які відповідають світовим стандартам); постіндустріальні держави (які перевищують світові показники).

2. За способом здійснення влади:

• демократичні, в яких гарантується реальність інститутів безпосе­редньої та представницької демократії;

• антидемократичні, в яких влада здійснюється насильницьким шляхом.

  3. За характером функцій держави:

о соціальні - забезпечують реалізацію інтересів всіх верств насе­лення;

о асоціальні - перевага надається економічній та політичній функ­ціям держави.

3. По відношенню до права:

правові держави, діяльність яких заснована на правових приписах;

^ неправові, що лише декларують власну відповідальність перед на­родом.

3. По відношенню до релігії:

• світські, де релігійні організації є відокремленими від влади та позбавлені юридичних та політичних функцій;

• клерикальні, де певна релігія набирає статусу державної та займає основне місце серед інших конфесій;

• теократичні, де державна влада належить церкві, яка і визначає статус державної релігії, релігійні норми є джерелом законодавства, а глава держави є одночасно вищим релігійним діячем;

• атеїстичні, де релігійні погляди переслідуються законом, а релі­гійні організації знаходяться під державою (Албанія).

  6. За зовнішньою політикою:

• миролюбні, що вирішують проблеми на основі норм міжнарод­ного права;

• агресивні, що вирішують проблеми силовими засобами.

Також існує підхід до типології держави як перехідної. Він характери­зується наступними факторами:

перехідна держава, як правило, характеризує нетривалий етап роз­витку держави;

^ перехідний етап держави передбачає можливість не лише зміни влади, а й цінностей суспільства, а також якісного його стану;

перехідна держава, як правило, зберігає традиції та духовні цінно­сті, що були накопичені суспільством та пристосовує їх до нових історич­них умов.

В юридичній літературі обґрунтовується можливість особистісного підходу до типології держави. За основу типології береться ступінь еко­номічної, соціальної, політичної та духовної свободи особи.

NB: Нсрсесянц B.C. визначив таку класифікацію держав як лібертарно- юридичну. Критерій - розвиток уявлень про свободу людини. До неї належать 4 типи держав: етнічний, становий, індивідуально-політичний, правовий.